Не чекали...

Найперспективнішою країною східної Європи в плані розвитку готельного бізнесу назвали Україну на першій міжнародній конференції «Готель 2006», що відбулася наприкінці минулого тижня в Києві. Однак це аж ніяк не пов'язано з позитивними якісними змінами в вітчизняному сегменті туризму. Навпаки, Україна заслужила це звання саме через майже повну відсутність «зірковості».

Тим часом кількісний прогрес нашої країни в цій галузі не викликає сумнівів. За останній рік було прийнято на два мільйони туристів більше, ніж у 2004 році. Загалом — 17,6 мільйона іноземців. А в найближчі роки, якщо Україна виграє тендер на проведення фіналу кубка UEFA-2012, у нас прогнозують справжній туристичний «бум»: якщо держава не зробить відповідних кроків, уболівальники під час проведення чемпіонату залишаться без даху над головою.

Нині в Україні зареєстровано і діє 5218 готелів, в основному приватних, та 3200 санаторіїв. 117 готелів, розрахованих на 8700 місць — в місті Києві. Щороку послугами готелів користуються більше мільйона осіб, третина з яких — іноземці. Однак наведені дані свідчать про жалюгідний стан речей. Адже, за свідченням фахівців, попит втричі перевищує пропозицію, а в вищому сегменті (готелі високого класу) — вдесятеро.

Більшість готелів явно застарілі, витримані в суворому стилі радянського мінімалізму. І якщо ми звикли до цієї «розкоші», то розпещеного зручностями іноземця такий «сервіс» може раз і назавжди відвернути від усіх туристичних, історичних, курортних та інших принад України. Тим часом ціни на таке «добро» досить таки пристойні — від 30 гривень за добу в найдешевшій «кімнатці», яку навіть важко назвати готельним номером, і аж до 2000 гривень у п'ятизірковому готелі, наприклад, Києва чи Донецька. І це при тому, що вітчизняне обслуговування в більшості випадків досі не витримує ніякої критики. Автор цих рядків на собі (в порядку журналістського експерименту) це відчула: в готелі при одеському аеропорту досить комфортно співіснують постояльці та пацюки. А таке благо цивілізації, як гаряча вода, в більшості готелів середньої руки можна знайти лише в склянці з кип'ятильником. До речі, саме ця незамінна річ радянського побуту особливо «веселить» іноземних гостей.

Але не все так погано у нашому домі. Останнім часом в Україні все-таки з'явились пристойні готелі. В Києві, наприклад, п'ятизірковий — лише один, чотиризіркових — 6. А за світовими стандартами готелів такого класу в нашій столиці мало б бути більше двадцяти. Тому поки з готельним сервісом успішно конкурують приватні особи, які здають власні квартири (так звані апартаменти) за меншу чи таку ж вартість, як і номери у готелях. Їх діяльність ніхто не контролює, хоча відомі випадки обману клієнта господарями чи навпаки.

Попри все зарубіжні готельні оператори та інвестори готуються повноправно вступити на український ринок. Тут їм є де розвернутись. Конкуренції майже немає (кількість ліжко-місць для 48-мільйонної країни вкрай мала), відповідні послуги не рекламуються... І тоді українським власникам готелів важкувато. Вони вже розуміють, що не зможуть гідно конкурентувати. Це показує, зокрема, досвід роботи таких першопрохідців, як «Прем'єр-Палац» та «Редіссон САС». Крім того, на український ринок прийшли такі готельні «монстри», як «Hilton», «Intercontinental Hotel Group», «Hayyat». Вони готові інвестувати, хто чим може: хто грошима, хто своїм брендом, хто висококласними фахівцями.

Голова державної служби туризму та курортів Міністерства культури і туризму України Анатолій Пахля, який брав участь у конференції, підрахував, що загальна сума інвестицій у туристичну інфраструктуру України в 2005 році перевищила 1,8 мільярда гривень. Але цього недостатньо. І причина цього, як стверджує Пахля, у високому рівні корумпованості вітчизняних посадовців. З останнім не змогли не погодитись і присутні на конференції зарубіжні гості. Як зазначив у своїй доповіді виконавчий віце-президент Мюнхенського офісу компанії Lones Lang LaSalle Hotels Кристоф Харле, доля туризму у ВВП України становить лише 3%. «Якщо ми подивимось на Іспанію, чи на Австрію, то там доля туризму сягає 6,7%. Це говорить про те, що в країні є великий потенціал», — зазначив він. Основна причина, яка притягує іноземних готельних операторів до України, — це бажання обслуговувати своїх постійних клієнтів, хоч де б вони були. Але тут вони стикаються з трьома суто українськими проблемами: з точки зору привабливості інвестицій, готельна сфера поступається торговому і офісному сегментам. Мінімальний строк окупності чотирьох- або п'ятизіркового проекту в сфері готельного бізнесу не менше 7—8 років. Для офісної та торгової нерухомості цей строк менший на 2—3 роки. Тобто апріорі офісна та торгова нерухомість більш приваблива для інвестора. Окрім того, нею не треба так опікуватись. А от готельний бізнес, як вважають іноземні фахівці, досить ніжний. Тут треба слідкувати за персоналом, постійно удосконалювати дизайн, меблі, охоронні системи тощо. Керівник відділу консультацій з нерухомості «Ernst & Young» Андрій Назаренко відзначає ще одну тенденцію: зарубіжні готельні оператори побоюються вкладати свої гроші в нестабільну українську економіку. Але все-таки готові ризикувати.

Поки іноземці шукають входи-виходи на український готельний ринок та землю в історичному центрі Києва, якої вже майже не залишилось, вітчизняні власники й не думають нічого удосконалювати в своєму бізнесі. Їх цілком задовольняє нинішня ситуація: відсутність конкуренції та вибору у гостей країни. Цікаво, кого вони звинувачуватимуть тоді, коли на них знайдеться амбіційний зарубіжний інвестор, який збудує нарешті в Україні таку систему готелів, як Хілтон чи Шератон?..