Передвиборні очікування українських експортерів

Маркетингові стратегії запорізьких підприємств-експортерів показують, що жорстка прив’язка зовнішньоекономічних програмних обіцянок кандидатів на пост Президента до їхніх політичних зобов’язань перед зарубіжними партнерами навряд чи знайде підтримку в українського бізнесу на майбутніх виборах.

У зв’язку з цим «День» вирішив сфокусувати увагу на зовнішньоекономічних пріоритетах великих українських підприємств-експортерів, розташованих, скажімо, в Запорізькій області — з’ясувати, наскільки односпрямовані їхні експортні потоки і чи збігаються їхні маркетингові прагнення.

На долю Запорізького регіону перед початком кризи припадало понад 25% усієї вироблюваної в Україні електроенергії, 17% сталі та готового прокату, 70% легкових автомобілів. На його території знаходиться найпотужніша в Європі й третя за потужністю в світі атомна електростанція. Створюються авіаційні двигуни та силові трансформатори.

Продукція запорізьких підприємств наявна на ринках практично в усіх куточках світу, але при цьому, за словами заступника начальника управління зовнішніх зв’язків і зовнішньоекономічної діяльності Запорізької обладміністрації Сергія Дорошенка, найважливішим для регіональних виробників є ринок Росії. У першому півріччі на частку РФ припало 37,5% усього експорту з області. Всі країни СНД (включаючи й Росію) у вказаний період поглинули понад 52% товарів запорізького виробництва, азійські країни — 24,5%, а на частку ЄС припало лишень 14% регіонального експорту. До речі, Росія теж посідає провідне місце і в обласній структурі імпорту. За даними обладміністрації, її частка складає 24,7%. Услід ідуть Південна Корея (15%) та Норвегія (9%).

Такий відчутний вплив нашого північного сусіди на економічне життя Запорізького краю урядовці й експерти місцевих підприємств пов’язують із залишками радянської виробничої кооперації, які ще зберігаються, особливо у високотехнологічних і наукоємких промислових галузях.

Наприклад, єдиний в Україні та найбільший у СНД виробник трансформаторного устаткування ВАТ «Запоріжтрансформатор», який виконував замовлення ГЕС і АЕС із 83 країн світу, вважає своїм головним споживачем саме Росію та республіки колишнього СРСР (утримує понад 40% ринку СНД). У прес-центрі ЗТР «Дневі» пояснили, що це обумовлено давніми комерційними стосунками підприємства з російськими партнерами та багатолітньою спільною роботою.

— Лише в першому кварталі 2009 року ми постачили до Росії трансформаторне устаткування для Івановської ГРЕС, підстанцій «Арзамаська», «Уренгой», «Фроловська». Уклали контракт на виготовлення керованого реактора для ПС «Тинда», яку розташовано в зоні вічної мерзлоти і сейсмічно небезпечному районі, — говорить помічник Генерального директора ЗТР для зв’язків із громадськістю Ганна Тищенко.

Всього за останні п’ять років до Росії поставлено 1154 одиниці трансформаторного устаткування. Настільки значний парк експлуатованих російською енергетикою запорізьких трансформаторів потребує й якісного обслуговування, періодичного ремонту, заміни. А це теж чимало сприяє поглибленню економічних і науково-технічних зв’язків зі споживачами з РФ.

Щоправда, скорочення інвестицій до енергетики в Росії, Казахстані та інших країн Співдружності призвело до зниження комерційної активності традиційних замовників ЗТР у цих державах у першому півріччі.

— Така ситуація ставить перед нами завдання розширити географію наших постачань. Ми повинні активізувати роботу на тих ринках, де добре знають нашу продукцію: в Аргентині, Венесуелі, Ірані, В’єтнамі. При цьому необхідно освоювати й ринки тих країн, де сьогодні реалізуються серйозні програми з будівництва нових енергетичних потужностей. Наприклад, Перу, Катару, Саудівської Аравії. Плануємо ми вийти й на ринок США для постачання трансформаторів великій потужності, — розповів «Дневі» Генеральний директор ЗТР Ігор Клейнер.

У схожому становищі перебувають і запорізькі моторобудівники, завод «Мотор Січ» і ДП «Прогрес». Їхня продукція сьогодні утримує міцні позиції в Росії (понад половина всіх постачань) і в пострадянських країнах. Але при цьому підприємства ведуть багатовекторну маркетингову політику, активно прагнучи розширити свою давню присутність у інших регіонах, — успішно укладають багатомільйонні контракти з Індією, Китаєм, країнами ЄС та державами арабського світу.

А ось для металургійних підприємств Запоріжжя ринок Росії навпаки ніколи не був пріоритетним. Такої думки дотримується працівник Управління збутом Електрометалургійного заводу «Дніпроспецсталь» Станіслав Бєлік.

— У Росії в нас дуже багато конкурентів, які використовують у виробництві дешевшу сировину, брухт, енергоресурси. Отже, й собівартість їхньої кінцевої продукції буде нижчою, ніж у нас. Окрім того, російська влада періодично застосовує до української металопродукції різні обмежувальні заходи, які заважають її вільній реалізації на внутрішньому ринку РФ. Особливо це стосується тих марок вітчизняної сталі, які використовує військово-промисловий комплекс, — говорить менеджер ДСС.

Його слова підтверджує й офіційна статистика. У географічній структурі експортних поставок тієї ж «Дніпроспецсталі» повністю домінує європейський ринок, що займає понад 40% у сукупній масі продажів. А на частку РФ припадає лишень 6 — 7%. Має підприємство й серйозні плани з розширення своєї присутності на азійських ринках, в країнах Північної та Латинської Америки.

Щоправда, із західними ринками в запорізьких металургів теж не все просто. Труднощі їм створило так зване REACH-законодавство, ухвалене країнами ЄС у червні минулого року. Відповідно до нього, підприємства металургійної та хімічної промисловості повинні зареєструвати свою продукцію в Європейській хімічній агенції, інакше ринок ЄС для них буде просто закрито. Природно, що процедура реєстрації коштує чимало й вимагає послуг європейських компаній-посередників, які одержують гонорар за свою роботу. За це може сплатити не кожен виробник, особливо у важкий кризовий час.

Як бачимо, в бізнесу немає жорстких партнерських пріоритетів на шкоду розширення своїх ринкових можливостей. У вітчизняного бізнесу, як колись у Британської імперії, немає постійних союзників, а є постійні інтереси. Природно, що українські експортери, від яких у значній мірі залежить економічний потенціал країни, не лише сподіваються, але й мають усі підстави вимагати від влади усунення перешкод на дорозі вітчизняного бізнесу, породжених політичною кон’юнктурою та особистими уподобаннями тієї чи іншої політичної сили. Налагодження добросусідських стосунків із країнами-партнерами має стати головною метою самітів і двосторонніх зустрічей, вважають менеджери запорізьких підприємств. І шанси на успіх у домаганнях на вищий державний пост кандидатів будуть тим вищими, чим переконливіше в їхній передвиборній риториці звучатиме їхня готовність до гнучкості в питаннях зовнішньої політики.

Сподіватимемося, що вони це теж розуміють і постараються уникнути помилок своїх попередників, які дуже дорого коштували Україні.