Перемога... тарифоманії

У травні в Україні, хоч і з низького старту (0,5%), але все ж таки поновився інфляційний процес (з початку року, за даними Держкомстату, інфляція склала 2,8%). Не зважаючи на цей низький темп, ми отримали чимало інформації для роздумів. Протягом одного місяця поєдналося незначне зростання цін на промислові товари, різке — на послуги і зниження цін на продукти харчування. Такого поєднання дефляції і інфляції, яка відновилася після двомісячної паузи, раніше ще не спостерігалося. Однак виявилися і деякі закономірності, що дозволяє робити певні прогнози. Як і в 1999—2000 роках ціни у травні зростали швидше, ніж у квітні. Це може свідчити на користь того, що перспектива не випустити річну споживчу інфляцію за межу 10% хоча і віддалилася, але зовсім не зникла. Мінорна частина цієї фрази пояснюється тим, що у травні стартувало перше з середини 90-х років підвищення тарифів на газ і електроенергію, яке, однак, поки що істотно не порушило загальну цінову стабільність. Проте потенціал відтермінованої, в тому числі, вторинної інфляції вже почав формуватися. Інфляційний ресурс, закладений у відчутному збільшенні вартості послуг, ще далеко не вичерпаний, хоча відповідний потенціал їхнього впливу на споживчі ціни вже почав реалізовуватися. Причому навіть більш інтенсивно, ніж очікувалося. Зростання цін на послуги було найбільшим за останні 10 років (крім січня, лютого, квітня, червня 2000 р.) і практично повторило показник вересня 2005 року (тоді — 3,7%).

У той же час відносно низький інфляційний фон підтримувався за рахунок зниження цін на ринку м’яса і сезонного подешевшення картоплi, утримання відносного балансу попиту й пропозиції на ринку нафтопродуктів, а також у зв’язку з відсутністю помітної передсезонної підвищувальної тенденції на ринку цукру. Досить сказати, що зниження цін на продовольчі товари (на 3%) було найбільшим за всі роки незалежності, крім червня 2002 р. (3,2%).

Крім того, серед факторів, які сприяли стримуванню інфляції не можна не назвати сприятливий рух монетарних агрегатів, а також попиту на гроші і поки що не критичне погіршення бюджетного співвідношення доходів і видатків. Дався взнаки і більш низький, ніж у 2004 році розрив між рухом цін виробників і споживчих цін, який не чинив істотного інфляційного тиску.

До впливових негативних факторів слід віднести відновлення довгострокових інфляційних настроїв у споживачів і виробників. Це сталося не в останню чергу завдяки активній пропаганді доцільності подальшого підвищення тарифів. Тарифофобія, яка панувала в середовищі вітчизняного істеблішменту від кінця 90-х років, подолана — стартувала тарифоманія. Вербально підживлюються навіть очікування зростання цін на хлібопродукти, що може стати новим інфляційним збудником.

Отже, у травні фактори дефляції та інфляції взаємно урівноважували ситуацію: зростання цін на послуги було трохи сильніше, ніж їх зниження на продовольчі товари. Це дозволило утримати місячну інфляцію на рівні травня 2005 року.

Але відносно цього є й певні застороги. Вважається, що в зеніті другого кварталу ціни на послуги вже відреагували, хоча ще не у повній мірі, на підвищення тарифів. Але з поля зору аналітиків і урядовців випало те, що згадане підвищення може рухати інші ціни і донизу і доверху. Це може статися під впливом деякого послаблення попиту на збалансованих товарних ринках після його ймовірного зміщення не тільки на користь сфери комунальних послуг, але і непродовольчих товарів. У травні таке зміщення лише розпочалося, і ще не стало відчутним. Ситуація значно не зміниться і у червні-липні, якщо не відбудеться значного підвищення заробітних плат і пенсій, а монетарна політика Нацбанку залишиться обережно превентивною, помірковано обмежувальною. І все ж вищеназвані зміни у структурі попиту і цін посиляться.

Традиційний профіль сезонної інфляції, який був викривлений аномальними погодними умовами зимових місяців, у квітні і травні набув звичних рис. Ціни на овочі, фрукти і картоплю змінювалися на рівні травня 2005 року, а ціни на нафтопродукти зросли на 4,1% проти їх зниження на 0,3% рік тому. Кут їх підйому був цього разу більшим. Це сталося тому, що світове коливання цін на нафтопродукти було більш сильним, ніж у травні 2005 р. На рух товарної пропозиції сезонних продовольчих товарів впливав розширений імпорт та інші ситуативні фактори (зокрема, торговельні обмеження з боку Росії на український експорт м’ясо-молочної продукції). Загальну інфляцію підживлював легкий висхідний ціновий тренд на ринку хлібопродуктів.

Однак у травні ціновим драйвером, який «компенсує» відсутність істотного тарифного впливу і понижувальну сезонну тенденцію, стало формування інфляційних опасінь. І це вже стало традиційною тенденцією в роботі двох наших останніх урядів. Частково її живучість пояснюється вадами професійної підготовки у контактах iз пресою, необережністю у висловлюваннях. Дехто з людей, відповідальних за управління ціновою ситуацією, мабуть, відчуває невпевненість у своїх силах щодо утримання контролю над інфляцією. Тому і страхують себе від звинувачень, заздалегідь піднімаючи «інфляційну» планку (на випадок небезпечного розвитку подій).

Квітнево-травневий рух монетарних агрегатів, який зберіг цьогорічну низсхідну спрямованість, став об’єктивним показником поміркованої, але все ж жорсткої грошової політики Нацбанку і тому дозволяв утримувати інфляцію на низькій орбіті. Відмінність травня полягає у тому, що формально стався розворот тренду на переважаючу купівлю валюти. Але сказати, що у травні сталося щось більше, ніж легка корекція понижувальної тенденції руху монетарної бази ще не можна. Тому від’ємна динаміка монетарної бази поки що виконує функцію найпотужнішого стримувача базової інфляції. Як і у квітні її підсилював рух коштів уряду на єдиному казначейському рахунку в Нацбанку в діапазоні значень, сприятливих для проведення політики інфляційного стримування.

Важливо й те, що ціни виробників, які торік рухалися вверх лише на 3,2% швидше ніж роздрібні, вже практично «розрядилися» у споживчій інфляції поточного року (за січень-лютий вона становила 3%). «Розвантаження» навісу оптових цін над роздрібними відбулося також і через зниження динаміки виробництва, зокрема у промисловості у перші два місяці року. А у березні-квітні відновлення висхідного руху виробництва додатково сприяло зниженню інфляційного тиску (вже до від’ємних значень інфляції — 0,3% та — 0,4%). Тиск цін виробників і сьогодні є меншим за минулорічний. Вони зросли у січні-квітні на 3,3% при інфляції споживчих цін — 2,3%. Розрив 1% (торік він у ці ж місяці становив 2,4%).

Для закріплення позитивних тенденцій цінової стабілізації і протидії небажаному посиленню дії інфляційногенних факторів у суспільстві треба досягнути антиінфляційного консенсусу. Йдеться про пакт на рівні керівництва уряду, Верховної Ради, Президента і голови Нацбанку, де б визначався головний цьогорічний економічний пріоритет — утримання інфляції нижче, або хоча б на рівні 10%. Навіть в тому разі, якщо для досягнення цієї мети буде необхідною більш жорстка монетарна та податково-бюджетна політика, що може обмежити висхідний тренд економічного зростання, то слід би на вищому політичному рівні дати згоду на такий вибір.

Необхідно вдатися до корекції тарифоутворення. Економіка сягне «нової глибини», а інфляція «нової висоти», якщо після підйому вартості газу і електроенергії стартує тарифне ралі — ланцюгова гонка цін на продукцію природніх монополій («Укртелеком», «Укрпошта», «Укрзалізниця» тощо). Цю руйнівну цінову хвилю слід затримати ще у період її зародження. Корекцію тарифної політики треба проводити поступово, поетапно, координовано на різних ринках публічних послуг. Було б правильним вибором відмовитися від тактики швидкісних револьверних тарифних «пострілів» (травень, липень…). Такий алгоритм тарифоутворення може звести нанівець ефект потенційно можливої літньої дефляції або низької інфляції. Меншими інфляційні наслідки були б тоді, коли перший тарифний «поштовх» відбувся лише на початку липня. За цих умов його вплив на загальну цінову стабільність міг би бути пом’якшений сезонним зниженням цін у літні місяці. Друге підвищення тарифів (20%) на газ і електроенергію можна було б здійснити з середини серпня, а третє з 1 грудня (30%). Перший квартал 2007 року перебрав би на себе частину відтермінованої інфляції і покращив би перспективи досягнення нормативної інфляційної мети 2006 року.

Окрім того, всупереч поширеним уявам, підняття тарифів, як не дивно, може також і стримувати зростання інших споживчих цін. Адже додаткові доходи Бюджету від такого підвищення можна було б використати на досягнення його більшої збалансованості. Важливо не тільки пояснити громаді корисність непопулярних дій у сфері тарифної політики, цих «гірких цілющих ліків», але і здійснити компенсуюче зниження цін або уповільнення їх зростання на тих товарних ринках, де для цього є хоча б найменші можливості. Це розширило б соціальну базу солідарності з урядом (нині він може у цьому розхраховувати лише на ті верстви населення, чиї доходи захищають збільшення субсидій), за рахунок категорій громадян iз більш високим рівнем достатку.

Відповіддю на тарифний спурт може бути також м’ясна і овочева дефляція у літні й осінні місяці, цінова стабільність на ринку цукру і хлібопродуктів та утримання контролю над зростанням цін на паливо і фрукти. Звичайно, повністю ендемічні фактори цінового стримування не зможуть зупинити імпортовану енергетичну інфляцію. Тому недопущення цінового ралі на ринку послуг залишається провідним завданням. Але значення компенсуючого дефлювання теж важко переоцінити. На ринку м’яса, птиці і цукру, питома вага яких не набагато поступається ринку послуг, можна знизити ціни. Те ж стосується і ринку більшості непродовольчих товарів, крім паливно-мастильних матеріалів. Як і минулого року, чималий внесок у інфляцію належить ринку нерухомості. Його треба постійно охолоджувати.

Якщо навіть виявиться неможливим знизити ціни на всіх зазначених ринках, то, як свідчить статистика останніх трьох місяців, їх зростання можна на чверть уповільнити (у порівнянні з минулим роком). Індекс загальної інфляції споживчих цін ймовірно знизиться на 1—1,5% за підсумками року. Водночас монетарна, курсова і фіскальна політики мають залишатися адекватною відповіддю на існуючий баланс інфляційного і рецесійного ризиків. Нацбанк має всі можливості, щоб і надалі тримати стабільним номінальний офіційний курс обміну гривні, поступово зменшувати свою участь в інтервентному балансуванні попиту і пропозиції. Це він здійснював і має здійснювати через утримання стабільним обмінного курсу і зниження інфляції. Уряду мав би спрямувати відповідні зусилля на перехід від зітхань iз приводу погіршення сальдо торгового балансу до реальної підтримки експорту. Мінфіну можна порадити зменшити дефіцит Бюджету, а ще краще — відновити минулорічну ситуацію, коли до кінця року зберігався його незначний профіцит. У зв’язку з цим, ініційований Мінпраці перенос нового підвищення мінімальної зарплати з грудня на вересень не вартий підтримки з боку уряду. Новому Уряду необхідно прискорити приватизацію і підготувати пропозиції щодо поміркованого зниження видатків Держбюджету.