Олег ТАРАНОВ: «Ми не дамо ловити рибку в каламутній воді»

— Олегу Вадимовичу, існує думка, що новостворене агентство дублює функції діючих структур.

— Під час приватизації та корпоратизації державних підприємств було створено понад 5000 господарських товариств, у статутних фондах яких збереглася держчастка — акції, частки або паї. Це корпоративні права, а держава — найбільший їх власник.

Для керування господарським товариством треба мати контрольний пакет акцій, а щоб його отримати, необхідні три умови — розвинений фондовий ринок, час і гроші. Оскільки процес концентрації затягнувся, в країні почався період «безвладдя», що привів до неефективної роботи підприємств і в багатьох випадках — до зупинки виробництва. В результаті за 1998 рік держава отримала від своїх корпоративних прав лише 45,5 млн. грн., у тому числі дивіденди від належних їй акцій АТ становили лише 11,9 млн. грн. Це — мізерна сума. Вона свідчить про те, що систему економічного управління замість зруйнованої адміністративно-командної схеми управління не створено.

До створення Національного агентства функції управління державними корпоративними правами виконував Фонд держмайна України. Сьогодні очевидно, що він через об’єктивні причини не зміг ефективно виконувати цю роботу. І нині основною функцією Фонду залишилася приватизація держмайна.

А нашому агентству, як спеціалізованому органу, було доручено управління державними корпоративними правами. До речі, аналогічний орган у Росії було створено два роки тому.

— Олегу Вадимовичу, чи не занадто дорога організація агентства для дефіцитного українського бюджету?

— Агентство створено за рахунок зменшення фінансування ФДМ. Його штати було скорочено й частково передано агентству.

— Чи не будуть при цьому ущемлені інтереси приватних акціонерів?

— Судіть самі: держава володіє пакетами акцій, частками і паями в більшості господарських товариств. Це не перевищує 25%. Решта — в руках приватних власників. Нормальне управління державною власністю означає одночасно й захист інтересів інших акціонерів.

— Чи не загальмує створення агентства приватизацію в країні?

— Я переконаний, що роздержавлення найбільших стратегічних підприємств не вимагає поспіху. Економіка країни багато втратила через те, що під час приватизації не враховувалися інтереси регіонів, необхідність збереження народногосподарського комплексу загалом. Не можна назвати всі минулі рішення зваженими й безпомилковими. За ефективність управління держвласністю необхідно відповідати — це єдиний спосіб забезпечити економічну стабільність у країні.

— Подейкують, що створення Національного агентства з управління — стратегічний задум оточення Президента, яке створює передвиборну фінансову базу.

— Одне із завдань агентства — створення прозорих механізмів управління державними корпоративними правами. Хочу підкреслити, агентство створює жорстку систему контролю і не дасть ловити рибку в каламутній воді. Ми розраховуємо на злагоджену роботу, а не на загальну і необмежену підтримку.

Коментар

Корпоратизація почалася в Україні ще 1993 року, коли побачив світ Указ Президента «Про корпоратизацію підприємств». Наприкінці 1998 року створено Національне агентство з управління корпоративними правами. Дійсно, за 5 років цілком могло бути сформоване те, чим зараз збирається управляти агентство, тобто корпорації. Але чи так це? Указ Президента спочатку не орієнтувався на корпорацію, що працює в ринкових умовах. Власне, навіть визначення в указі терміну «корпорація» мало небагато спільного з ідентичним терміном сучасної економічної науки. Звісно, наївно було б припускати, що саме внаслідок термінологічної плутанини українські корпорації так і не стали справжніми корпораціями, тобто не стали структурами, діяльність яких, узгоджуючись з їхніми фінансовими можливостями, орієнтована на зниження витрат і отримання прибутку. Швидше навпаки, процес корпоратизації в нашому виконанні ще більше ускладнив для більшості підприємств раціональне ведення виробництва. Субсидії, пільги, потурання правопорушенням, пробачення боргів — усе це вкрай розбестило напівприватні-напівдержавні корпорації. Тож, знаючи про все це, хочеться повторно запитати в нашого автора: так чим і як він все-таки планує управляти? Гадаю, без прямої відповіді на пряме запитання, відомство, яке ще не розпочало роботу, буде змушене відбиватися від підозр, що йдуть, на жаль, від самого життя.

Ірина КЛИМЕНКО, «День»