Патологічна клептоманія

Українська влада неефективно витратила десятки мільйонів євро, які Європейський Союз раніше надав для зміцнення державного кордону. Ця заява, що 17 червня озвучив посол ЄС в Україні Ян Томбінський, током пройшлася українським інформпростором. «ЄС надав десятки мільйонів євро для того, щоб допомогти українським прикордонникам, і що ми тепер отримали — під час кризи українські прикордонники просять ЄС допомогти грошима для того, щоб купити все. А що тоді сталося з тими десятками мільйонів, які надавалися українським структурам, одне велике питання», — сказав Томбінський.

Невже знову крадуть? Невже не соромляться запускати руку до грошей, яких ледь не на колінах випрошували у світу, виставляючи багатющу природними ресурсами і працьовиту націю жебраками? Якщо дійшло до того, що посол ЄС робить публічну заяву, значить щось таки є. Значить «прозорість» і «порядок» у держзакупівлях, на якому наголошує Томбінський, ще й досі не навели. А чому? Невже державна машина настільки прогнила, що втратила інстинкт самозбереження? Адже красти сьогодні гроші з бюджету, а особливо ті, які дає світ, — означає красти в України шанс встояти як державі.

 Тож «День» зустрівся з головою Центру протидії корупції Віталієм Шабуніним, щоб дізнатися як сьогодні витрачаються державні гроші і про що, власне, заявив Томбінський?

— У «Віснику» ми не знайшли витрат на такі суми, про які заявив Томбінський. Зараз ми написали запит на Єврокомісію: що це був за проект та хто був розпорядником коштів. Після цього ми зможемо подивитися хто і за скільки купував.

Але скажу від себе, що якщо вже дійшло до публічної заяви керівника місії, то справа дуже серйозна. Цьому точно передувало кілька тижнів дипломатичних переговорів, які закінчилися безрезультатно. І якщо це так, то є величезна проблема на рівні виконавчої влади, яку Президенту потрібно дуже швидко вирішувати, бо вони втрачають кредит довіри у кредиторів.

— Віталію, то як нова влада розпоряджається державними коштами? Чи виявив уже Центр протидії корупції договори про державні закупівлі, зокрема, укладені вже за нового складу Кабміну, які містять ознаки корупційних діянь?

— Так. Виявили. Останній кейс, над яким ми працюємо, це закупівля бензину на 9 мільйонів для української армії за ціною вищою від ринкової у фірми, яку створили за десять днів до цього.

Зізнаюся, що ми до цього не стежили за закупівлями для армії, бо були переконані, що щоб сьогодні красти на цьому, потрібно не мати ні розуму, ні совісті. І зрозуміли, що помилялися, коли Олександр Кузьмук з командою хотіли протягнути у ВРУ законопроект, який узагалі виводив закупівлі на армію з-під контролю. Це було для нас сигналом, що там щось не те. Не від доброти душевної вони хочуть це зробити.

Загалом же, ми оскаржуємо 7 — 10 корупційних торгів на тиждень. І ми точно бачимо бажання сховати закупівлі від «очей» і «вух» громадськості. Крадуть усюди, крім закупівель ліків. І то, тільки тому, що там поки не почались закупівлі.

— Це за договорами укладеними при новій владі?

— Так. Хоч категорія «нова влада» дуже умовна. Насправді ж вертикаль у держорганах не змінилася ніяк.

 Мені важко сказати, що є причиною такої паталогічної клептоманії в нашому державному апараті. Однозначно, що нова редакція закону про державні закупівлі залишила менше можливостей красти, але при бажанні це зробити дірку знайти можна завжди. На мою думку, ключова причина — у відсутності покараних за крадіжку на тендерах людей. Сьогодні в очах тих, хто краде, ситуація виглядає так: карають за розпил державної казни  крупних політичних фігур — Януковича, Клюєва і т.д., нікого іншого не чіпають. А це означає для них, що нічого не змінилось, окрім облич тих, з ким потрібно ділитися.

— Звідки вони знають, що нові керівники братимуть?

— Більшість цих керівників були при владі. Тому для «схемщиків» немає причин думати, що ця влада буде іншою, ніж попередня. Більш обережною — так. Більше оглядатися на медіа та суспільну думку — так. Але чи ставить нова влада інші завдання? Для них — точно  ні, тому що вони крадуть. І ми це бачимо.

— Ухвалені нещодавно законодавчі зміни, які стосуються питання протидії корупції, передбачають і кримінальну відповідальність за такі речі, про які ти розповідаєш. Виходить, що вони ще не діють?

— Кримінальна юстиція у сфері державних закупівель не діє, тому що немає процедури визначення збитків, завданих  державі.

У житті це виглядає так: вкрали на тендері, ми з партнерами це виявили, звернулися в Держфінінспекцію, вона робить перевірку, бачить проблему, складає адміністративний протокол на голову, секретаря чи навіть членів комітету конкурсних торгів. Покарання за порушення в державних закупівлях, відповідно до Адміністративного кодексу України, складає штраф у розмірі 16 — 17 тисяч гривень. Тобто вкрасти можна мільйон, заплатити штраф 16 тисяч — і далі  вкрасти мільйон. Хороший такий «бізнес».

Наголошую, суд розглядає адміністративне правопорушення, а не кримінальний злочин. Тому навіть якщо доведено, що голова та члени тендерної комісії винні, вони просто заплатять штраф і далі сидітимуть на своїх робочих місцях. Їх навіть не звільнять.

ДФІ може подати справу в прокуратуру на підставі завдання збитків державі, але мусить пред’явити розмір цих збитків. А порядку для їхнього визначення у ДФІ нема. Тому відповідь прокуратури буде: нема порядку, нема кримінальної статті.

— А чому немає порядку?

— Цей порядок вже два роки «висить» у Кабінеті Міністрів України. Попередня влада точно не хотіла його приймати, вона спеціально блокувала ці зміни.

 А щодо нової влади, то є дві проблеми. Перша — з точки зору європейських експертів, до яких так сильно прислухається сьогодні влада, цей порядок містить не зовсім ринковий підхід. Там є така категорія, як середньоринкова ціна, яка є еталоном для порівняння з ціною, за якою здійснюється закупівля. Для європейців цей термін виглядає некоректно.  А друга — громадськість ще відверто не бралась активно за лобіювання цих змін. Руки в нас до цього поки не дійшли. Ми працювали спочатку над поверненням прозорості державним закупівлям, зараз — імплементацією цих законів, і згодом плануємо зайнятися «порядком»

— Поясни, що ти маєш на увазі під «громадськість працює над імплементацією законодавства про держзакупівлі»? 

— Закон ухвалено. Але досі ми не бачимо звітів держпідприємств на Віснику державних закупівель. Керівник ДП «Зовнішторгвидав» пообіцяв нам, що до кінця червня реалізує цю норму. Законодавчо прописано, яку інформацію точно має бути оприлюднено: хто купив, скільки, за скільки, в кого тощо. Уже навіть технічно розділ на сайті такий існує. Ми чекаємо до кінця червня, якщо норму не буде реалізовано, створимо реальні проблеми владі в отриманні чергових траншів від Єврокомісії та МВФ.

— А ті транші, які вже виділили і виділяють ЄС і МВФ Україні, використовуються ефективно? Яких гарантій цього вимагають кредитори, та як на них реагує влада?

— Відповім так: з такою Верховною Радою ми не отримаємо наступних траншів, навіть тих, які гарантовано.

— Чому?

— Маю багато прикладів. Перший — державні закупівлі. Перший транш від ЄС ми отримали лише після прийняття закону «Про державні закупівлі», понад те — під гарантії прийняття цього закону. Сигнал від кредиторів був такий — ми не даватимемо гроші, поки не будемо впевнені в тому, що ви їх використаєте ефективно. І ключовою вимогою був цей закон «Про держзакупівлі».

ВІТАЛІЙ ШАБУНІН: «ІЗ ТАКОЮ ВЕРХОВНОЮ РАДОЮ МИ НЕ МАТИМЕМО НАСТУПНИХ ТРАНШІВ ВІД МВФ, ЄВРОКОМІСІЇ, СВІТОВОГО БАНКУ» / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Знаєте скільки разів правляча коаліція намагалася цей закон змінити? П’ять. І в жодній з цих спроб не йшлося про посилення відповідальності, чи збільшення переліку документів  до оприлюднення. Всі ці зімни стосувалися збільшення переліку винятків, або зведення до процедури тендеру в одного учасника, що нині називається «переговорна процедура».

Останню спробу, яку ми на етапі голосування пропустили і виловили вже, коли закон, прийнятий ВРУ, мав підписувати спікер, було запропоновано екс-міністром оборони Кузьмуком і ще чотирма депутатами, зокрема з провладних фракцій було заховано у законопроект під прекрасною назвою «Про посилення мобілізаційної спроможності України». Власне, тому ми й не помітили його, тому що профільним по ньому проходив парламентський комітет з питань національної безпеки та оборони (очолює Володимир Литвин. — А.Д.)

 Тож цей законопроект містить 11 норм змін чинного законодавства. Десять — більш-менш нормальні. Одинадцята звучала приблизно так: закупівлі, які здійснюються українською армією та правоохоронними органами, а також закупівлі, які здійснюються в їхніх інтересах, проходять поза межами закону «Про державні закупівлі». Тобто купуємо в кого хочемо, за скільки хочемо і про це «звітуємо Кабінету Міністрів». Але в якій формі звітуємо, коли і хто — невідомо. Тобто купка людей собі придумала, що гроші, які сьогодні вся країна по копійці збирає на армію, можна ділити «під простирадлом». І що головне — ВРУ їх підтримала. Цей закон проголосували  в двох читання. Ми, фактично, вихопили цей законопроект з-під ручки спікера, коли той збирався його підписувати. Показали цю норму МВФ, ЄС, Світовому банку, і вони фактично заблокували цей закон. Його згодом переголосували в ВРУ, виключивши цю норму.

І довкола цього, до речі, сьогодні є величезні маніпуляції зі сторони силовиків, а особливо в армії. Мовляв, у нас є гроші, але от ці «гади» не дають нам купити все для солдат. Особливо часто цю маячню розповідають новобранцям.  Це — брехня. Кожен, хто таке каже, має піти під трибунал. Відповідно до нового закону, закупівлі для оборонного та силового секторів у цей час мають право здійснюватися за скороченою переговорною процедурою — вісім днів. Це прямо в законі прописано. Правоохоронці, силовики сьогодні можуть закупити що завгодно і в кого завгодно за вісім днів. Купуйте, друзі, але покажіть: що купили, в кого і за скільки. Щоб не було закупівлі на 9 мільйонів бензину на 30% дорожчого ніж на ринку  у компанії, якій — три дні.

— Повернемося до вимог...

— Так. Позавчора єврокомісар, яка відповідає за візову політику в ЄС, чітко сказала: допоки ви не створите антикорупційного органу з слідчо-оперативними функціями, ви не отримаєте візової лібералізації.

Ця ж норма про створення такого органу є в вимогах других траншів — безповоротної допомоги від Єврокомісії і кредитної — МВФ. При чому в обох прописано, що на початок 2015 року такий орган не просто створено, а він діє, і вже подав кримінальні справи в суд.  Як ми це встигнемо? Потрібно три місяці, лише щоб цей орган запустити. На дворі — червень. А у нас ще й закону нема. Понад те, ВРУ заблокувала створення цього органу — чотири законопроекти про Державне бюро розслідувань.

 Та ж історія з реєстрами прав власності на нерухоме майно. Доступ через Інтернет до інформації про власників нерухомого майна та земельних ділянок прописаний в умовах отримання другу траншу від Єврокомісії. І що? Перший раз — парламент «завалив» законопроект. Другий раз законопроект вносили 16 депутатів від різних фракцій разом з Міністерством юстиції. Ледь-ледь вдалося ухвалити його на профільному комітеті. І що? Засідання комітету відбулося три тижні тому. До сих пір голова парламентського комітету з економічної політики Андрій Іванчук його не підписав. А це — формальна підстава не розглядати цей законопроект у сесійній залі ВРУ цього тижня.

Залишився один парламентський тиждень, на якому, очевидно, говоритимуть уже не про реєстри. А потім — новий склад парламенту, що означає, що цей законопроект відходить у небуття, тому що не був проголосований у першому читанні. Цей склад парламенту саботує антикорупційні реформи.

— Чому депутати бояться цих двох законопроектів?

— Без цього невеликого, але дуже дієвого і сильного органу — Національного бюро антикорупційних розслідувань — який займатиметься не лікарями, вчителями та головами сільських рад, а вищою посадовою корупцією, система боротьби не працюватиме. Хто буде трусити суддю, депутата, міністра, який вкрав у держави десятки мільйонів? Міліціонер, котрий працює за чотири тисячі гривень?

 А що ж до реєстрів — вони просто бояться. Елементарно того, що ми побачимо, що у прокурорів, чиновників з їхніми зарплатами по вісім квартир, я вже мовчу про маєтки суддів. А ще більше, чого вони бояться, то це — розкриття прав власності на землю. У нас же немає ринку орних земель. Тому, за логікою, не може бути латифундистів. А як тільки ми відкриємо кадастр, то покажемо людям, що в нас чверть України — половина орних земель — це приватна власність.

— Яким чином?

— Елементарна схема — через відчуження в суді. Орендується пай, у договорі маленькими літерами вписується, що коли орендар вносить покращення в землю, то власник паю має його компенсувати. Селянин, звичайно ж, не має, чим сплатити компенсації, і втрачає пай. Так через суди створювались величезні латифундії.

От тепер як депутати мають пояснювати виборцям, як за умов, коли в нас немає ринку землі, компанії, афілійовані з ними, володіють десятками тисяч гектарів орних земель? Обман, у якому жили українці десятиліттями, стає очевидним. І автори цього обману спливають.

— Але ж вони не зможуть довго відтягувати ухвалення цих законів. Без цього ж світ припинить нас підтримувати. На що вони сподіваються?

— Не знаю. МВФ грошей не дасть, Євро комісія — теж. До Росії підуть? Чи голодний бунт буде в країні?