Невдалий фінал

Минулого тижня сталася безпрецедентна подія. Президент України Леонід Кучма доручив урядові розглянути доповідну записку генерального прокурора Михайла Потебенька за результатами перевірки дотримання контрольними органами указу президента про дерегуляцію підприємницької діяльності.

Підприємці, в інтересах яких було свого часу підписано указ, ілюзій з цього приводу позбавилися дуже скоро. Більше того, багато хто з них зіткнувся з тим, що після указу про дерегуляцію становище багатьох із них погіршилося: чиновники-контролери буквально переселялися на «привабливі» об'єкти, щоб не переобтяжувати себе виконанням розпоряджень бути після попередження й не частіше за один раз на рік. І все-таки приємно, що в Генпрокуратурі працюють дійсно спостережливі люди. Завдяки їх пильності прокуратурою внесено 30 протестів, 198 позовів, порушено 8 карних справ. Президент Л.Кучма, щоб полегшити їх нелегку працю з відстеження випадків порушення закону, навіть доручив вжити заходів з налагодження системного контролю за виконанням свого Указу «Про деякі заходи з дерегуляції підприємницької діяльності». Взагалі ж треба сказати, що коли Генпрокуратура з такою ж старанністю буде спостерігати за всіма нормативними актами, що вийшли з президентської адміністрації, то «системно контролювати» доведеться кожен з них. Але особливо ті, що побачили світ протягом двох-трьох минулих тижнів.

Інформатор «Дня» в адміністрації Президента у відповідь на запитання, чи проводився комплексний аналіз наслідків підписання указів, щиро здивувався наївності запитання. «Який аналіз? Тут ледве вистачало часу тексти готувати!», — сказав він. Однак, як ми вважаємо, така відповідь навряд чи задовольнить наших читачів, котрі бажають розібратися, що ж конкретно — особисто для себе — їм варто чекати від підписання цілої «купи» економічних указів. Тих, хто чекає від нас розлогого коментарю або цитування думок експертів, ми повинні засмутити. По-перше, указів з'явилося так багато, що не було ніякої можливості встигнути їх усі прочитати. Та й не всі укази відразу після підписання були доступними. До того ж, не виключено, що деякі з них «були в роботі» довше, ніж належить.

По-друге, майже напевно вже за два тижні деякі коментарі втратять всіляку актуальність. Бо Верховна Рада дуже войовничо налаштована проти президентських указів як епістолярного жанру. Минулого тижня лише за один робочий день — 30 червня — Верховна Рада відхилила 3 законопроекти і 3 Укази Президента — «Про створення промислово-фінансових груп», «Про міжнародну технічну допомогу» й «Про закупівлю товарів, робіт і послуг для державних потреб». Народний депутат Сергій Терьохін не має сумніву, що в разі, коли ВР не встигне до дня початку канікул 16 липня розглянути всі укази, депутати продовжать сесійний час, але розглянуть їх .

По-третє, коментування наслідків указів вельми утруднене внаслідок їх загальної суперечності. Проте цю їх рису коментують (не в значенні наслідків, а поки що тільки в значенні мотивації їх появи) багато і з задоволенням. Отже, якщо немає об'єктивної можливості зазирнути в пост- указне майбутнє, зазирнемо хоча б у минуле. Щоб, як мінімум, зрозуміти, на що розраховували «замовники» указів.

Власне «замовників» виявити не так складно, оскільки всі укази добре піддаються розподілу саме за категоріями замовників. Перша — це так звані укази «на злобу дня», тобто від імені й за дорученням народу. За офіційною версією, такими є всі підписані (ніби для оперативного реагування на кризові для економіки моменти) укази. Насправді до таких можна зарахувати ті з них, які так чи інакше впливають на поточну (короткотермінову) платоспроможність уряду. Їх неявним замовником є, звичайно, не народ, а колективний донор уряду (МВФ, Світовий банк тощо). «Замовлення від донорів» і раніше потрапляли в поле зору Президента, коли виконавчій владі загрожував чи то обвал валютного ринку, чи то відтік західних інвестицій, чи то дефолт, коротше кажучи, завжди, коли дуже потрібні були дешеві ресурси в ВКВ. З числа підписаних указів під згадані критерії підпадають ті, що орієнтовані на виконання міжнародних зобов'язань (наприклад — поповнити бюджет або скоротити заборгованість перед пенсіонерами). Однак сказати напевно, що є група указів, підписана виключно під замовлення донорів, нам не дозволяє совість. За великим рахунком, їх лобізм орієнтувався на створення «рамкових умов» для функціонування економіки. Інше питання, чим ці «рамки», зрештою, виявилися заповненими. Тому й доводиться в будь-якому з цих указів шукати не тільки замовника, але й «співзамовника». Тому й доводиться визнавати, що перша категорія указів зливається з другою категорією — указів «під замовлення» Податкової адміністрації (ДПАУ), Міністерства фінансів, Пенсійного фонду… Те, що це абсолютно відособлені замовники, сумнівів не викликає. Ці установи мають настільки великий вплив, що їх успішний лобізм спричиняє неприховане роздратування в інших категорій «замовників». Що цікаво, лобізм бюджетоотримувачів у цей час майже повністю збігається з інтересами організаторів передвиборної кампанії чинного президента (також «замовників»), котрі домагаються впровадження найбільшої кількості популярних у народі ініціатив Леоніда Кучми.

Третя категорія замовників за загальною назвою «підприємці» розпадається на дві групи — об'єднання (типу УСПП) і «холдинги». Загалом, тобто за кінцевим результатом, вони між собою відрізняються не принципово. І тим і іншим потрібні джерела отримання додаткових прибутків. І ті й інші повинні будуть розплатитися за послуги (грошима або політичною підтримкою). І ті й інші сильно борються з іншими замовниками і волають до президентського почуття справедливості. І тим і іншим іноді щастить. Як у випадку з указами про скасування картотеки, про податкові пільги для новостворених підприємств, про держрегулювання експорту-імпорту нафтопродуктів, ще декількох (що полегшують доступ до грошей окремим підприємствам, галузям або регіонам). А іноді не таланить. Коли гору бере ДПАУ.

Але повернімося до питання про користь або шкоду від президентської указотворчості для звичайної людини. Перший висновок, який напрошується внаслідок проведеного міні-аналізу, полягає в тому, що напевно визначити нічого неможливо. Залежно від того, чий лобізм знайде відгук у депутатському середовищі, якою буде питома вага проходження через ВР указів від різних замовників, змінюватиметься русло фінансових потоків в Україні. У виграші можуть опинитися, наприклад, пенсіонери. Однак їх щастя буде недовговічним. Потік пенсійних грошей розкрутить ціни, і успіх перейде на бік гендлярів. Ті захочуть зміцнити успіх, почнуть міняти гривні на долари, і тоді премія перейде до когось іншого… І таких комбінацій тих, хто виграв і програв, — десятки. Тому другий висновок полягає в тому, що президентські укази — це лише початок процесу перегрупування грошей та інтересів. Тож коли хочете бути в курсі того, що відбувається, стежте за новинами з Верховної Ради та газетою «День».