Надія біля каси
Цього тижня настав час вдруге видавати «нову» пенсію. Кореспонденти «Дня» вирішили поспілкуватися з пенсіонерами саме в той момент, коли вони отримували перераховані за спеціальною формулою суми в одному з відділень київської пошти. Слід сказати, що охочих поділитися наболілим виявилося чимало. Про те, що пенсії потрібно нараховувати «за заслуги», говорили всі. Основними критеріями «заслуженості» називали кількість пропрацьованих років, складність виконуваної роботи, а також наявність права на пільги (за інвалідністю, чорнобильські, шкідливість виробництва). У неквапливій розмові вони бережно «зважували» прожиті роки, а отримані в касира гроші сприймали як оцінку якості свого трудового життя.
Юрію Олександровичу Поповичу нещодавно виповнилося сімдесят, його трудовий стаж — 45 років. Більшу частину життя він був водієм пасажирського та вантажного транспорту. У молодості Юрій Олександрович працював слюсарем на залізниці, а перед пенсією — слюсарем тепломережі. Працювати він почав у чотирнадцять років у паровозному депо «Дарниця», а в шістнадцять уже отримав перший розряд. «Думав, що великі пенсії отримуватимуть ті, хто має великий стаж. А виявилося — все обман. Зараз мені додали до пенсії 17 гривень, — говорить Юрій Олександрович. — Я корінний киянин, пережив окупацію, голод, розруху... Я не видатна людина, але розмір пенсії — насмішка».
Алла Яківна Бровченко має дві вищі освіти — закінчила в театральному режисерський і акторський факультети. Тринадцять років була актрисою, потім стала режисером на телебаченні, готувала програму «Київ і область». З 1985 року — на пенсії. Тоді їй платили 132 карбованці, максимальну на ті часи суму. «А сьогодні я отримала 156 гривень, — каже Алла Яківна. Мій трудовий стаж — 37 років. Я хочу з’ясувати, наскільки правильно мені нарахували нову пенсію. Поїду на свою колишню роботу, на телебачення, і попрошу бухгалтера все правильно мені порахувати. Я не знаю, звідки взялися суми середніх зарплат у країні. Як вони рахували середньорічні заробітки? Ніхто не отримував за радянських часів таких великих грошей. У 1980-ті роки тільки міністри мали по 400 карбованців. А я була не просто режисером, а режисером першої категорії...»
Нелі Євгенівні Богачовій — шістдесят п’ять. Вона інвалід II групи, а її трудова біографія — «довжиною» в 43 роки. Шість років — біля печі на хлібозаводі, десять — старшим продавцем у київському універмазі «Україна», стільки ж — штукатуром на будівництві, інші — квитковим касиром. Коли йшла на пенсію, їй призначили «суму» в 60 гривень. Минулого року отримувала 109 гривень, тепер — 114 гривень, отже, «добавка» становила всього 5 гривень. «Я не можу дізнатися, як саме порахували мою пенсію. Я інвалід і не в змозі вистоювати довгі черги. Я подивилася таблицю і бачу, що названі суми середніх річних зарплат — завищені. Мої заробітки виявилися нижчі за «середні», отже, йти щось з’ясовувати — марно».
А ось Надія Олександрівна Коваль розповіла, що тиждень тому в соцзабезі отримала номерок із вказівкою дня та часу призначеного їй прийому. За номерком довелося стояти в черзі досить довго. Тепер їй потрібно зняти ксерокопії з трудової книжки, з паспорта, ідентифікаційного коду, взяти довідку про зарплату за два останні роки. Надія Олександрівна вже дев’ять років на пенсії, але продовжує працювати на шкідливій для здоров’я роботі — в метро. Поки що їй додали до пенсії лише п’ять гривень, проте вона очікує отримати додатково набагато більше. «У мене зараз зарплата — 700 гривень, тому я понесу документи на перерахунок. Тим, у кого зарплата менша за 500 гривень, нічого не додадуть. Деякі з працівників метрополітену вже мають пенсії і по 500, і по 900 гривень», — поділилася інформацією Надія Олександрівна.
