Небезпечний дисбаланс

Новий уряд України розпочав роботу в досить складних умовах. Замість реалізації критично необхідних, але непопулярних реформ, у яких має потребу вітчизняна економіка, попередні склади Кабміну спільно з ВРУ зосередили свої зусилля на заграванні з електоратом, порушуючи досить нестійкий баланс між корпоративним і приватним секторами. З макроекономічного погляду, за останні два роки діяльність української влади не тільки не сприяла подоланню хронічних хвороб економіки, а й у рядi випадків створила передумови для появи нових і не менш небезпечних проблем. Більше того, на відміну від нинішнього кон'юнктурного зростання ВВП, негативні тенденції мають міцну основу й достатній ресурс для подальшого прогресування.

Найбільше побоювання поточного року викликає проблема погіршення зовнішньоторгівельного балансу України, а також спровоковане цим процесом збільшення негативного сальдо платіжного балансу країни. За підсумками січня—червня 2006 року, за даними Держкомстату, імпорт товарів перевищив український експорт на 2919,4 млн. доларів, що становить близько 7% по відношенню до ВВП. Незважаючи на позитивну траєкторію надання транснаціональних послуг, обсяг яких за перше півріччя становив 1934,3 млн. дол., негативне сальдо зовнішньоторгівельного балансу продовжує стрімко зростати. Більше того, цього року його не зможуть компенсувати ні валютні трансфери, ні, тим паче, прибутки від закордонних інвестицій. За прогнозами Мінекономіки, до кінця року Україну чекає дефіцит рахунку поточних операцій у розмірі 2,5 млрд. дол. При цьому більшість чиновників і політиків стараються не говорити про це вголос, посилаючись на те, що це явище характерне для багатьох країн, зокрема й економічно розвинутих.

Насправді, ще на початку року можна було говорити лише про деякі короткочасні негативні тенденції, однак зараз масштаби можливих наслідків стають все більш виразними. Викликають побоювання щонайменше три моменти, на які новому уряду варто звернути увагу. По- перше, лякає не стільки негативне сальдо торгового балансу, скільки темпи його зростання. Ще 2004 року його позитивне значення (товарна складова) досягало 5% по відношенню до ВВП. 2005 року цей показник змінив знак, і вітчизняна економіка завершила рік iз відношенням до ВВП в 1,5%. У першому кварталі 2006 року він упав уже до 6%, а за підсумками другого кварталу, як було сказано, дефіцит становив 7% по відношенню до ВВП країни. Зростання негативного торгового сальдо в 1% за квартал — це дуже серйозна проблема. По-друге, таке стрімке прогресування проблеми відбувається на тлі досить високих темпів зростання економіки, й у першу чергу експортноорієнтованих галузей. Враховуючи, що це зростання економіки зумовлене сприятливими кон'юнктурними, однак надто нестабільними чинниками, не важко уявити, наскільки прискориться зростання негативного сальдо в разі погіршення даних параметрів. По-третє, саме значення негативного балансу переросло з критично-оцінного рівня в серйозний каталізатор негативних тенденцій. Iншими словами, якщо раніше ця проблема була лише наслідком політики уряду, то тепер вона сама по собі стала активним каталізатором і причиною нових деструктивних чинників.

Проблема збільшення негативного сальдо зовнішньоторговельного та платіжного балансу України дуже багатогранна й може негативно впливати на різні галузі економіки. Передусім варто розрізнювати ці два поняття, оскільки кожне з них зумовлене різними чинниками й має різні наслідки. Статті платіжного балансу покликані фіксувати операції, які мають місце між резидентами країни (включаючи споживачів, підприємців і державні установи) і резидентами всіх інших зарубіжних країн. Простіше кажучи, платіжний баланс України показує баланс між усіма прибутками, які отримує Україна від іноземних держав, і всіма платежами, які проводить Україна. Він складається з двох основних рахунків: рахунку поточних операцій і рахунку руху капіталу. У свою чергу, перший рахунок складається з чистого експорту товарів, чистого експорту послуг, чистих грошових переказів і символічних прибутків України від закордонних інвестицій. Назва другого рахунку досить чітко відображає його суть — фіксація руху капіталу.

За великим рахунком, найстрашніше значення — 3 млрд. дол. — являє собою лише рахунок чистого експорту товарів, а чистий експорт послуг становить +2 млрд. дол., таким чином, як стверджують урядові експерти, діра в 1 млрд. не така небезпечна для вітчизняної економіки. З арифметичного погляду, це дійсно так, однак аналіз економічних процесів у динаміці дає підстави стверджувати, що ситуація рухається в неправильному напрямку.

Спочатку зупинимося на тому, яку загрозу являє собою зростання негативного зовнішньоторговельного сальдо (товарна складова). По-перше, чистий експорт є одним з елементів сукупного попиту, який є найважливішою детермінантою економічного зростання. Якщо врахувати, що за останні 2—3 роки чистий експорт товарів упав з 5 млрд. дол. до 3 млрд. дол., то легко підрахувати, що сукупний національний попит втратив близько 40 млрд. грн. До цього варто додати ефект мультиплікатора. У результаті, реальне зростання ВВП тільки «завдяки» погіршенню показників чистого експорту недоотримує 6—8% річних. Звісно, не все так просто. Для того щоб ці гроші почали працювати на економіку, а не розкручували інфляцію, потрібна системна й продумана політика держави, однак, по суті, це і є його завданням.

По-друге, викликає побоювання стрімке зростання номінального імпорту. Про наслідки політики, яку проводив уряд 2005 року, експерти неодноразово попереджали. Тоді для збереження цінової стабільності, яку сам же уряд і підірвав своєю широкою соціальною діяльністю, були задіяні два інструменти — ревальвація гривні та відкриття кордонів. У результаті зростання номінального імпорту, за даними Держкомстату, 2005 року становило 25%. Поточного року (у першому півріччі) імпорт зріс іще на 22% порівняно з аналогічним періодом минулого року. 2005 року Україна вперше вийшла за крайню межу (50%) за неофіційним індикатором економічної незалежності, який розраховується за формулою: імпорт/ВВП. До речі, у Швеції, яку критикують за соціалізм, що грунтується на принципах примітивного споживчого суспільства (першочерговим завданням економіки є задоволення споживача), цей показник становить усього 41%. У цьому контексті перед новим урядом стоїть архіскладне завдання — знизити обсяги імпорту або, принаймні, збити темп його зростання. Це зробити буде дуже непросто, оскільки різке зниження торгових бар'єрів за 70% позицій товарів, що ввозяться, яке провела Юлія Тимошенко, підкріплене ревальвацією національної валюти, стрімким зростанням прибутків населення та розвитком споживчого кредитування, створило ефект снігової кулі. Будь-які різкі рухи пов'язані з ризиком викликати галопуючу інфляцію всередині країни та зірвати вступ України до СОТ, тому політика нового уряду повинна бути не тільки продуманою до дрібниць, а й вирізнятися творчим підходом.

По-третє, зниження фізичних обсягів експорту свідчить про падіння глобальної конкурентоспроможності українських товаровиробників. Існує думка, що саме падіння реального експорту є головною причиною негативного сальдо зовнішньоторговельного балансу країни. Дійсно, паралельно з астрономічними темпами зростання імпорту, продаж української продукції за кордон 2005 року в номінальному численні збільшився всього на 5%, а фізичний обсяг експорту, згідно з даними Держкомстату, і зовсім упав на 11,2%. У першому півріччі зростання номінального експорту становило всього 2,1% порівняно з аналогічним періодом минулого року. Однак, враховуючи, що Україна і так є експортно орієнтованою країною, де понад 50% ВВП йде за кордон, далі розвивати експорт у його нинішній конфігурації означає закласти черговий деструктивний чинник. Українському уряду потрібно зосередитися на зміні структури експорту, щоб припинити вивіз національного багатства країни, й замінити його більш наукоємною продукцією.

Є цікаві факти, що стосуються регіональної специфіки зовнішньоторговельних відносин. Близько 6 млрд. дол. (40% від загального обсягу) додає в графу: імпорт товарів платіжного балансу країни — столиця України Київ. При цьому його внесок e загальнонаціональний експорт товарів становить лише 11%. До речі, якби Київ жив на свої кошти (зовнішньоторговельне сальдо становило щонайменше 0), то зовнішньоторгівельний баланс країни становив би не — $3 млрд., а + $3 млрд. Слід також зауважити, що експортні ресурси України розподілені дуже нерівномірно. Практично всі області східної, центральної та південної України закінчили перше півріччя з позитивним зовнішньоторговельним балансом, тоді як західні регіони й Київ, навпаки, споживали більше імпортної продукції, ніж відправили на експорт. Регіональний дисбаланс зовнішньоторговельних відносин — це найсерйозніша проблема загальнодержавного масштабу. Новому уряду необхідно буде відкинути всі електоральні симпатії й вирівнювати ситуацію, оскільки ця проблема підриває основи політичної й економічної єдності країни.

Слід зауважити, що негативне сальдо зовнішньоторговельного балансу не є глобальною проблемою економіки країни доки інші статті прибутків дозволяють компенсувати стік валюти. Набагато більш небезпечним є негативне сальдо платіжного балансу країни.

Ситуація, що склалася на початку року в українській економіці, має стати уроком на довгі роки як для нинішнього, так і для всіх подальших урядів. Дефіцит зовнішньоторговельного балансу й політичний катаклізм спровокували зростання попиту на долари. У першому кварталі Нацбанк з метою ліквідації браку американської валюти змушений був викинути на ринок 2,4 млрд. дол. своїх резервів. Якби не ірраціональні мотиви поведінки інвесторів, які, незважаючи на політичну нестабільність, продовжили ввозити валюту, та поліпшення кон'юнктури на світових сировинних ринках, Україна могла «протранжирити» накопичені роками валютні резерви за півтора року.

Тим часом, навіть незважаючи на поліпшення умов експорту, платіжний баланс України навряд чи цього року буде позитивним. Не витягнуть його й українські заробітчани, котрі роблять дуже вагомий внесок у зміцнення платіжного балансу країни. До речі, прибутки від діяльності приватного сектора за кордоном в декілька разів перевищують притік валюти від закордонних інвестицій вітчизняного бізнесу. Навіть якщо додати іноземні інвестиції, що надійшли в Україну, то платіжний баланс країни все одно не вийде звести до нуля.

З великою часткою ймовірності можна прогнозувати інструменти, що iх задіє новий уряд для стабілізації ситуації: торгові бар'єри, девальвація гривні, розпродаж держвласності. Політика протекціонізму буде покликана загальмувати зростання імпорту, обсяги якого вже стають просто небезпечними для економічної безпеки України. Девальвація гривні сприятиме поліпшенню цінових умов для вітчизняного експорту, й одночасно погіршить клімат імпортерам. Як контраргумент доцільності такої політики для України вітчизняні економісти наводять той факт, що енергоносії постачаються також у доларах, тому зростання прибутків від експорту за рахунок знецінення гривні «компенсується» валютними витратами на придбання газу й нафти. Однак варто підкреслити, що валютна складова витрат в ГМК (представники якого є головними лобістами девальвації гривнi) становить досить низьку частку у вартості продукції, тому сенс є. Зрештою, в разі браку валюти Україна завжди може продати «Укртелеком», «Одеський припортовий завод» або інші активи. Щоправда, цікавих для іноземних інвесторів підприємств залишається з кожним роком все менше.

Таким чином, проблема негативного сальдо платіжного й зовнішньоторговельного балансу країни вимагає невідкладного аналізу. Але замість того, щоб злагоджувати макроекономічні диспропорції, які лежать в основі цих проблем, новий уряд змушений перекидати сили на те, щоб боротися з наслідками політики своїх попередників.