Олександр ТОЛКАЧ, директор із зовнішніх зв’язків ДТЕК

Уже традиційно «День» просить своїх авторів, експертів та постійних читачів підбити підсумки року, що минає, відповідаючи на запитання новорічної анкети «День»-2013:

1. Які події року, що минає, на вашу думку, змінили світ і Україну? Які з них — на краще, які — навпаки?
2. Яка подія в житті країни за рік, що минає, стала найважливішою особисто для вас?
3. Поділіться прикладами ситуацій або людей, які додають вам сил та оптимізму.
4. Автори, статті, проекти газети «День», які вирізнялися 2013 року?

1. Світ зараз швидкий, відбувається чимало тектонічних зрушень. Але для себе я виділив би одну тенденцію, яка 2013 року стала зовсім явною. Я говорю про повернення до «традиційних цінностей» у світовій промисловості і бізнесі. Світова економічна криза боляче нагадала світу, що віртуальна економіка може бути привабливою, але за нею нічого немає. Скориставшись здешевілим газом, США почали повертати на свою територію промвиробництва з Китаю. Знову пішов набір робочих професій, а не лише генерація ринку послуг, концепцій та фінансових бульбашок. У Європі нарешті почали тестувати модні ще недавно ідеї чистих популістів від політики і, як приклад, енергокомпанії зуміли нарешті нагадати чиновникам, що нові екотехнології — це прекрасно, але тільки «спонсорством» відновлюваної енергетики проблем галузі не вирішити і треба шукати шляхи її комплексного оздоровлення й модернізації. Є шанс, що енергосистему все-таки не доб’ють і дадуть відновити розумний баланс. В Україні нарешті визнали, що в економіці сьогодні запитані люди технічних професій і фахівці реального сектора, а не модні раніше професії суто офісного типу. Тому що піарників і юристів багато, а тих, хто може якісно виготовити те, що реально піде на продаж, — дедалі менше. Як наслідок — поява корпоративних програм навчання у вишах, натяк на «ренесанс» системи ПТУ. Навіть у світі стартапів нарешті пішов крен від чистих IT-проектів у бік гібридів із реальним виробництвом. І це добре. Людям необхідно було нагадати, що ми живемо в матеріальному світі, і цінувати варто тих, хто створює реальний продукт. А все, що навколо нього — нехай приємні, корисні, але надбудови. І в цьому шанс людства на стабілізацію, як мені здається, на продовження розвитку. Точніше, на повернення розвитку на нормальні рейки.

2. Не аналізуватиму політичних подій, краще зупинюся на не найпомітнішому поки що в ЗМІ, але реальному факті. Просто ЗМІ рідко люблять писати про «соціалку». 2013 року в Україні запрацювала рекордна кількість програм соціального партнерства бізнесів із місцевими громадами. Я радий, що ДТЕК тут був одним із флагманів — 2013-й став першим роком життя за новими довгостроковими стратегіями соцпартнерства з містами і селами нашої присутності. Але важливо, що на цьому полі з’явилася ціла низка інших бізнесів. Або не з’явилась, але еволюціонувала від точкових проектів до систем. Це важливо з двох боків. По-перше, бізнес зрозумів, що розвиток громад на місцях і банальний комфорт проживання людей — це питання не популізму або красивого PR. Це банально стійкість бізнесу. Бо якщо люди з населеного пункту почнуть виїжджати, почнуть хворіти або не зможуть навчатись нормально — хто там працюватиме на вашому ж підприємстві років через п’ять. А через десять? Ну і щодо споживачів та аутсорсерів зовсім сумно буде. І раз держава, на жаль, не може повністю виконати тут свої функції, бізнес повинен підставити плече. І він почав це робити по всій країні. По-друге, це почало привчати людей, що жити можна не лише сьогоднішнім днем. Що треба і можна вчитися планувати майбутнє, розраховувати (а не прикидати), як можна розвивати своє місто. Створились нові можливості і стимуляція розвитку малого бізнесу на місцях. Простіше кажучи, це штовхає суспільство вперед. Ще один камінь у фундамент можливого майбутнього зростання. І вже точно певна страховка від падіння. І, нарешті, все це потихеньку, але почало підвищувати «градус довіри». А то ж у трикутнику влада-бізнес-люди традиційно ніхто одне одному не довіряє. А без цього неможливо нічого. Ні модернізація, ні реформи. І ось на відрізку бізнес-люди ця довіра почала дещо зростати. Створюється запас для фундаментального зрушення в майбутньому. А це — шанс, що разом із суспільством ми зуміємо зрушити нарешті безліч мертвих каменів...

3. У мене є вдячна частина роботи — соціальне партнерство з регіонами присутності наших підприємств. Щоразу, коли мені важко, я згадую обличчя людей, яким моя робота допомагає жити. Особливо дітей: чи то з відкриття нового комфортного дитячого садка, спортивного залу або просто святкова ілюмінація на Новий рік. Топ-менеджер — це не людина, а функція, але ці людські емоції — вони повертають усвідомлення людяності і важливості роботи. Прикладами для мене завжди є люди справи, які не бояться відповідальності. Намагаюсь вивчати такі кейси.  Починаючи від знаменитого Річарда Бренсона з його «До біса все, бери й роби» і закінчуючи історіями активістів, які без будь-якої формальної організації знаходять у собі сили і волю вийти, зібратися разом і зробити щось, що вони вважають правильним. Це може бути навіть банально — прибрати сміття в парку, а може, створити благодійний проект — як Пігулки. А хтось у результаті і життя свого міста змінить — усе це надихає. До речі, я взагалі великий прихильник волонтерства.

4. Завжди з цікавістю читаю статті в «Дні», які стосуються нашої профільної теми — енергетики. Запам’яталися публікації Наталії Білоусової про реформування ринку електроенергії. З цікавістю стежив за фотопроектами газети «День», оскільки сам давно захоплююсь фотографією. Цього року на фотоконкурсі газети брав участь і наш співробітник — Максим Асауляк, який отримав приз від телеканалу «Інтер». Інтерес громадськості до щорічних фотовиставок «Дня» надихає — є ідеї організувати і власні фотовиставки, присвячені енергетиці й інноваціям.