Перевіримо весь «родовід»
Iнформація про вашого ділового партнера ніколи не буває зайвою, хоч як багато її б надходило. Проте в підприємця-початківця може виникнути запитання: а для чого, власне, треба більше знати про материнські, дочірні компанії та філіали того підприємства, з яким мають бути ділові відносини? Якщо підприємство, з яким ви плануєте тривалі відносини, є дочірнім підприємством фірми, яка вже перебуває в передбанкрутному стані, то можна припустити, що донька халатної матусі піде її слідами. Навмисне банкрутство, як схема розставання з кредиторами, буде застосоване і в ній. Серед потерпілих можете виявитися й ви.
А якщо вам доводиться мати справу з компанією, в якої кілька дочірніх підприємств, що займаються кожне своїм напрямом, але в сукупності обслуговують єдиний процес, то покластися на таку фірму можна зі спокійною душею.
Згідно з законом, дочірня компанія як самостійна юридична особа не відповідає за зобов’язаннями інших юридичних осіб, якими для неї є материнська фірма. Але за логікою речей, дочірня структура є результатом фінансового вкладення, тобто власністю материнської компанії. Хоч би в обсязі коштів, внесених до статутного фонду «дітища». Але за борги материнської фірми вона відповідатиме, якщо це обумовлене в її статуті. Але хто ж таку відповідальність добровільно туди вписуватиме? Тому, навіть якщо ви маєте справу з дочірнім продуктом фінансового гіганта, це не має розглядатися як гарантія її власної платоспроможності.
Про те, що спір із філією або представництвом іноземної компанії наш арбітраж не розглядає, вже йшлося. А якщо арбітраж не наш, а «їхній»? Тоді так. Але за однієї обов’язкової умови: існує де-юре й сама філія (або представництво), і її творець. Ось приклад із практики.
Українська фірма отримала пропозицію на поставку партії палива (майже залізничний поїзд) від московського представництва однієї американської фірми на таких умовах: поставка з Росії, цистерни перетинають кордон України, щойно на зарубіжний рахунок продавця надійде 100-відсоткова передоплата. Два місяці, жовтень і листопад 1997 року, покупець і керівники московського представництва обговорювали та складали контракт і навіть обмінялися візитами до офісів.
Оскільки українська фірма самостійно не могла подужати таку значну операцію, її керівник узяв кредит у банку, знайшов ще двох компаньйонів, які бажали придбати паливо, й отримав від них аванс. І хоча все складалося благополучно, покупця не залишав неспокій, пов’язаний зі значною сумою залучених ним коштів. Уже в найостанніший момент, коли залишалося поставити підпис на платіжному дорученні для переказу грошей за кордон, він усе ж таки наважився витратитися на бізнес-довідку про московське представництво постачальника. Ми порекомендували йому перевіряти не представництво в Росії, а материнську фірму в США, оскільки в разі непорозуміння саме вона була б відповідачем. Унаслідок перевірки з’ясувалося, що ще за три місяці до зроблених пропозицій державна реєстрація американської компанії була відмінена. Раніше цій компанії було пред’явлено позов на суму $444 тис., який вона не змогла задовольнити. Зрозуміло, що не може існувати та вести фінансово-господарську діяльність представництво неіснуючої де- юре американської фірми. «Якби я все-таки відправив зібрані гроші цим аферистам, то до кінця своїх днів не зміг би розплатитися ні з банком, ні з компаньйонами. Мені залишався б лише один шлях: у петлю», — такою була реакція на отриману інформацію в ще недавнього покупця.
