Надчутливий «барометр»

Із 1 липня бізнес почали штрафувати за порушення нового податкового законодавства. Півроку адаптації минуло, і ті, хто досі не проштудіював збірник фіскальних правил і не навчився за ними грати, змушені будуть оплатити своє податкове «неуцтво» гривнею. Штрафних санкцій у розмірі однієї гривні, які були встановлені з 1 січня по 30 червня 2011 року, вже не буде, повідомляє прес-служба Державної податкової служби. Вони зростуть, як мінімум, у десять разів, кажуть у відомстві.

Натомість відомий правозахисник, юрист із Сєверодонецька Луганської області Рима Білоцерківська зауважує: «Чи стане часом «Ч» 1 липня 2011 року, залежить виключно від самих підприємців». За її словами, по відношенню до бізнесу, відповідно до чинного законодавства, кодекс набирає чинності лише з 1 січня 2012 року. Тож Білоцерківська радить підприємцям на вимогу перевірок ДПІ писати відмови.

А поки точаться податкові баталії, а правозахисники навчають підприємців юридичних тонкощів, погодні умови бізнесового середовища для малих та середніх підприємців, як відзначили «Дню» в регіонах, суворішають. Чи не кожен український ФОП (фізична особа-підприємець) зауважує: сьогодні в державі вітер дме лише в бік великого капіталу. А для малого та середнього — він не завжди попутній.

Про те, якою сьогодні дрібному та середньому підприємцю в Україні видається інвестиційна та бізнесова «погода», «День» запитав бізнес на місцях.

«УКРАЇНСЬКІ ІНВЕСТОРИ В КОШТОРИС ПРОЕКТІВ ЗАКЛАДАЮТЬ ХАБАРІ»

Михайло ПУХТАЄВИЧ, директор малого підприємства «Проспект», депутат міської ради, Житомир:

— Думаю, з інвестиціями нічого, крім балачок, не відбувається. Не бачу великої кількості позитивних проектів. Коли, наприклад, на будівництві доріг до Євро-2012 працюють іноземні фірми, вони вивозять із країни наші гроші. Це не інвестиції. І в області бачу мало перспективних об’єктів, в які б зараз вкладали великі іноземні інвестиції. Щодо внутрішніх інвесторів, то, наприклад, у Житомирі запрацював завод «Обербетон». (Ще у червні 2009 року сайт компанії «Обербетон Україна», зареєстрованої у Києві, повідомив, що компанія «Обербетон-Інвест» запустила у Житомирі перші лінії з виробництва збірних залізобетонних конструкцій, проте офіційне його відкриття за участю голови облдержадміністрації Сергія Рижука відбулося лише у жовтні минулого року; загальна вартість інвестицій — близько 50 млн. дол., як публічно визнавав один із співвласників компанії «Nemiroff», 70% акцій житомирського заводу «Обербетон» належать йому. — В.К.). Але й зараз перед ними стоїть досить багато питань. Я не відчуваю, що інвесторів щиро заохочують. Існує в області програма залучення інвестицій і з Європи, і зі східних країн. У травні нинішнього року за допомоги обласного керівництва мала відбутися поїздка житомирських бізнесменів до Німеччини для встановлення ділових контактів, але її відклали. Розмови про інвестиції ведуться, але на рівні влади не розставляються пріоритети. Зазвичай згадують про успішні проекти, які вже давно заплановані або працюють, наприклад, з польськими інвесторами. Але ж не можна ними прикриватися весь час. Слід говорити про те, що буде робитися.

Повторюю, необхідно вдосконалювати систему співпраці влади і бізнесу, чого я на місцевому рівні не бачу. Ініціативи інвесторів, які приходять з конкретними проектами, рубаються. Я є депутатом міськради, заступником голови земельної комісії. Так ось, доводиться бачити, як інвестори не можуть реалізувати свої права на земельні ділянки. Приходять, наприклад, з привабливими пропозиціями, зустрічаються з міським головою, представляють кошторис, який може бути цікавим. То їм треба забезпечити спрощене оформлення документів, надати всі необхідні довідки. А виходить так — скільки в Житомир приходило бізнесменів з пропозиціями побудови сміттєпереробного заводу, і де він? Зазвичай, на словах інвесторам обіцяють підтримку, допомогу, але нічого не робиться, їх пускають по великому колу — вони й кидають цю справу. А потрібно не говорити, а робити. Я це так бачу. У Житомирі майже готове до запуску, наприклад, підприємство з нанесення покриттів на сталеві конструкції, яке в Україні не має аналогів, але з якоїсь причини це гальмується. А чому не провести позачергове засідання земельної комісії, міськвиконкому, щоб оформити їм акт постійного користування земельною ділянкою з подальшим викупом? Ні, навпаки, виникають перешкоди. У мене складається враження, що чим більший проект реалізується, тим більше йде затягування. Можливо, для хабарів? Наші інвестори можуть закладати їх у кошторис, що й роблять, а іноземні не можуть. Якщо інвестор солідний, перевірений, йому слід давати зелену вулицю, а не гальмувати. Думаю, що виконавці рангом нижчі не отримують чітких розпоряджень від вищого керівництва. Бо якщо б так було щодо вирішення необхідних питань інвесторів, то такі вказівки певні підрозділи мали б швидко виконати.

«ЯКЩО ЗАЧАХНЕ МАЛИЙ БІЗНЕС, ПОЧНЕ ЧАХНУТИ Й ВЕЛИКИЙ»

Віктор БОРЩЕВСЬКИЙ, доктор економічних наук, науковий співробітник Інституту регіональних досліджень НАН України, Львів:

— Зараз вітер дме з боку великого бізнесу, причому так потужно, що задуває весь малий. Якщо конкретніше, то Україна тепер працює на інтереси великого капіталу, великого бізнесу, і з точки зору презентативності чинної влади це нормально: люди прийшли з тих регіонів, де працював великий бізнес, не маючи уявлення про дрібний. Тому логічно, що формують економічну політику на підтримці великого, зрозумілого їм, бізнесу. І це залишки радянської моделі — централізована економіка. Натомість ми би мали робити ставку на європейський досвід, де великий бізнес співпрацює з малим. На жаль, в Україні великий бізнес розвивається за рахунок малого. А це питання на виснаження: в короткотерміновому періоді великий бізнес протримається, а потім, коли ресурс малого бізнесу виснажиться, коли підприємства закриються, це становитиме велику проблему. Конкретно по Львову можу сказати, що зараз стоять черги на припинення малих підприємницьких структур. Згідно з опитуванням, 50% молодих людей готові виїхати з України. Я особисто спілкувався з приватним підприємцем, який платить мільйонні податки в бюджет і який сказав, що сьогодні готовий продати свій бізнес і поїхати до Польщі працювати у супермаркеті охоронцем... Що б я підказав Президентові? Він має зрозуміти: якщо зачахне малий бізнес, почне чахнути й великий. У цьому проблема! Тому малий бізнес треба підживлювати — як партнера і контрагента великого бізнесу.

«ОЛІГАРХІЇ ПОТРІБНА ЯКНАЙГЛИБША ЛЮМПЕНІЗАЦІЯ СУСПІЛЬСТВА»

Володимир, представник рекламного бізнесу, Закарпаття:

— Сьогодні відбувається цілеспрямоване нищення так званого середнього класу, основу якого, як і в усьому світі, складає малий і середній бізнес. На жаль, це не є площиною бізнесу/економіки, це сьогоднішня політична стратегія влади. Владі олігархії не потрібний матеріально та організаційно незалежний громадянин з власним баченням, розумінням, зрештою, власними висновками та оцінками. Для олігархії потрібна якомога глибша люмпенізація суспільства — малотямущий, прокачаний нескінченними «шоу» на ТБ, дешевим пивом та попсою натовп, що повністю залежатиме від «хліба та видовищ» тієї ж олігархії. Натовпом завжди легше керувати. Особливо, коли цей натовп нічого не тямить у джерелах наповнення держбюджету, який він сам і наповнює у вигляді податків господарюючих об’єктів, через оплату товарів і послуг цих самих господарюючих об’єктів. Натомість натовп свято вірить, що всі блага — від великих і потужних підприємств, великого капіталу.

Усе можна пояснити на конкретних прикладах, але це просто «забалакування» реальної проблеми, відволікання на нюанси, дрібні деталі й т.ін. Є стратегія, й я вважаю її руйнівною для держави. А тактика й якісь локальні маневри — то все відволікання від головної загрози. Як приклад: при злоякісних пухлинах немає великого значення зеленкою помажуть її чи йодом.

«БЮДЖЕТ НАПОВНЮЄ БІЗНЕС, А НЕ ПОДАТКОВА»

Олександр ДУДКО, президент Спілки підприємців і роботодавців Криму, голова Об’єднання організацій роботодавців АРК:

— На жаль, «вітер дме, як і раніше» — влада продовжує ставитися до бізнесу, як до дійної корови, і абсолютно не враховує наші потреби і не створює умови для роботи. Ця ситуація здається дивною, тому що влада досі думає, що бюджет наповнює податкова адміністрація, а ВНП збільшує уряд, а не бізнес. Намагаючись «видоїти» нас до дна, влада підрубує корінь, на якому сидить усе суспільство. Я не розумію, як можна хвалитися збільшенням надходжень до бюджету в той час, коли виробництво падає, коли інвестиції скорочуються, коли підприємства банкрутують? Якщо статистика кожного разу «малює» всі великі цифри — це ж не означає, що в економіці тривають реформи! Дивно, але вже не можна не помічати, що країна знаходиться на останній межі — якщо малий і середній бізнес не підтримають, настане крах усієї економіки.

У всьому світі функції держави й бізнесу розділено. Держава розв’язує соціальні завдання і створює прийнятні умови для функціонування бізнесу. Бізнес регулює економічну сферу і живе за законами самозростання лише в тому разі, якщо йому створено ці умови, якщо в нього залишаються резерви для розширення, якщо держава не вичавлює з нього останні соки. Новий Податковий кодекс — це тупикова дорога, він встановив у нас, в країні з ринковою економікою, що тільки зароджується, найбільші нарахування на зарплату. Влада діє безсистемно, удаючись до хаотичних, спорадичних заходів. У країні є лише видимість діалогу бізнесу й влади. Після Податкового майдану влада веде діалог лише з тими суспільними об’єднаннями бізнесу, які створила сама, вона нас практично не чує, вона говорить сама з собою...

Створено таку схему. Влада роздрібнила союзи підприємців, один із них зробила ручним і підтримує з ним діалог. У нас є близько 500 суспільних підприємницьких об’єднань, більшість з яких увійшли до галузевих об’єднань і регіональних союзів. У нас створено одну Конфедерацію і одну Федерацію працедавців України, які домовилися працювати спільно. Але влада веде діалог не з тими, хто ввійшов до цього об’єднання, а з «союзом» Анатолія Кінаха. Влада призначила сама собі «старших» підприємців, хоча вони нікого не представляють — мають структури лише в трьох областях країни. Наприклад, в Криму наш союз об’єднує понад 2600 підприємницьких структур, а союз Олександра Баталіна — всього два десятки. Але уряд веде переговори й підписує договори саме з ним. Але хто ж їх виконуватиме? Видимість є, а реальної соціальної відповідальності немає. Причому реальної потреби чинити саме так немає, оскільки бізнес ніколи не буває опозиційний, бізнес завжди конструктивний, бо це умова його виживання.

Що слід зробити зараз?

Потрібно порадити владі підвищити роль і статус громадських організацій підприємців до європейського рівня. Лише тоді можна вести мову про укладення реального соціального договору між бізнесом і владою, про соціальне партнерство, про соціальну відповідальність.

«ВІЗЬМІТЬ «ДЕСЯТИНУ» І ДАЙТЕ НАМ СПОКІЙ!»

Світлана ДУДНИК, директор Видавничого будинку «Володимир Дудник», головний редактор газети «Частный предприниматель», Дніпропетровськ:

— Якщо вже порівнювати бізнес із барометром, то мова, імовірно, має йти про великий бізнес. Саме великий бізнес робить погоду не лише в економіці, а й в політиці. Тому держава, на мій погляд, завжди звертала увагу на відносини з олігархами. Малому бізнесу в Україні доводилося виживати. Такі тяжкі умови, за моїми спостереженнями, привчили цей сектор економіки боротися за своє існування всіма доступними засобами. Навіть під час економічної кризи малі й середні підприємці швидше орієнтувалися в обстановці, перебудовувалися, знаходили нові ніші для виживання. У мене склалося парадоксальне враження, що малому бізнесу в Україні стає гірше саме за часів стабільності. Тоді держава знов починає «реформувати», а це, як правило, призводить до погіршення умов роботи. Краще б із малого бізнесу просто брали «десятину» і дали нам спокій. Звичайно, в інших країнах, наприклад, в Японії є прекрасні приклади, коли, завдяки розумній політиці держави, при великих корпораціях працюють малі фірми, виконуючи замовлення. Але у нас такі гармонійні відносини і співпраця досі неможливі. Тому більшість звичайних підприємців хочуть єдиного — аби їх просто не чіпали.