Не так страшна сертифікація, як її «змальовують»
Слід визнати, що поява цього листа була своєрідним «подарунком» першому з’їзду Української ліги споживачів, і оскільки захист споживачів необхідно вести і в інформаційному полі, то я дозволю собі вказати на ряд інформаційних спотворень, які містилися в названій статті.
Сертифікація є не дублюванням, а реалізацією контролю за нормами, встановленими колись Міністерством охорони здоров’я. З метою поліпшення механізму цього контролю Держстандарт України розробляє проект Закону України «Про відповідальність виробника й постачальника за випуск і реалізацію дефектної продукції».
Автор вводить споживача в оману, заявляючи, що органи саннагляду повинні давати висновок щодо поставок кожної партії товару. Якщо цей товар є таким самим, як і той, що надходив раніше, й щодо нього висновок уже є, то в організації нових медичних досліджень немає необхідності. Держстандарт проводить свої випробування після Міністерства охорони здоров’я, а не паралельно з ним.
Не треба лякати споживача й виробника термінами оформлення всіх процедур, бо дослідження проводиться Міністерством охорони здоров’я до ввезення продукції. У переліку наведених автором дій, необхідних для отримання імпортного вантажу, вказуються митні процедури і саннагляду (у разі потреби), а також процедури видачі сертифіката. Сукупність всіх цих процедур автор відносить до дій одного Держстандарту, що неправильно. Крім того, автор повинен був би пояснити споживачеві, що транспортування й переробка сировини можуть змінити її властивості, що викликає необхідність контролю за кінцевим продуктом і це не є повторною процедурою.
Україну давно вже називають споживачем вторсировини. І це природно, оскільки купівельна спроможність громадянина України в середньому становить 15% від купівельної спроможності громадянина Європи. Тому в Україні сертифікація носить швидше захисний, ніж рекламний характер. Наше суспільство особливо потребує захисту, тим більше, що такі ж методи існують практично у всіх світових спільнотах, особливо в тих, де здоров’я як людини, так і нації загалом є одним із найвищих пріоритетів. Навіщо ж реалізацію захисних функцій на виконання законів України називати «дозволом чиновника», «оформленням папірця»?
Навіщо вводити споживача в оману, заявляючи, що «за роки незалежної України Держстандарт не розробив жодного стандарту з технічних виробів і не визнає жодного іноземного стандарту»? За роки незалежності України Держстандарт створив понад 1200 стандартів з технічних виробів, що порівняно з кількістю створених стандартів у Росії та інших країнах СНД, разом узятих. Багато міжнародних стандартів в Україні вже впроваджено.
Писати емоційно про сертифікацію досить важко, бо тут зав’язано в клубок політичні, правові, економічні й технічні проблеми. Однак автор буквально зривається на емоції, коли пише про «сержанта, що йде не в ногу із сімома відомствами». Але чому б тоді автору не повідомити про результати роботи міжвідомчої комісії, яка перевіряла «сержанта» й не знайшла у нього порушень?
КОМЕНТАР ВІДДІЛУ ЕКОНОМІКИ
Публікуючи лист Семена Полнарьова, редакція не може не відобразити також і точку зору заступника генерального директора АТ «Мотор Січ» В’ячеслава Михайлуци, котрий спеціально приїжджав до Києва, щоб поскаржитися журналістам на засилля Держстандарту, який, за його словами, буквально душить будь-яке промислове підприємство, що ввозить комплектуючі вироби або матеріали з-за кордону. Справа дійшла до того, що на зварювальні електроди, що ввозяться в Україну, потрібно довідка фітоконтролю. Указ Президента «Про деякі заходи щодо дерегуляції підприємницької діяльності» в основному вирішує цю проблему. Після набрання ним чинності товари, якість яких підтверджується сертифікатами, виданими в інших країнах відповідно до міжнародних стандартів, не підлягатимуть сертифікації в Україні. Правда, виняток зроблено для продуктів харчування. Так що основа для конфлікту та його улагодження між відповідними фірмами й Держстандартом зберігається.
