Наздогнати та перегнати...

Наприкінці вересня відбудеться чергове, тринадцяте, засідання Робочої групи із розгляду заявки України про вступ до Світової організації торгівлі. Головна тема дискусії — допустимий розмір державної підтримки вітчизняного сільського господарства. Протягом усього переговорного процесу Україна наполегливо відстоює сукупний обсяг субсидування на рівні $1,37 млрд. У середньому виходить $33 на один гектар сільгоспугідь, що не порівняти з країнами Євросоюзу, де на ці цілі виділяють $700 на один гектар.

Але прямі аналогії тут навряд чи доречні, оскільки кожна країна йде до СОТ своїм шляхом і виходить зі своїх можливостей (наприклад, Росія, яка підписала днями договір про завершення переговорів із ЄС про приєднання до СОТ, захистила субсидії на рівні $13 млрд.). Слід також врахувати, що, згідно з правилами СОТ, розмір регламентованої допомоги держави (так звана «жовта скринька») встановлюється для розвинених країн (до них Україна зарахувала себе при подачі заявки) на позначці 5% від загальної вартості всього сільськогосподарського виробництва.

Проте останнім часом питання субсидування сільського господарства вийшло далеко за національні рамки, що продемонструвала торішня міністерська конференція СОТ в Канкуні (Мексика). Причиною її провалу стало небажання розвинених країн відмовитися від субсидування своїх фермерів, на чому наполягали країни, які розвиваються. Останні вважають такі заходи дискримінаційними, що ставлять бар’єри на шляху їхнього доступу на сільськогосподарські ринки індустріально розвинених країн.

Сьогоднішня підтримка українського сільського господарства за рахунок коштів держбюджету становить два мільярди гривень, що дуже далеко від того рівня підтримки, який відстоюють перед СОТ. Не дотягає ця цифра і до щорічної мінімальної потреби села в фінансових «вливаннях», яку Міністерство аграрної політики України визначило в 9 млрд. грн. В умовах гострого бюджетного недофінансування та недостатності банківського кредитування на допомогу селу приходить непряме субсидування: зі слів начальника департаменту міжнародної інтеграції, інвестиційної політики та розвитку аграрного бізнесу Мінагрополітики України Віктора Письмака, підтримка сільгоспвиробників на 80% здійснюється за рахунок сприятливої системи оподаткування. Однак зі вступом України до СОТ від такої практики доведеться відмовитися насамперед, оскільки правила організації не допускають жодних преференцій із боку національного режиму оподаткування.

Водночас важливо й те, що контроль за розподілом бюджетних фінансових ресурсів, призначених для українського села, здається надто неефективним. Голова знову створеної цього року спільної парламентсько-урядової комісії з питань інтеграції України до СОТ Сергій Касьянов вважає, що стосовно нинішніх двох мільярдів бюджетних коштів для села «є дуже багато запитань» і що надалі необхідно знайти такий механізм, за якого державні гроші доходили б до «кінцевого виробника» в прозорому режимі. Зробити це за наявності в аграрному секторі семи мільйонів власників надто складно. Отже, обумовлений із СОТ розмір узаконеної бюджетної підтримки аж ніяк не є панацеєю: можливо, він якось допоможе сільському господарству втриматися на плаву в умовах пiдвищеної конкуренції, але досягнення бажаної мети — широкий вихід на світові сільськогосподарські ринки доведеться відкласти. Виявляється, Україна поки що не готова до цього навіть технічно. Приміром, у країні немає жодної лабораторії ветеринарної медицини й інспекції якості хліба, акредитованої відповідно до світових стандартів. Їх найшвидше створення також залежить від обсягів фінансування галузі. У цьому ж списку стоїть і давно назріла необхідність оновлення машинно-тракторного парку, про що не так давно нагадав Президент: на це знадобиться ні багато ні мало — 50 млрд. гривень. А загалом для того, щоб довести українське сільське господарство до середньоєвропейського рівня, зі слів В. Письмака, потрібна астрономічна сума — $150 млрд.! Така ціна низької конкурентоспроможності вітчизняного сільського господарства у порiвняннi з іншим світом (відставання від Польщі, Словаччини, Угорщини й інших країн Центральної Європи в 1,5—2 рази і в 3—4 рази, якщо рівнятися на Західну Європу та США).

Можна, звісно, говорити, що зі вступом до СОТ аграрна галузь отримає довгоочiкувані іноземні інвестиції, проте це буде не скоро. Не раніше, ніж інвестори пересвідчаться в надійному захисті своїх інвестицій, вважає керівник проекту USAID із питань вступу України до СОТ Йовакім Фархат.

І все ж, на думку провідного економіста-аналітика Фундацiї Блейзер Олега Устенка, переваги вступу країни до СОТ визначаються тільки в довгостроковій перспективі. Отже, Україна стоїть перед вибором. Зі слів Устенка, існують дві стратегії ведення переговорів про вступ до СОТ. Перша — захисна, коли держава намагається якнайбільше «перетягти» на себе, піклуючись швидше про сьогоднішній, ніж про завтрашній день. У сільському господарстві це виражається у відстоюванні такого розміру субсидій, який явно не може покрити бюджет. Інший шлях передбачає пошуки найефективнішого вирішення нинішніх проблем із допомогою інструмента членства в СОТ. Важливо зрозуміти, відзначив експерт, що дороги назад немає: відмова від приєднання до СОТ однаково не приведе до оптимального вирішення проблеми.