Олександр ШЛАЙЄН: «Проїдати гроші — це вища форма державної розпусти»
— 1993 р., коли я обіймав посаду голови Ради національних меншин України й був гостем американського уряду, то зустрічався з бізнесменами, громадськими діячами, розповідав їм про те, що то є Україна. Я тоді домовлявся з Всесвітньою організацією оптовиків про торговельну співпрацю і, крім того, ця організація запропонувала Україні на дуже вигідних умовах кредит на $8 млрд. І це не було ні порожньою обіцянкою, ні спробою відмити кримінальні гроші, оскільки урядові США було відомо про цю пропозицію: перекладачем у мене працювала радник держдепартаменту Зоя Хасюк. Крім цього, я привіз тоді зі Штатів величезну кількість пропозицій і вважав, що в нас за них вхопляться. Це був важкий 1993 рік. Привезені мною офіційні пропозиції було передано за призначенням, але на цьому справа й закінчилася, все було вгроблено. Але я робив спроби в цьому напрямкові й далі. Домовився з мерією Лос-Анджелеса, що вона за пільговими цінами організовує постачання спеціальних поліцейських автомобілів. Я зв’язувався з нашим МВС, з тогочасним міністром Василишиним, з яким мав навіть добрi стосунки. І нічого! Все померло!
Але й після цього мій ідеалізм не вичерпався. Будучи в Штатах, домовився з Швейцарською міжнародною корпорацією, і президент цієї компанії Брайян Ен Вілянс організував банківський консорціум, який відкривав Україні кредитну лінію на 35 млрд. швейцарських франків. Пропозиції було передано помічникові президента Олегові Попову. Це був порятунок... Угробили!
У жовтні 1994 р. з чергової поїздки я привіз на ім’я Леоніда Кучми лист від президента компанії Трейдинг енд Фундинг ЛТД Армандо П.Фежердо з пропозицією відкрити кредитну лінію на 20 років під пільгові відсотки на $40 млрд. Вслухайтеся в цю цифру! Але все — марно. І на все, про що я тут говорю, є документальні підтвердження. Я тоді зустрічався з помічником Президента Олегом Поповим, і він сказав: «Ну, якщо вони хочуть, то ми за тиждень будемо в Вашингтоні. Ось наші телефони, нехай вони з нами зв’яжуться...» І нічого! Вмерло! Нещодавно я ще раз надіслав листа Л.Кучмі з питанням про ці мільярди. Відповіді — немає. Я все цікавився: а чому так відбувається? Раніше говорили: наш паротяг іде в свисток. Але він хоч якось рухався вперед. Сьогодні в нас діє все та ж «свисткова» система, але топку паротяга ми напихаємо асигнаціями. Це вища форма державної розпусти — проїдати гроші, чим ми тепер увесь час займаємось. А ті гроші, що пропонувалися через мене, призначалися на конкретні проекти...
Ви гадаєте, що це одиничні приклади? Я нещодавно розмовляв з великим бізнесменом українського походження (він прохав не називати його прізвища), так він привіз до Києва пропозицію про $9 млрд. на реконструкцію й реформування шахтного господарства. Не на проїдання, а на оновлення, що має дати прибуток. Ця людина виходець з України і в нього болить серце, коли він бачить, що тут коїться.
І в мене болить. І я в усіх питаю: чого? Один колишній працівник адміністрації Президента, професор, доктор наук, так мені все це пояснив: «За всі роки незалежності в нас не було створено програму переходу України на нові рейки. Ми досі не визначилися, хто ми й куди йдемо...» Програми досі немає. Саме економічної програми реконструкції промисловості та виведення її з кризи. Замість неї використовуються укази-латки, що створюються за теорією давно вже описаної охрімової свити.
B листопаді минулого року я надіслав листа віце-прем’єрові Сергієві Тигипку, де йшлося про мою домовленість з ізраїльською фірмою g.M.L. Технолоджи енд Комунікейшен LT, котра погодилася фінансувати конкретні проекти в Україні. Досі ані клику ані відклику! Я телефонував, з’ясовував, дублював лист факсами. Анічогісінько!
Образливим є те, що в інших пострадянських країнах все інакше. Ось нещодавно мені телефонував із Казахстану перший віце-прем’єр уряду Володимир Метте з проханням надати допомогу в залученні інвестицій і кредитів. Я жодної копійки на цьому не заробляю й не хочу заробляти. Це не моє, я — не бізнесмен. Але я їм допоміг, і можу показати отриманий через мене пакет документів — пропозиції Китаю на $5—7 млрд. на будівництво нафтопроводу від Тенгизького родовища до Тихого океану.
Система державного здирства, котре процвітає в нас на всіх рівнях, призводить сьогодні до того, що Україна перетворюється на одіозну державу, що виборює «пальму першості» за рівнем корумпованості в Албанії. А тут новий кредит Міжнародного валютного фонду! На мою думку, це прирікає Україну на багаторічну кримінальну вбогість. Чому ми не брали тих кредитів, про які я говорив вище? Як сказала одна дуже розумна людина: вони великі — їх розікрасти неможливо!
КОМЕНТАР ФАХІВЦЯ
Леонід КИСТЕРСЬКИЙ, доктор економічних наук, професор, директор Інституту міжнародної ділової співпраці, колишній керівник Національного центру реалізації технічної допомоги Україні: — Часто доводиться стикатися з тим, як іноземні «інвестори», звертаючись безпосередньо до керівників підприємств, обіцяють їм мільйони доларів для вкладення в інвестиційні проекти в Україні. Як правило, умови вельми принадні: досить великі суми, низька вартість грошей, тривалі терміни інвестування. Як показує практика, часто подібні пропозиції роблять наші колишні співвітчизники, що нині мешкають у США й країнах Західної Європи, які малодосвідчені в міжнародних економічних відносинах. Наш інститут нагромадив деякий досвід роботи з такими «інвесторами». Ці «інвестиційні пропозиції» об’єднує одна особливість, абсолютно не характерна для справжнього інвестора — вимога про заставну суму або депозит, який необхідно переказати на вказаний рахунок за кордоном. У разі виконання цього зобов’язання (частіше за все це трапляється з керівниками підприємств із регіонів, де слабко знайомі з міжнародною інвестиційною практикою) «інвестор», як правило, зникає, й усі його телефони й факси замовкають. Для більшої переконливості «інвестори» часто пред’являють документи, що засвідчують їх приналежність до великих інвестиційних фондів і компаній. Однак вони містять елементарні помилки й завірені печатками, які можна купити за декілька доларів у будь-якій крамниці канцприладдя. Ці люди навіть не знають, як завіряються представницькі документи за кордоном. Насправді таким «інвесторам» важливо було зібрати побільше паперів із підписами державних діячів, щоб отримати під них кошти на власні потреби. Тому всілякі багатомільйонні інвестиційні «пропозиції» повинні насторожувати хоч би вже тому, що зараз в Україну ніхто інвестицій «просто так» не пропонує. Інвестора доводиться довго й наполегливо вмовляти, але й це не завжди дає результат. Як зазначив один із клієнтів нашого інституту, для якого вдалося знайти іноземного інвестора, «щоб отримати інвестицію, треба запастися знаннями, терпінням і... грішми».
№185 29.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
