Передпродажний синдром

Україна твердо вирішила зменшити частку держави в управлінні об’єктами оборонно-промислового комплексу. У принципі, це те, що давно рекомендували зробити експерти. Однак ключове питання не в тому, чи потрібно приватизувати оборонні заводи, а в тому, як це зробити. Чи залишиться у держави можливість управляти великими оборонними підприємствами, які випадуть зі списку тих, що не підлягають приватизації? А серед них, зокрема, виробники авіаракет «повітря-повітря» ДАХК «Артем», газових турбін для військових кораблів — «Зоря- Машпроект», комплектуючих для бойових літаків — корпорація «ФЕД».

Не варто думати, що український сектор ОПК зараз повністю перебуває в сфері держави. Незважаючи на те, що про цінність ОПК не раз говорили з різних трибун, багато його ланок уже давно в приватних руках. Держава частково чи повністю втратила контроль над такими заводами, як Дніпровський машинобудівний завод (виробник комплектуючих для засобів ППО), ВАТ «Хартрон» (виробник систем управління для ракет і космічних апаратів), Луганський верстатобудівний завод (виробництво патронів), Донецький «Точмаш» (виробництво гільз для великокаліберних боєприпасів), а також над такими лідерами кораблебудівної галузі, як «Ленінська кузня», Севморзавод і Чорноморський суднобудівний завод.

Лише харківський «Хартрон» зберіг 50% державної участі в особі Національної космічної агенції України. Але ось 24,56% його акцій придбали московські компанії ЗАТ «Асоціація сприяння конверсійній діяльності» (АСКОНД) і ЗАТ «НВП «Конверс-електроприлад» (необхідність продажу акцій стратегічно важливого підприємства пояснювалася набуттям нових можливостей на російському ринкові), і тепер частка російських замовлень заводу ракетно-космічної тематики становить близько 10%. Причому «Хартрон» збирається цього року збільшити частку ракетно-космічної тематики в загальному обсязі своїх робіт майже вдвічі: до 55,8% проти 29,4% 2004 р. Підприємства, що входять до цього холдингу, планують брати участь у програмах пуску ракет-носіїв «Циклон-4», «Дніпро», «Рокот» і «Стріла», а також мікросупутників серії МС-2-8 та універсального космічного модуля для МКС «Альфа». Ці дані говорять про те, що російські інвестиції в ракетно-космічну сферу виявилися не такими небезпечними, як передбачали песимісти.

Щоправда, в приватизації українського ОПК без скандалів не обійшлося. Фонд держмайна збирається звернутися до суду з приводу невиконання інвестиційних зобов’язань на Херсонському та Чорноморському суднобудівних заводах. За словами першого віце-прем’єра Анатолія Кінаха, основною вимогою до покупців цих підприємств було поновлення виробничої діяльності з основного профілю. Однак зобов’язання не виконано, і це дає підстави (ЧСЗ на сьогодні володіє російський бізнес) не поспішати з однозначною відповіддю щодо корисності російських інвестицій до українського ОПК. Проте нова історія вже знає приклади, коли й західні інвестиції виявляються неефективними. Раніше прикладом цього називали продаж Московського заводу ім. Міля. Тепер на слуху чеський досвід приватизації американською компанією Boeing солідного пакету акцій виробника навчально-бойових літаків Aero Vodochody. Чехія була змушена повернути цей завод у лоно держави, оцінивши співпрацю зі Сполученими Штатами як невдалу.

Так що жоден із прикладів не може дати однозначної відповіді на питання, кому краще продавати «оборонку». Що ж до майбутніх перспектив, то незважаючи на тло української євроатлантичної інтеграції інвестиції в ОПК очікуються переважно зі східного напрямку. Уже наприкінці 2004 р. експерти відзначали потенційний інтерес російського бізнесу до деяких підприємств ОПК. Так, на думку директора Центру аналізу стратегій і технологій (м. Москва) Руслана Пухова, насамперед можуть бути запитані акції таких підприємств, як ВАТ «Феодосійська суднобудівна компанія «Море», ДАХК «Артем», Казенний електромашинобудівний завод «Іскра», ДАХК «Топаз». 2004 р. великий російський бізнес у особі Олександра Лебедєва (депутата Держдуми, який одночасно є засновником і співвласником Національної резервної корпорації, а також одним із найбільших інвесторів у економіку України) запропонував новому українському керівництву створити міждержавний авіабудівний консорціум, до якого повинен увійти АНТК ім. Антонова, Воронезький авіазавод, Ільюшинське конструкторське бюро та компанія «Ільюшин Фінанс К». Російський депутат запропонував об’єднати ці науково-промислові структури за принципом дві держави плюс приватний капітал. «Така конструкція могла б виробляти літак Ан-148, а також вести мову з європейцями про продаж їм частини пакету акцій», — зазначав О. Лебедєв на початку 2005 р.

Що відповіла наша влада? Першим сигналом для української «оборонки» стало розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 червня 2005 р., яким затверджено План заходів щодо виконання 2005 р. Державної програми реформування та розвитку оборонно- промислового комплексу на період до 2010 р. Серед іншого в ньому передбачається розробити проект закону «Про внесення змін до Закону України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» в частині виключення таких держпідприємств, як «Харківський машинобудівний завод «ФЕД», «Київський авіаційний завод «Авіант», ДАХК «Артем», «Київський завод «Радар» і Харківське державне авіаційне виробниче підприємство зі списку підприємств, що не підлягають приватизації (з метою їхньої подальшої реструктуризації). Розробити законопроект зобов’язали Мінпромполітики, Міноборони, ФДМУ та СБУ.

Окрім того, 14 червня в своєму виступі на зустрічі українських і чеських бізнесменів Президент України Віктор Ющенко заявив, що для поліпшення інвестиційного клімату Україна готова запропонувати список підприємств, який незабаром буде відкрито для інвесторів. Серед цих підприємств глава держави назвав, зокрема, харківський «Турбоатом» і миколаївське ДП «Зоря- Машпроект». І тут же розпочався процес лобіювання розширення цього списку і включення до нього підприємств ОПК, що є прямими конкурентами російським заводам. Так, міністр промисловості, транспорту і зв’язку АР Крим Азіз Абдуллаєв виступив із пропозицією дозволити приватизацію державної суднобудівної компанії «Море» (м. Феодосія), хоча на цьому підприємстві впевнені, що приватизація може бути для нього згубною, як це сталося з Чорноморським суднобудівним заводом, який було приватизовано, але він так і залишився в занедбаному стані. З іншого боку, держава не може забезпечити замовлення для ФСК «Море». «Адже навіть виграний минулого року тендер на виробництво катерів для Держприкордонслужби так і не було реалізовано», — зазначають керівники заводу.

Нашвидку оцінюючи згадані підприємства ОПК, варто зазначити, що ДАХК «Артем» є серійним підприємством авіаційних ракет «повітря-повітря», розробку яких традиційно вело російське КБ «Вимпел». Але з певного часу «Артем» став одночасно і цілком помітним конкурентом російських розробників, які, налагодивши дрібносерійне виробництво ракет із активною головкою самонаведення, не побажали розвивати, здавалося б, вигідну співпрацю з українцями. «Сьогодні відбувається парадоксальна річ, — заявив глава правління, президент ДАХК «Артем» Олександр Качура наприкінці червня на міжнародній конференції в Києві, — літаки ВПС РФ і України не мають ракет із активними радіолокаційними головками, в той час як ними вже озброєні Китай, Індія і Малайзія. Український завод «Арсенал» також виробляє головки для ракети ближнього бою і постачає їх на експорт. І їх визнано кращими в світі. Здавалося б, чому немає можливості, щоб озброювати і свої літаки. Але всі спроби вирішити це питання спільно з Росією на державному рівні ні до чого не привели». Як вважає Качура, єдиний шлях — це спільно з Росією (а можна і спільно з НАТО, якщо вони захочуть) адаптувати наші ракети, бо вони — кращі в світі. Доволі цікаво, що раніше майбутні перспективи ДАХК «Артем» він зв’язував виключно з РФ, а сьогодні вже готовий шукати альтернативу. Насправді для РФ дійсно вигідно купити ДАХК «Артем», однак не сильне підприємство, а злегка підкошене ринковою конкуренцією.

Майже те ж саме можна сказати й про інший український завод, що виробляє на експорт виняткову продукцію. НПК газотурбобудування «Зоря-Машпроект» постачає турбіни для військових кораблів до понад десяти країн. Будучи партнером російських промисловців, підприємство начебто доповнює замкнений цикл виробництва військових кораблів у РФ. Більше того, російська сторона була настільки роздратована своєю залежністю в цьому питанні від України, що почала самостійне освоєння такого ж виробництва. Природно, що для РФ доцільніше просто купити підприємство й керувати ним. Такі ж доповняльні функції виконує і харківський «ФЕД». Донедавна він брав участь у реалізації Росією цілого ряду контрактів на поставки бойових літаків до держав Південно-Східної Азії.

Але майже в усіх українських заводів ОПК, які можуть виявитися приватизованими, є одна важлива особливість. Будучи в якійсь мірі унікальними, вони самі собою розвиватися не можуть. Оскільки виробляють комплектуючі (нехай навіть і великі) для бойової техніки. Вони знадобляться Росії чи тому бізнесові, який зуміє бути посередником між російськими та українськими інтересами. І, навпаки, із західних фірм протягом останніх років лише найбільший у США машинобудівний конгломерат United Technologies Corporation заявляв про перспективи вкладення коштів в українське авіабудівництво. У квітні 2004 р. один із топ-менеджерів цієї корпорації Рут Харкін зазначала, що коли Україна прийме ухвалу інтегруватися до світової авіапромисловості, то United Technologies Corporation буде готова розглянути можливість участі в приватизації в залежності від того, як це співвідноситиметься з портфелем корпорації. Іншим бажаючим попрацювати на українському ринкові була інвестиційна компанія Sigma Bleyzer, представники якої говорили про хороший потенціал Ан-140. Але обидва інвестори зацікавлені в купівлі заводів ОПК в Україні не більше (а скоріше, менше), аніж у будь-якій іншій державі Центральної та Східної Європи. Так що для українського ОПК найбільш явно проступають контури саме російських інвесторів. Але питання в тому, наскільки вони виявляться зацікавленими в розвиткові «оборонки» держави, яка вийшла з фарватеру російської зовнішньої політики. Його доведеться вирішувати тим, хто формуватиме умови майбутньої приватизації…