Олександр НАРБУТ: Україна потребує конкурентної моделі газового ринку

15 травня, як раніше повідомив глава Міненерговугілля Едуард Ставицький, має бути запущений тестовий режим і проведений тестовий обмін даними нового словацького реверсного шляху природного газу з Європи до України. Чи допоможе це розплутати клубок енергетичних проблем, що стоять перед нашою країною? Це питання «День» з’ясовував у ексклюзивному інтерв'ю з відомим енергетичним експертом Олександром Нарбутом.

– Чи вважаєте ви, що напередодні і під час травнево-великодніх канікул склалися певні передумови для зміцнення енергонезалежності України та її виходу на європейський газовий ринок в якості серйозного і, головне, самостійного гравця?

– Нагадаю, що перед святами в Україні було зроблено цілу серію кроків, які можуть стати суттєвою перешкодою на шляху перетворення нашої країни в самостійного і серйозного гравця на європейському газовому ринку. Адже для цього необхідно, у першу чергу, інтегруватися в цей ринок шляхом невідкладної адаптації українського законодавства до вимог усіх трьох європейських енергетичних пакетів. Це перший етап на шляху до мети, про яку ви говорите. Але тут з'являється урядовий законопроект про зміни до деяких законів щодо діяльності НАК «Нафтогаз України», що відкриває абсолютно нові і, я б сказав, інші, протилежні можливості для використання газотранспортних активів, які перебувають у розпорядженні цього держхолдингу.

– Україна збирається відкрити ще один маршрут постачання газу – через Словаччину. Ці слова Едуарда Ставицького, безумовно, тішать слух. Але ніхто не сказав, звідки візьметься цей газ, та ще й в обсязі 30 млрд кубометрів, тоді як з RWE у нас домовленість, здається, на 10 млрд. 20 млрд ми, виходить, збираємося закупити на спотовому ринку?

– По-перше, фахівцям уже давно відомий маршрут постачання газу з боку Словаччини і ті гілки нашої ГТС, які перетинають українсько-словацький кордон. Використання навіть однієї з них у реверсивному режимі дозволяє отримати, по суті, нове джерело, новий маршрут постачання газу з Європи до України. І як не намагається дивитися на цей процес через мікроскоп глава російського «Газпрому» пан Олексій Міллер, юридично він абсолютно чистий і прозорий і не може бути предметом претензій, оскільки європейські компанії давно працюють на портфельної основі. Вони купують газ у свій енергетичний портфель з різних джерел, а «Газпром» – це всього лише один із постачальників. Європейський ринок уже не перший рік формується як довгостроковими контрактами, так і на основі спотової торгівлі. Якщо Україна хоче самостійно формувати свій газовий портфель, то може заснувати, наприклад, іноземну компанію, яка буде купувати газ на європейському спотовому ринку, постачаючи його через українську компанію вітчизняним споживачам. Для цього можна скористатися й послугами європейських енергетичних компаній, але газ у такому разі, зрозуміло, буде дорожчий, оскільки без маржинального прибутку ніхто не працює.

Що ж до обсягу газу, який передбачається подавати, використовуючи словацький реверсний маршрут (найпотужніший з усіх можливих), то він, у першу чергу, визначається технічними можливостями. І щодобовий обсяг у 80 млн кубометрів, що в річному вимірі дає майже 30 млрд кубометрів газу, отриманих з Європи, дозволяють Україні повністю позбутися залежності від постачань «Газпрому». Чи потрібно когось переконувати в тому, що після того, як газ проданий, він перестає бути російським, а стає європейським, і європейці вільно можуть їм торгувати? Інша справа – абсолютно безглузда позиція «Газпрому» щодо ціноутворення, відповідно до якого російський газ постачається європейським компаніям дешевше, ніж українським, дозволяючи європейцям ще й заробляти на постачаннях на український ринок... Це явний абсурд, за який мають відповідати високі урядовці Росії.

– Чи можливо, що словацьким маршрутом європейський газ може прийти в українські підземні сховища?

– Купивши газ, ми вправі їм вільно розпоряджатися. Можемо відразу поставляти його споживачам, а можемо закачати у поземні сховища. А європейські компанії, якщо почнуть закуповувати російський газ на кордоні Росії з Україною, також можуть укласти контракт з українською компанією-оператором (їм має бути «Укртрансгаз») на транзит цього газу по нашій території з постачанням через будь-який з переходів на європейський кордон. Але цей газ може також тимчасово зберігатися в наших підземних сховищах. Інша можливість – постачання газу в українські ПСГ з Європи для забезпечення українських і європейських споживачів в зимовий час. Отже, сховища можуть заповнюватися як європейським, так і українським газом, якщо, звичайно, наш уряд вирішить проблему фінансування закупівель газу для їх наповнення.

– Після круглого столу на високому рівні у Брюсселі у ЗМІ з подачі української сторони з'явилася новина про те, що Єврокомісія мало не схвалила законопроект, спрямований на приватизацію «Укртрансгазу». Наскільки це відповідає дійсності і чи може законопроект щодо приватизації української ГТС, у разі його прийняття, сприяти створенню тристороннього консорціуму з управління українською газовою трубою?

– Ні в інтерв'ю, яке давав єврокомісар Гюнтер Еттінгер разом з міністром Ставицьким, ні в прес-релізі за підсумками цього заходу жодного слова немає про схвалення Європейською комісією або особисто якими-небудь європейськими чиновниками відповідного законопроекту, що дозволяє використовувати різні химерні та витончені методи, яки можуть призвести до втрати такого важливого стратегічного активу України. Так, було заявлено про підтримку прагнень України виконувати зобов'язання, ухвалені в рамках договору про Європейське енергетичне співтовариство, реалізувати план з розділення «Нафтогазу» і структурувати роботу новостворених компаній на прозорій недискримінаційній основі. Повторюю, жодного слова не було сказано. Більше того, ухвалення цього законопроекту може призвести до того, що в стратегічному плані можуть бути істотно защемлені національні інтереси України, а отже, інтереси споживачів. І особливо в тому випадку, якщо приватизація «Нафтогазу» буде випереджати процес імплементації європейського законодавства і не буде вибудувана робота новостворюваних замість НАК окремих самостійних компаній (компанія-оператор ГТС і підземних сховищ, газовидобувна компанія, компанія, що торгує газом, і компанія, яка займається дистрибуцією або поставками газу вітчизняним споживачам). Цю роботу потрібно побудувати на основі сучасної конкурентної моделі ринку.

Не випадково перша частина круглого столу була присвячена саме майбутньому українського газового ринку. Причому воно (майбутнє) обговорювалося за участю тих самих найбільших європейських компаній, яких Україна сьогодні запрошує стати серйозними гравцями, у тому числі на ринку внутрішнього газового видобутку. Тому якщо відбудеться приватизація нашої газотранспортної системи або, понад сподівання, вона буде проведена за активної участі і під контролем російського «Газпрому», то, я думаю, ці великі компанії можуть змінити свої рішення щодо реалізованих або планованих до реалізації проектів. Можу запевнити, що процес узгодження угод про розподіл продукції з компанією Chevron або групою компаній на чолі з Exxon Mobil триває досить повільно не без підстав. Адже ці компанії ухвалюють рішення, зважаючи на дії українського уряду та президента України щодо створення конкурентного ринку з можливістю недискримінаційного, рівного доступу до ГТС і сховищ.

– Коли український уряд говорить про приватизацію «Нафтогазу» і його дочірніх компаній, то, схоже, забуває, що є опозиція, яка вже вкрай негативно оцінила відповідний законопроект. Чи вважаєте ви можливим якийсь консенсус з цього питання в Раді, або ж ми знову станемо свідками блокад, бійок і виїзних засідань?

– З моєї точки зору, усі ці парламентські колізії є наслідком низького рівня політичної культури, перш за все, з боку провладної більшості, яка не в змозі рахуватися з думкою, часто глибокою за рівнем проникнення в проблематику і аргументованою, тих сил, які в цю більшість не входять. Якщо говорити про європейські цінності і європейську практику, потрібно ще й розуміти, що до них, у першу чергу, належить здатність чути тих, хто не кричить і не має влади, але може бачити те, чого не помічають ті, хто сьогодні стоїть біля керма... Опозиція, на мою думку, далеко не завжди не права, коли вона діє таким чином. Її протестні акції у парламенті – це просто вимушені кроки, єдиний дієвий засіб досягти своїх цілей, яке їй залишає більшість.

– Тобто сподіватися на консенсус у парламенті поки що марно... От і Росія категорично проти тристороннього консорціуму, за який ратують як Україна, так і Європа. Якщо ми не «купимо» у процесі приватизації «Нафтогазу» поступки Росії, то такий консорціум стає неможливим... А чи реальний в принципі за цих умов двосторонній (без Росії) консорціум? Чи з'явилися в результаті круглого столу в Брюсселі якісь передумови для нього?

– Щоб відповісти на це запитання, я б хотів спочатку розповісти про інший круглий стіл, який був присвячений практично тим же проблемам, що і брюссельський. Він був ініційований і проведений 17 квітня українськими енергетичними експертами за підтримки парламентського підкомітету з питань газової промисловості. Мені довелося бути модератором цього заходу. У ньому брали участь також такі відомі енергетичні експерти, як Олександр Чалий, Михайло Гончар, Володимир Омельченко, В'ячеслав Княжницький і фахівці галузі, а також дипломати з країн ЄС, ГУАМ та США, представники провідних міжнародних фінансових організацій, народні депутати України. Можу сказати, що це був круглий стіл високого професійного рівня. Його висновки та рекомендації (у них багато цікавого) заслуговують на увагу широкої громадськості, а не тільки глави Міненерговугілля і народних депутатів. Одна з рекомендацій пропонує відмовитися від нав'язуваного Україні спільного управління українською ГТС, для чого вже не перший рік експлуатується ідея створення газового консорціуму. Експерти круглого столу висловили думку, що ця організаційно-правова форма не відповідає сучасним вимогам ефективного управління і не забезпечує інвестиції у функціонуючу інфраструктуру.

– Тобто пропонується відмовитися від інституту газотранспортного консорціуму в принципі?

– Так. Причому це стосується не тільки консорціуму, але й таких прихованих форм передачі власності або перерозподілу активів на користь того чи іншого гравця, як оренда, концесія тощо. Такі об'єднання, як правило, створюються в інтересах контролю інвестиційного чи фінансового потоку, коли хтось домагається перерозподілу активів недорого або навіть узагалі задарма. Тому така модель ніде в світі не застосовується для експлуатації працюючих об'єктів. Консорціуми утворюються там, де потрібно створювати нові потужності, нову інфраструктуру або її елементи. Тому має сенс створювати консорціум, наприклад, для будівництва LNG-термінала, для аналізу та економічного обґрунтування місця будівництва та розвитку цього проекту. Такий підхід дозволяє залучити компанії, що мають подібний досвід, особливо у випадках, якщо такий замовник, як Україна відповідного досвіду не має. Консорціуми створюються, коли потрібно будувати нові газові магістралі або їх відгалуження. Так було у випадку з Північним потоком. Так буде, якщо Україна вирішить створювати нові газові магістралі. У цьому випадку запрошення партнерів буде виправданим і доречним. Що стосується консорціуму для діючої ГТС, то такої європейської та світової практики просто немає. Це рішення нам нав'язується російським партнером. І найсмішніше те, що такий напрям уже знаходить підтримку в Європі, оскільки там не лише вважають таке рішення невідворотним, а й віддають належне наполегливості росіян.

Однак вітчизняні фахівці впевнені, що реорганізація системи управління ГТС відповідно до найкращої практики та вимог європейського законодавства дозволить «Укртрансгазу» в якості компанії-оператора самостійно залучати необхідні обсяги інвестицій для розвитку, модернізації та реконструкції системи. У ході дискусії неодноразово підкреслювалося, що в такому випадку компанія буде працювати відповідно до зобов'язань України як незалежна (і інституційно, і фінансово) і без консорціумних, орендних та інших надбудов. На мою думку, у неї буде такий потенціал, що до неї стоятиме черга потужних інвесторів і кредиторів. Думається, наші російські партнери знають про це і саме тому наполегливо, під різними соусами пропонують нам ту чи іншу модель контролю української ГТС.

– Невже не можна створити таку модель консорціуму, яка відповідала б українським інтересам?

– Жодна з пропонованих моделей консорціуму (навіть за участю європейських компаній) на даному етапі нам не підходить. Так само, як і поспішна приватизація ГТС. Цей процес може активізуватися лише після того, як будуть організовані нові компанії, а їхня робота буде відповідати вимогам європейського законодавства. А партнерами у приватизації нашої компанії-оператора можуть стати виключно ті, хто буде зацікавлений у фінансових інвестиціях в інфраструктуру. Проте сьогодні великі європейські енергетичні компанії позбавляються від володіння нею. А купують страхові та інвестиційні фонди, що мають великий капітал. Вони готові до того, щоб отримати довготривалий фінансовий потік, який забезпечує повернення інвестицій. Зрозуміло, що до цього абсолютно не готові енергетичні компанії. І ми не повинні шукати серед них партнерів – це помилковий посил. Вони самі продають сьогодні компанії-оператори інфраструктури, виконуючи європейські рішення, що ведуть до конкурентного ринку.

– А в Європі замислюються над шляхами вирішення українських проблем?

– Думаю, що відповідну позицію повинна в першу чергу сформувати наша країна, українське вище керівництво. Тоді і європейці всерйоз замисляться. Якщо, звичайно, побачать тут партнерів, здатних пропонувати такого роду проекти. Саме про це говорив єврокомісар Еттінгер під час круглого столу і на прес-конференції за його підсумками. Він підкреслював, що Україна як власник ГТС сама повинна визначитися, яка модель ефективного управління і розподілу власності буде в найближчому майбутньому для неї найкращою. Але нагірше, на мою думку, те, що ані з європейської, ані з української сторони наша ГТС не пропонується як важливий елемент Південного коридору, яким вона теж могла би бути.

На жаль, коли Еттінгер відповідав на одне із запитань щодо газопроводу Набукко та інших можливих проектів, то він навіть сказав, що вони ніяк не пов'язані між собою, оскільки «Набукко» призначений для постачання газу з Каспію, а Україна, на його думку, це міст для постачань до Європи російського природного газу. Це методологічна помилка! Бо росіяни вже продемонстрували свою неготовність використовувати повною мірою потужності нашої ГТС.

Під час круглого столу в Києві, про який я говорив, зазначалося, що на 1 січня цього року Україна вже має 60 млрд кубометрів на рік вільної транзитної потужності для транспортування газу до Європи. І чому Україні не розпочати переговори з компаніями, що ведуть видобуток газу на Каспії? Не секрет, що триває робота над угодами щодо створення Транскаспійського газопроводу, і маршрут доставки туркменського газу після «форсування» Каспійського моря буде виходити на узбережжя Азербайджану, а далі – Грузія… І Україна сама повинна була б поборотися за цей газ, створивши перемичку з Чорноморського узбережжя Кавказу до узбережжя Криму. Саме цей газ і може стати тим диверсифікованим джерелом, який в українській ГТС буде замість обсягу російського газового транзиту. Модель використання нашої інфраструктури могла б бути більш складною, цікавою і вигідною українським, і не лише українським, споживачам. Адже в цей газопровід міг би влитися і газ, який видобуватиметься на Скіфській площі (тендер на неї виграла група компаній на чолі з Exxon Mobil) і в Прикерченській зоні, на розвідку і видобуток в якій націлилася компанія ДТЕК як акціонер Venco Прикерченської. Якщо на чорноморському шельфі розпочнеться серйозний видобуток газу, всім буде необхідний доступ до інфраструктури. На цьому напрямі я бачу дефіцит дій як старого, так і нового міністрів енергетики. Під час круглого столу у Брюсселі останній міг би виступити з обґрунтованою презентацією такого проекту, викласти українську позицію і дати можливість як представникам Єврокомісії в особі пана Еттінгера, так і представникам найбільших енергетичних компаній детальніше з нею ознайомитися.

– Тим часом міністр розповідав як про майже вирішене питання про виділення Євросоюзом 310 млн доларів на модернізацію української ГТС. Однак, напевне, ці кошти не можуть виділятися на трубу, яка в результаті політики російського керівництва і, відповідно, «Газпрому» може залишитися сухою, якщо буде задіяний проект «Ямал – Європа».

– Пан Ставицький, напевне, має усвідомлювати, що без достатніх гарантованих обсягів транзиту по українській ГТС (я свідомо не згадую про російський газ) у нас узагалі не буде партнерів, зацікавлених у фінансуванні нашої ГТС. Тобто жодна серйозна фінансова організація, тим паче ЄБРР, Європейський інвестиційний банк, Світовий банк, не інвестують жодного цента в реконструкцію і модернізацію нашої труби. Адже сьогодні твердих гарантій щодо транспортування газу по території України російські партнери нам не дають.

– Посол Росії Михайло Зурабов обіцяє, що в разі вступу України у МС їй буде гарантований щорічний транзит по ГТС не менше 60 млрд кубометрів. Але є думка, що не менш 50 млрд нам і так гарантовано завдяки угоді між «Газпромом» і Словаччиною.

– Справді, така угода, що ґрунтується на принципі «качай або плати», у словацької компанії-оператора є. Додавши до цього певні обсяги російського газу, що йдуть через Україну в турецькому напрямку, на Балкани і до Молдови, ми якраз виходимо на ті ж 60 млрд. Більше того, це той обсяг, нижче якого «Газпром» сьогодні не зможе опуститися не тільки через свої зобов'язання за довгостроковими контрактами, а й у зв'язку з режимом функціонування обхідних газотранспортних маршрутів. Про це свідчать висновки українських фахівців. 60 млрд річного транзиту – це, так би мовити, природна фізична потреба «Газпрому», але в його контрактах з «Нафтогазом» таких гарантій немає. Тобто це той мінімум транзиту, який ніяк не пов'язаний ані з консорціумом, ані зі вступом або не вступом України до Митного союзу. І пан Зурабов пропонує нам не цукерочку, а порожню обгортку…

– Віце-прем'єр Юрій Бойко в одному з недавніх інтерв'ю визнав, що в Україні ще не затверджений баланс газу на 2013 рік, а от міністр Ставицький вже через кілька днів повідомив, що уряд ухвалив прогнозний баланс газу, але не деталізував його. Імовірно, головна проблема – в обсязі закупівлі російського газу і в побоюваннях з приводу можливих нових штрафних санкцій за його недобір… Та й зі старими сторони ще остаточно не визначилися. Мені здається, що Росія тримає можливі нові й старі семимільярдні санкції в якості «каменя за пазухою» і очікує результату остаточного вибору України між Європейським і Митним союзами…

– Певною мірою ви праві. Але в цій проблемі відбивається ще й неготовність українських чиновників високого рівня, членів уряду вести роботу на прозорій, зрозумілій і аргументованій основі. Адже непрощенні затримки із затвердженням прогнозного річного газового балансу на цей рік наприкінці квітня, як і фінансового плану «Нафтогазу» на 2012 рік (нагадаю, він і досі ще не затверджений), – це нонсенс з точки зору ефективного управління і ринкового прогнозування. Тут потрібно говорити про серйозний перегляд підходів до державного управління, а також про дефіцит інформування громадян та публічної дискусії з цих питань. Люди повинні знати, яким чином Україна буде йти від пред'явлених їй штрафних санкцій, як керівники енергетичного блоку уряду і «Нафтогазу» будуть охоронятися від таких же наслідків скорочення купівлі російського газу у 2013 році. Усіх цікавить, чому, всупереч наміру, висловленому ще в 2011 року президентом Віктором Януковичем, Україна досі не підготувала і не звернулася з позовом до Стокгольмського арбітражу, щоб використовувати правові, а не політичні аргументи для зміни газових контрактів 2009 року, які багаторазово критикувалися і називалися несправедливими і грабіжницькими.

– Відомий енергетичний експерт Михайло Корчемкін зазначає, що «реверсні поставки з Євросоюзу на Україну стали можливими завдяки переведенню українського транзиту на обхідні газопроводи». «Нинішня схема реверсу, – продовжує він, – може працювати доти, поки існує транзит російського газу через Україну». Чи поділяєте ви цю думку?

– Пане Корчемкін, безумовно, правий, коли говорить, що саме вивільнені потужності українських газопроводів дозволяють використовувати частину наших труб в реверсивному режимі. Але з другою частиною його тверджень не можна погодитися. Навіть у тому випадку, якщо Росія раптом перестане (ми вже говорили, що сьогодні це фізично неможливо) поставляти газ європейським споживачам через територію України, то російський газ, проведений в Європу по альтернативних маршрутах, все одно реверсним чином може потрапляти до нашої країни. Можливий і цілком законний і так званий віртуальний реверс, хоча сьогодні, і це можуть підтвердити фахівці німецької компанії RWE, газ з Європи надходить в Україну виключно завдяки фізичному реверсу.

– Чи можете ви назвати головну задачу, що стоїть сьогодні перед українським урядом у газовій сфері?

– Необхідно максимально розглянути весь потенціал можливостей України. Нашу газову інфраструктуру потрібно перетворити на своєрідну основу для створення конкурентного диверсифікованого та багатоваріантного газового ринку з можливістю розвитку різних моделей газових хабів і бірж, що буде особливо вигідно для українських споживачів, які виграють у ціні на газ через підвищення пропозиції та рівня конкуренції на цьому ринку.

Міністерство енергетики та вугільної промисловості до 1 червня 2013р. має офіційно повідомити Секретаріат Енергетичного Співтовариства позицію України щодо підтримки імплементації Третього енергетичного пакету законодавства ЄС. Тим самим, Україна продемонструє своє прагнення щодо повноцінної інтеграції, зокрема, її газового сектора в єдиний правовий та економічний простір з ЄС.

Створити нормативно-правові та технологічні умови щодо повної синхронізації української  ГТС з газотранспортними мережами ЄС (у першу чергу з Польщі, Угорщини, Словаччини та Румунії), що дозволить збільшити реверсивне постачання газу з країн ЄС та посилити конкуренцію на українському ринку, позбавитись монопольної залежності від поставок російського газу та сприятиме зниженню цін для споживачів.

Узгодити з європейськими партнерами відмову від архаїчної практики продажу російського газу на західному кордоні України. Європейським компаніям необхідно забезпечити умови купувати газ від РАТ «Газпром» на російсько-українському кордоні. Таким чином контракти на транзит газу та його зберігання у ПСГ український газотранспортний оператор зможе укладати не тільки з РАТ «Газпром», а і з європейськими компаніями.

Це поглибить співпрацю України та ЄС з питань транзиту й зміцнить їх двосторонні стосунки у сфері транспортування та зберігання російського газу, що мінімізує ризики припинення постачання та відповідатиме національним інтересам України.   

З рекомендацій учасників фахової дискусії «Актуальні виклики та стратегічні перспективи розвитку та ефективної експлуатації української ГТС в контексті розширення енергетичного співробітництва з ЄС».