Національна ідея та національний капітал:

Відповідність розвитку вітчизняної економіки національним інтересам за історію незалежності України є досить сумнівною. Адже розвивалися в першу чергу ті галузі, що були так чи інакше вигідні інвесторам саме в той період. Тобто давали швидкий і великий прибуток. Орієнтувалися вони всі, зазвичай, на експорт, тому що вітчизняний споживач на той час ще не приваблював своєю платоспроможністю. Про перспективу, національну стратегію побудови сильної, багатогранної економіки тощо не думали ані іноземні інвестори, ані вітчизняні. Як результат, українська економіка стала занадто залежною від зовнішнього чинника: будь-які коливання на світових ринках могли як збагатити українських експортерів, так і майже розорити, що на сьогодні ми й спостерігаємо.

Як не повторити таке нехтування справжніми економічними інтересами держави та побудувати чітку й, головне, довгострокову, а не «сезонну» економічну перспективу? Адже, як зазначають експерти, криза дає всім країнам світу чудовий шанс на самореалізацію, про що раніше було важко навіть мріяти через реалії глобалізації: економічні інтереси передових країн світу особливо «не давали ходу» потенційним конкурентам. Мовляв, максимум дозволеного — це експорт сировини...

Вітчизняні експерти відзначають величезний внутрішній потенціал. Як і на початку 90-х, коли від України очікували кращих економічних досягнень, аніж від решти країн колишнього СРС Р. Утім, замість досягнень тоді були розчарування... Чи врахують цей урок нині?

«Пора диверсифікувати нашу економіку. Пріоритетними галузями мають стати машинобудування (в Україні тут великі традиції), аграрний сектор (великі врожаї, як і недоврожаї, чомусь стають «головним болем») та інфраструктура (тут до Євро-2012 треба ще багато зробити), — перераховує найперспективніші галузі економіки керівник Групи радників голови НБУ Валерій Литвицький. — Хоча не треба недооцінювати й традиційну базу експортерів, зокрема, металургію. Але треба провести широкомасштабну модернізацію! І тут національний капітал має врахувати урок 2004—2005 років, коли за гарної кон’юнктури металургію перегріли, а коли вона погіршилась, галузь лягла майже в кому. Тому національний капітал має бути присутнім і в модернізації металургії. І так само в хімії. Перспективною є й харчова промисловість...».

За словами експерта, у нас недиверсифікована економіка. Занадто багато орієнтації на експорт — метал, зерно, хімія... «От якби вітчизняна економіка була з більшим набором галузей як для внутрішнього споживання, так і для збуту, то ми з кризи виходили б краще. А так, хороша світова кон’юнктура — ми зростаємо, погана — ми можемо впасти глибше, ніж будь-яка інша країна», — додає «Дню» Литвицький.

Проте як залучити національний капітал у перелічені галузі? «Потрібно зрозуміти, що капітал — інтегральна характеристика, а не конкретні зусилля окремих людей. Конкретні зусилля окремих людей, які розпоряджаються власним капіталом, спрямовані на отримання в довгостроковому плані максимальних прибутків з урахуванням усіх ризиків, які можуть бути. І це єдина мета існування та руху будь-якого капіталу. А от, чи підуть ці зусилля на користь або ж на шкоду суспільству, — залежить від того, яким чином держава та її еліта врегулює ці зусилля. Говорити ж про якісь інші ролі для національного капіталу — означає переводити стрілки з держави на капітал. Отже, головне завдання для держави — створити сприятливі умови, за яких названі індивідуальні зусилля з отриманням максимального прибутку приноситимуть користь цілій країні», — розповідає «Дню» президент Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер.

Завдання не з легких, тим більше в той час, коли в світі — криза довіри. Лише загроза втратити ще більше змушує пересічних громадян вкладати свої заощадження в банки, або інвестувати в підприємства, шляхом придбання акцій тощо. І значна частина національного капіталу сьогодні знаходиться в домашніх схованках українців... Як змусити ці гроші працювати на майбутнє нації, тим паче не чекаючи закінчення кризи в світі й не втративши таким чином дорогоцінний час? «У період кризи прості громадяни, капіталісти та банкіри намагаються перевести в готівку всі заощадження — і це нормальна, природна поведінка самозбереження. Наші капіталісти не відрізняються від інших капіталістів нічим. Якщо у них в руках великі капітали, то певну їхню частину вони можуть направити на підготовку своїх активів для ефективнішої роботи в посткризовий період. Тобто, вони можуть модернізувати підприємства, максимально здешевлюючи виробництво в умовах кризи. Питання в тому, настільки держава сприяє чи заважає цьому процесу», — знову натякає на роль держави Пасхавер.

«Повернутися обличчям» до інвестицій радить і Валерій Литвицький: «За моїми оцінками, в останній квартал минулого року ріст інвестицій був якщо не мінусовий, то нульовий. Бюджет був перевантажений споживанням та недовантажений розвитком... Тому треба переглядати бюджет в сторону інвестицій! Створювати більше стимулів для інвестування, в тому числі — податкових».

Якщо ж вищезазначені заходи та стратегії не будуть реалізовуватися, сподіватися на те, що національні ідея та капітал нарешті зустрінуться, марно, нагадують експерти. Тож черговий шанс зробити своє економічне диво напряму залежить від бажання та можливостей влади піклуватися про наступні покоління українців...

КОМЕНТАРI

Андрій ЄРМОЛАЄВ, президент Центру соціологічних досліджень «Софія»:

— Національна ідея — це енергія майбутнього, а майбутнє буде обов’язково. Українцям не потрібно шукати національну ідею, їм слід вирішувати проблеми, які стосуються взаємин держави та бізнесу. Проблема номер один: великий український капітал повинен перетворитися з олігархічного на капіталістичний. Грубо кажучи, олігархи повинні відмовитися від допомоги держави як інструменту конкуренції та переходити на позицію інвесторів соціального процесу та соціального розвитку. Така соціальна позиція виникає лише після появи постійного, стабільного діалогу влади та бізнесу, коли бізнес перестають використовувати як город, на якому збирають врожай, але не поспішають удобрювати та обробляти. Діалог передбачає формування державою зустрічних стратегій для бізнесу. Якщо такі стратегії з’являться, тоді великий капітал перестане боротися за приватизацію держави й буде співучасником процесу розвитку держави та суспільства. Пройшовши метаморфозу перетворень від олігархів до капіталістів, власники великих українських капіталів стануть теж суб’єктом національного розвитку.

Інвестувати ж національний капітал для успішного становлення країни в посткризовий період дуже складно. Сьогодні основною базою для національного капіталу є стара індустрія, яка є не дуже привабливою справою. Держава повинна мотивувати вітчизняних власників фінансових ресурсів брати участь у реінвестуванні нових галузей економіки та паралельно створювати привабливі, перспективні та вигідні умови роботи у цьому напрямку. Ось головне завдання для держави, яке допоможе підняти рівень участі національного капіталу у трансформації суспільного життя та розвитку країни.

Володимир ЛАНОВИЙ, президент Центру ринкових реформ:

— Звичайно, становлення національної ідеї неможливе без національного капіталу та навпаки. Це дві складові нерозривного цілого. Але потрібно пам’ятати, що за нинішніх економічних умов утримати український капітал практично неможливо, якщо десь існують привабливіші умови для його збереження. Держава не може тільки на основі моральних передумов вимагати в національних підприємців захищати інтереси українських громадян та споживачів, якщо нею самою створено такий режим, коли підприємці не можуть нормально працювати в Україні...