Під пресом газового лобі

Україна має намір дієво й активно головувати в європейському Енергетичному співтоваристві. Минулої п’ятниці, як повідомляє прес-служба ЕС, міністр енергетики і вугільної промисловості України Едуард Ставицький зустрічався у Відні з директором секретаріату ЕС Янежем Копачем і заявив: «Пріоритетом головування України 2014 року буде розробка пропозицій для оновлення Договору про приєднання до ЕС. Його нова редакція сприятиме інтеграції зусиль держав ЕС у питаннях розвитку енергетики, підвищення конкурентоспроможності компаній на ринку, забезпечення більш ефективних механізмів взаємодопомоги і захисту інтересів». За словами Ставицького, оновлений договір повинен надавати всім сторонам, включаючи Україну, рівні можливості щодо використання інструментів Євросоюзу для досягнення спільних цілей.

Про що конкретно йдеться, з цієї заяви зрозуміти важко. Але двома днями раніше міністр зазначав, що Україна планує 2014 року збільшити експорт електроенергії на 4,8% порівняно з 2013 роком. «У прогнозному балансі електроенергії Об’єднаної енергосистеми України на 2014 рік, — сказав Ставицький, — експорт електроенергії з урахуванням заявок експортерів і прогнозної цінової кон’юнктури передбачено в обсязі 10,343 мільярда кіловат-годин». Але чи все зростання експорту призначене для Європи? Судячи з даних, наведених далі міністром, це далеко не так. До країн Європи цього року планується експортувати 5,381 мільярда кВт/год. (2013 року — 5,397 млрд кВт/год.), а до країн СНД — 4,962 мільярда кВт/год. (2013 року — 4,465 млрд кВт/год.), повідомив Ставицький. Як бачимо, вектор зростання експорту аж ніяк не європейський.

Як же розуміти заяву енергетичного міністра? Відповідаючи на це запитання «Дня», експерти висловлювали різні думки. Ми сподіваємось, що їх зіставлення дозволить читачам зробити висновок самостійно.

«БЕЗ ДОГОВОРУ  ПРО АСОЦІАЦІЮ І ЧЕРЕЗ  ДЕШЕВИЙ ГАЗ УКРАЇНА  НЕ ЗМОЖЕ ВКЛЮЧИТИСЬ  ДО ПЛАНІВ ЕС...»

Сергій ДЯЧЕНКО, керівник енергетичних програм Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел»:

— Для України було б украй важливо потрапити до планів ЕС із розвитку інфраструктури, особливо в електроенергетиці, які є частиною законодавства Євросоюзу. Адже у Європі наразі склався профіцит електроенергії. Але, за всіма прогнозами, це тимчасове явище — наслідок кризи. Особливо важливо це для української генерації, яка (про це дуже багато розмов в експертному співтоваристві) починає тихенько переймати практику США, що полягає у відході від боротьби з потеплінням клімату і від курсу на дорогу «чисту» енергію, що здійснювався і лобіювався Євросоюзом (визнано, що активність на цьому напрямі була надмірною). Буде взято курс на реіндустріалізацію енергетики, одним із напрямів якого є повернення до вугілля. Питання лише в тому, як би це оформити так, щоб зберегти обличчя. Принаймні відновлювана енергетика розвиватиметься не так активно, а традиційна — більш гармонійно. «Анафема» на атомників ослабиться, про вугілля згадають, а до числа відновлюваних джерел енергії потраплять і ті, які сьогодні ще на задвірках уваги.

Повторюю, Україні було б украй важливо потрапити до планів розвитку європейської електрогенерації. Такий шанс, з урахуванням нашого членства і навіть головування в ЕС, ще є, але боюся, що без Угоди про асоціацію з ЄС це навряд чи буде можливо. А потрібно на це не так уже й багато — трохи грошей (не більше, ніж $2,5 млрд) для переходу до паралельної роботи зі Спілкою енергетичних операторів Європи, яка створює правила ринку електроенергії ЄС і координує роботу диспетчерських центрів усіх країн або регіональних енергосистем. У результаті ми почали б працювати за європейськими нормами, які на порядок суворіші, ніж прийняті в СНД. І тоді наша генерація: і атомна, і теплова отримали б можливість потрапити на європейські ринки. Поки що ж ми працюємо з Європою лише з так званого острова Бурштинського, яким слугує старенька Бурштинська ТЕС, у якої найдорожча електроенергія. Якщо, відповідно до нового закону, Україна перейде на двосторонні контракти, то цей острів можна буде закривати. Адже нині експорт фізично йде з Бурштина, а практично і фінансово — з українського енергоринку, де прийнятну для Європи ціну створюють АЕС і гідростанції, продукція яких набагато дешевша.

Цільова модель європейського ринку газу ґрунтуватиметься на регіональних ринках, які у свою чергу повинні опиратись на якийсь хаб. Нам було б дуже цікаво і вигідно облаштувати центральноєвропейський хаб на базі наших підземних сховищ. Але для цього потрібна добре розвинена фінансова інфраструктура, якої у нас немає. Я нещодавно розмовляв на цю тему з голландцями. Вони радять: щоб створити хаб, треба спочатку мати розвинений фондовий і валютний ринки у відповідному регіоні. І цього у нас немає. Отже, переваги, які нам дають сховища, використовувати зовсім не просто. І особливо — після того, як ми отримали дешевий російський газ. І все-таки Україна могла б узяти участь у побудові цетральноєвропейського регіонального ринку. Адже вважається, що його ємкість має бути приблизно 20 мільярдів кубометрів, а відповідні країни на такий об’єм не тягнуть, і ми їм потрібні з нашими об’ємами, без нас у них нічого не вийде. Тому, дивлячись уперед, нам було б дуже цікаво потрапити в цю цільову модель як учасник... Сподіваюсь, пан Ставицький усе це розуміє.

«ЧИ ЗМОЖЕМО  СКОРИСТАТИСЬ  ОТРИМАНИМИ  ПОВНОВАЖЕННЯМИ?»

Михайло ГОНЧАР, президент Центру «Стратегія ХХІ», директор енергетичних програм Центру «НОМОС»:

— Така загальна побудова питання в заяві Ставицького говорить про те, що нічим українське головування в Енергетичному співтоваристві реально не займатиметься. Тому що у всіх своє розуміння удосконалення. Візьмемо широко обговорюваний третій енергопакет. Він уже практично імплементований у Євросоюзі, але зустрічає жорстку протидію з боку Росії. Україна ж до його виконання так і не приєдналась, і навіть не зайняла чіткої позиції, незважаючи на запрошення. Коли офіційно Київ вимагає від Євросоюзу, від Енергетичної співдружності не підтримувати російський Південний потік як такий, що суперечить принципам європейського енергетичного законодавства, то, перш ніж від когось вимагати дотримання норм ЕС, слід було б самим діяти аналогічно. Формула: «Ви робіть, а ми не будемо, або, можливо, подумаємо» тут не проходить. Така позиція, як кажуть, від лукавого. Тут у української сторони дуже чутлива і, я навіть сказав би, невигідна позиція.

Інший бік питання полягає в тому, що розворот на 180 градусів у Вільнюсі або перед ним — відмова від підписання Угоди про асоціацію і всі подальші наслідки, які весь світ зараз спостерігає, — говорить про те, що офіційний Київ виконує директиви Кремля. Тупо і безглуздо. Й одна із стратегічних цілей російської сторони полягає в дестабілізації ситуації в Україні, чим намагаються підштовхнути Євросоюз до ухвалення рішення про виключення Південного потоку з-під дії третього енергопакета, щоб таким чином забезпечити «Газпрому» карт-бланш на реалізацію цього проекту. Аргументи у Росії прості і, я сказав би, навіть примітивні: мовляв, ви бачите, що відбувається в Україні, а ми ще багато років тому попереджали, що це нестабільна країна, через яку до вас надходить левова частка газового транзиту. Тому вихід, переконує Кремль європейців, — це обхідні газотранспортні системи, такі, як Північний потік і Південний потік. Україна — ваш друг, але енергетична безпека, мовляв, дорожча. Євросоюз розуміє, в чому суть подвійних російських стандартів. Але там спрацьовує інстинкт — насамперед треба вирішувати свої проблеми. Цьому сприяло і сприяє те, що вся українська влада не демонструвала якихось чітких намірів, проводила псевдо- або імітаційні реформи.

Та й Брюсселю відстоювати інтереси Києва у відносинах із Москвою — собі дорожче. Тому Енергетичне співтовариство навряд чи чимось нам посприяє. На жаль, це співтовариство не стало інструментом солідарності. У цьому його проблема. Хоча, в принципі, це непоганий механізм імплементації кращих практик у країнах-учасницях. Але в цьому Україна також не може похвалитись особливими досягненнями і перспективами головування. Досі ми всі робили, як кажуть, сяк-так. Чи зможемо тепер використати отримані повноваження з більшою користю?

«СИСТЕМНОГО  ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО  ВНЕСКУ З БОКУ  ОФІЦІЙНОГО КИЄВА  Я ОСОБИСТО  НЕ СПОСТЕРІГАЮ»

Олександр НАРБУТ, президент Київського інституту енергетичних досліджень:

— Хотілося б бачити системний, глибокий і професійний підхід керівництва Міненерговугілля. І вищий рівень усвідомлення потенціалу Енергетичного співтовариства, а також адекватне розуміння можливостей для його розвитку. У нинішньому варіанті керівництва міністерства ці завдання не реалізовано. І питання в тому, чи можна їх реалізувати взагалі. Але відповіді на нього у мене сьогодні немає, тому що для цього необхідно мати неабиякий зв’язок із цими людьми. Рівень суспільного діалогу з ними в ході дискусій мінімальний. І судити про їхній потенціал украй складно. На підставі спостережень особистого характеру можу сказати, що все, що робиться, не забезпечено стратегічним розумінням можливостей, які є у керівництва міністерства. До головування Україна і міністерство не підійшли з точки зору розробки стратегії, яка відповідає інтересам країни. Гадаю, у міністерства просто буде ситуативна роль за планом, розробленим у самому секретаріаті ЕС. Якогось системного інтелектуального вкладу з боку офіційного Києва я особисто не спостерігаю. У ЕС створено групу, яку очолює пан Єжи Бузек. Щоправда, від України в ній залишився пан колишній заступник міністра Макуха, про якого як про фахівця дуже хороші відгуки, але це, швидше, його особиста участь, яка не свідчить про наявність стратегії у керівництва. Міністерство як орган, який міг би і повинен виробляти енергетичну політику, зокрема і щодо участі в таких міжнародних організаціях, як Енергетична хартія або Енергетичне співтовариство, вкрай слабо реалізує себе.