Планування чи імітування?

Стан економіки в більшій мірі визначається такими невловимими речами, як довіра до політики вибраних лідерів. Щоб цю довіру заслужити, уряди країн світу плани своєї діяльності або політики узгоджують зі всіма верствами населення шляхом громадського обговорення, на яких пояснюють заходи щодо досягнення майбутнього стану економіки, де будуть враховані інтереси всього народу та закладені основи дотримання демократичних цінностей.

•  Планування цього майбутнього — це альтернативний процес, що об’єднує прямий (проектує існуючий стан проблеми на логічне майбутнє) і зворотній (визначає політику управління, щоб досягти бажане майбутнє) процеси для перетворення вірогідного стану в бажаний.

•  Політики (напрямки діяльності) у плануванні — це санкціоновані засоби досягнення цілей плану. Коли на державному рівні план прийнятий, то він перетворюється у перелік політик, які об’єднанні бажаною структурою економіки, за якої передбачено в першу чергу забезпечення повної зайнятості населення або ж його переселення за межі країни (якщо уряд не зуміє так структурувати економіки, за якої не буде масового безробіття). І що найбільш важливо щодо аграрного сектору економіки на 24 році реформування, в плані передбачити головне — що будуємо? Який розподіл між секторами (монополістами з одного боку і фермерськими, селянськими та середніми за розмірами сільськогосподарськими господарствами — з другого) земельних ресурсів, продовольчих ринків тощо? Чи буде місце для проживання селянам на їх рідній землі разом з робочими місцями?

Тобто, Міністерство аграрної політики та продовольства у першу чергу повинно шляхом громадського обговорення виявити існуючі проблеми, їх оцінити і т.д. Водночас усі селяни зможуть бачити чітку перспективу щодо свого проживання у сільській місцевості та на основі якого базису — трудомісткої структури економіки, усунення корупції, рейдерства, наведення ладу у ціноутворенні тощо. І тільки після законодавчого прийняття такого плану він перетворюється або стає політикою. Який же план розроблено у Міністерстві аграрної політики за участю нового міністра, якщо це міністерство називається «аграрної політики та продовольства»? Хто і коли цей план обговорював? Хто його прийняв і узаконив? Якщо такого плану немає, то всі заходи такого міністерства не є політиками, а безвідповідальними фантазіями окремих чиновників, які є тупиковими варіантами «розвитку» сільської місцевості.

Величезне бажання нового міністра виробляти тільки одні зернові та олійні культури, виробництво яких практично не потребує затрат праці, залучати інвестиції лише для відбудови експортної логістики та лобіювання закону щодо надання в оренду землю іноземцям, коли сільське населення безробітне (без урахування переміщення населення зі Сходу країни), вказує, що Україна знаходиться ще не в критичному стані. З такими міністрами ми просто всі дружно зникнемо з лиця землі не дочекавшись цих критичних станів. Але все ж таки виникає запитання: хто Міністру аграрної політики сформулював такий «антинародний» план своєї діяльності?

Така діяльність високо посадовця щодо плану засіяти всю землю країни зерновими є чистої води лобіюванням зернового бізнесу. Наука вже обґрунтовує, що можна виробити і більше зерна, ніж план міністерства (100 млн. т.) за рахунок розподілу між усіма бажаючими землі по 1 га зі зниклих сіл та створення «Родових садиб». А кожне зникле село — це додатково 200 га ріллі. Прийде новий міністр — обґрунтують, що і конопля з маком виросте в Україні навіть на дачах, а не тільки на полях фермерів та «Родових садибах».

•  Україна у дуже важкому стані тільки за декількох причин — відсутній будь-який критерій щодо підбору національних кадрів і похідна з цього — економіка не структурована під наявні людські та матеріальні ресурси. Внаслідок цього маємо масове безробіття, вилучення доданої вартості тими, хто її не створював, земля вже знаходиться в обробітку та власності у тих, хто до неї немає ніякого відношення і т.д. На імітацію реформ абсолютно не залишилося жодної години нашого життя. Реальність, що загострюється від безглуздості, змете на сміття не тільки безглуздих й аморальних — ще більше дістанеться простому багатостраждальному народу.

•  В складних ситуаціях проблеми не вирішуються самі по собі. Необхідно знайти розумні шляхи вирішення існуючих (а не чужих для країни) проблем через обговорення і компроміси з населенням, бізнесменами, жителями сільської місцевості і т. д. Адже результатом продовження ігнорування складності взаємозалежних проблем є породження нових і більш складних проблем, що ми спостерігаємо сьогодні в Україні. І знову ж для вирішення таких проблем потребуються значні вкладення інтелектуальних ресурсів з політичною здібністю високопосадовців відшукати не тільки навколо себе особистостей, здібних до аналізу проблем, політик і встановлення пріоритетів, а й на теренах всієї країни. Тоді ми дійсно досягнемо стабільності в економіці та процвітання нації.