Операція «Oбмін»
Замість актів на землю селяни отримують обіцянки
Держкомзем усіма руками голосує за те і працює на те, щоб до кінця року виконати доручення Президента та закінчити «земельну реформу». Простіше кажучи, видати людям замість земельних сертифікатів повноцінні державні акти на право власності на землю. Однак операція «обмін», навіть попри запевнення нового керівництва цього відомства, знову буде виконана лише на 98%.
А все тому, що, за словами голови комітету із земельних ресурсів Миколи Сидоренка, який особисто спілкувався з жителями країни на «гарячій лінії» в Кабміні, ці решта 2% власників сертифікатів сьогодні перебувають за межами держави і просто не встигнуть пред’явити свій документ відповідному органу. Голова Держкомзему зазначив, що сьогодні вже 5 мільйонів 550 тисяч осіб (або 81,8%) отримали папір, що засвідчує їхнє право власності на земельний пай.
Та ось чи доречний такий оптимізм? За дев’ять місяців (із 3 лютого по 14 жовтня) держакти вручили лише 350 тисячам власників земельних сертифікатів. І чому до 1 січня, тобто за залишені два з половиною місяці, повинні встигнути ощасливити 1,114 млн. селян, які залишилися (без урахування двох відсотків іммігрантів)? І це за постійної відсутності бланків і чималої кількості корупціонерів, які намагаються нажитися на процедурі?
Сидоренко запевняє, що сьогодні проблем із бланками більше не існує, дефіцит відсутній. А якщо є, то створений штучно, і в кожному випадку до вирішення проблеми треба підходити індивідуально. «Ми посилювали ступінь захисту, тому була затримка з видачею, але тепер повний порядок», — каже він.
До речі, є що з’ясовувати. Голові Держкомзему минулої п’ятниці зателефонував житель Київської області, такий собі Іван Федорович, засмучений тим, що, мовляв, у людей у його селі гроші на видачу держактів на землю зібрали ще в липні 2004 року. Обіцяли, що через два місяці все буде готове. А актів немає досі. «Тим, хто скаржився (а таких було 50— 100 осіб), папери віддали, інших годують обіцянками. Найпокірливіших посилають то до колишнього голови КСП, то до голови селищної ради, то в землевпоряджувальні організації», — скаржиться фермер.
Загалом, пахне провокацією та зривом завдань, поставлених Президентом. Крім того, до речі, держакт — не панацея від усіх земельних проблем. Розмахуючи ним, не можна примусити орендаря не лише платити землевласнику більше, а взагалі платити стільки, скільки належить. Хоч у законодавстві (в поправці, внесеній Президентом до Указу «Про додаткові заходи із захисту селян-власників земельних ділянок (паїв)» від 13 вересня 2002 року) чорним по білому сказано, що розмір орендної плати за пай сільськогосподарського призначення не повинен бути меншим ніж 1,5% від оцінної вартості землі. Але орендарі, які до того платили 1% від кадастрової вартості землі, цей пункт стараються ігнорувати. При цьому стверджують, що, мовляв, збільшення виплат власникам землі не раціональне, оскільки особливого покращання результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану самих орендарів не спостерігається.
У Держкомземі ситуацію, що виникла, називають аномальною. Мовляв, у всьому світі власники експлуатують орендарів, а в Україні — навпаки. «Де таке баченo, щоб орендар не розрахувався з орендодавцем, щоб землевласник побирався», — обурюється Сидоренко (а підтекст такий: а що ми можемо зробити? — Авт. ). «Судові органи не хочуть розглядати цих справ. Очевидно, не розуміють, що ринкова економіка насамперед спирається на власника, що інститути власності — це головне. Є проблеми, які загострюватимуться. Оскільки багато орендарів уже позбирали з власників письмові зобов’язання, що вони тільки їм продадуть ці ділянки, і притому за безцінь. У нас можуть укотре «кинути» селян», — продовжує головний землемір країни.
Свою місію в Держкомземі вбачають у тому, щоб розпочати вести серед населення роз’яснювальну роботу з приводу того, що ні ці зобов’язання, ні навіть нотаріально завірені договори сьогодні не мають жодної правової ваги. Адже на продаж землі сільськогосподарського призначення до 2007 року накладено мораторій. Можливо, в правовій державі він і був би доречним в цій ситуації, коли мало хто в країні має у своєму розпорядженні ресурси для купівлі землі. Але чи краще, коли її однаково продають, причому без урахування реальної вартості й у тіні, та ще в обхід державного бюджету?
