Плюси й мінуси

Економічне зростання в Україні минулого року було просто приголомшуючим. Сильна динаміка ВВП уперше в історії незалежності вимірювалася двозначною цифрою — 12,0%. Навіть з урахуванням можливих майбутніх уточнень, такий показник буде, ймовірно, одним з найвищих у світі. Зрозуміло, що він є піковим у даній фазі бізнес-циклу України. Разом із тим ресурс відновлювального зростання в нашій країні все ще не вичерпаний.

ЯКІСНІ ФАКТОРИ

Динаміка ВВП у 2004 році мала два основних тренди: висхідний (з січня по серпень) та знижувальний (з вересня по грудень) і зійшла з супервисокої орбіти 13,6% до 12%. Макроекономічні успіхи грудня були більш ніж помірними — всі галузі знизили темпи, а інфляція прискорилася і зросла. Утім усе це можна було передбачити з огляду на можливі наслідки листопадових політичних подій і грудневого погіршення очікувань виробників і споживачів в умовах передвиборчого напруження (мої прогнози відносно макроекономічної динаміки на цей період здійснилися). Однак прогнозний показник зростання ВВП, закладений у розрахунки Державного бюджету на 2004 р., був перевищений у 2,5 раза (12% проти 4,8%).

Менш однозначними, ніж кількісні, були у минулому році якісні показники. Інфляція перекрила динаміку ВВП (12,3% проти 12%).Оптові ціни вдвічі випередили ВВП (24,7 %). Як наслідок, перекрито не тільки урядові наміри відносно ВВП, а й прогноз інфляції споживчих цін (12,3% проти 6,3%), що свідчить про небезпечне збільшення «плати» за економічне зростання. Окрім того, висхідний рух ВВП супроводжувався подальшим нарощуванням як внутрішнього, так і зовнішнього державного й корпоративного боргу. І це при значному зростанні активного сальдо поточного рахунку платіжного балансу. В цілому прямий державний борг зріс на 3,2% (за десять місяців), внутрішній на 4,3%, зовнішній на 2,7%. Підвищення невелике, але абсолютно нелогічне в піковій фазі бізнес-циклу, коли кращим вибором було б скорочення заборгованностей. І найголовніше — вперше за роки зростання був таким значним дефіцит бюджету.

Щоправда, соціальна результативність економічного зростання у порівнянні з 2003 роком істотно підвищилася. Реальні доходи підвищилися у 2,7 раза (16% проти 5,8%), реальна зарплата — в 1,5 рази (24% проти 15,3%). Відбулося різке підвищення пенсій. Якщо в 2003 р. реальні доходи зростали повільніше за ВВП (5,8% проти 9,6%), то торік — випереджаючими темпами (16% проти 12,0%). Таким чином, споживчий попит завершив минулий рік на високій ноті. Реальна зарплата на 12% випереджала в своїй динаміці зростання ВВП (24,0% проти 12,0%), а у 2003 р. лише на 5,7% (15,3% проти 9,6%). Те саме можна сказати і щодо інвестицій. У 2003 р. темпи зростання інвестицій в основний капітал випереджали динаміку ВВП на 18,1% (27,7% проти 9,6%), а в минулому році (дані за 9 місяців) на 21,1% (34,5% проти 13,4%).

Висновок полягає у тому, що хоча головним маршовим двигуном зростання ВВП у 2004 р. залишився зовнішній попит та роль внутрішнього значно зросла, баланс зовнішніх і внутрішніх факторів економічного зростання став кращим, ніж у 2003 р. Галузі кінцевого споживання, машинобудування і будівництво зростали швидше, ніж промисловість в цілому. В той же час дещо зменшилася динаміка матеріало- та енергомістких виробництв. А виробництво та розподіл електроенергії, газу та води вдруге за роки економічного зростання, скоротилося на 1,1% при зростанні промисловості на 12,5%. Найбільш високими за всі роки незалежності темпами зросла торік і продуктивність суспільної праці — ВВП збільшився на 12%, тоді як зайнятість практично залишилася на рівні 2003 р. Отже, роль якісних інтенсивних факторів зростання ВВП посилилася.

Характерно, що промисловість в цілому зростала такими ж темпами, як і ВВП (12,5% проти 12%), у той час як у 2003 р. вона на 6,2% випереджала (15,8 проти 9,6%). Це свідчить про зростання ролі сфери послуг, будівництва, транспорту, як прогресивного структурного фактора зрушень в економіці.

ПЕРСПЕКТИВА ЗРОСТАННЯ

Тож головний прогноз на нинішній рік полягає у тому, що темпи ВВП можуть залишатися високими. Урядовий прогноз зростання ВВП орієнтується на інерційну модель — 6,5%. Близькою була динаміка ВВП у 2002 році — 5,2%. У 2001, 2003 та 2004 рр. спостерігалося прискорене зростання — 9,2%, 9,6%, 12%. Однак, за моїми підрахунками, за певних умов, у 2005 році в Україні може бути збережене прискорене зростання на рівні 8—9%. Забезпечити такий сценарій може перш за все нормальний попит: відсутність шокового спаду зовнішнього попиту і достатньо розігрітий внутрішній. Окрім того, важливими факторами будуть досягнення середнього для України врожаю зернових і порогової інфляції (не вище 8—9%) та нормальна кредитна активність (20—25% приросту). Хотілося б також вірити в позитивний ефект постприватизаційної адаптації підприємств.

Та найголовнішими факторами, безумовно, виступатимуть новий імпульс структурних реформ — позитивний внесок економічної політики уряду, який має в першу чергу забезпечити позитивні очікування у країні та вагомий приток іноземних інвестицій. Окрім того, потрібен високий рівень синхронізації фіскальної і монетарної політики.

За відсутності зазначених умов зростання ВВП може бути інерційним (5—6%). Йдеться про сформовані інфляційні очікування, а також очікування невпевненості у інвесторів і споживачів. Низькою є якість бюджету, дефіцит якого створює реальну загрозу ціновій стабільності. Послаблено кредитну активність. Але найголовніше, що зменшуються зовнішній попит і ціни на товари традиційного експорту, світова торгівля взагалі уповільнюється.

За цих умов урядові можна рекомендувати дії, що мають стимулювати макродинаміку. Надзвичайно важливо всіма можливими вербальними i реальними засобами демобілізувати негативні та сформувати позитивні очікування. Для цього слід якомога швидше та якісніше скоригувати бюджет, затвердити амбіційну соціально-економічну програму, виступити з сильними антиінфляційними заявами, підготувати разом iз Нацбанком і задіяти Програму невідкладних заходів щодо відвернення інфляційної загрози, розгорнути пропаганду перших економічних указів Президента, особливо з соціальних питань (надати нового імпульсу проведенню пенсійної та податкової реформи), посилити обмінний курс національної валюти, відновити та оновити процес приватизації. Урядові, згідно з передвиборними намірами Президента, необхідно з перших місяців розгорнути антикорупційну програму у тісному поєднанні з адміністративною реформою, звільненням бізнесу від залишків надмірної регуляції і податковою амністією.

На міжнародному напрямку потрібно відновити активне співробітництво з МВФ і Світовим банком, здійснити додаткові зусилля щодо підтримки експорту і підвищення ефективності зовнішньо-економічних відносин iз Росією (сподіваюмося, що цьому сприятиме візит Президента до Москви), розпочати широку кaмпанію щодо залучення іноземних інвестицій та створити умови для призупинення відтоку капіталу (для цього необхідно зрушити з місця і розв’язати проблему вдосконалення судового захисту прав власності).

Виходячи з цього можна спрогнозувати і дії Нацбанку. Зазвичай січень—лютий — це період, в якому він традиційно не робить різких рухів ні в сфері процентної, ні в сфері валютної політики, очікуючи макроекономічних наслідків перших стартових місяців року, щоб з’ясувати, який з ризиків — прискорення інфляції чи подальшого спаду росту, стане домінуючим. У залежності від цього акцент може бути зроблений на антиінфляційну або антирецесійну відповідь. Можливо, потрібно буде в першу чергу допомогти урядові в спільних заходах щодо додаткового розігрівання темпів економічного зростання, щоб не допустити різкого переходу від бумового росту до «переохолодженості». Але січень може продемонструвати і загрозу інфляції. Слід розуміти, що зростання цін має бути не настільки низьким, щоб завадити мотивації прискореного росту, але і не настільки високим, щоб зростання сукупних кінцевих доходів (ВВП) було нейтралізовано у реальному їхньому вимірі. Ділема Нацбанку: уникнути переохолодження економіки і водночас згасити інфляційну хвилю, генеровану відомими подіями останньої чверті минулого року. В монетарній, як і в інших галузях політики, головне — вміння вичекати, щоб пом’якшити гостроту вибору поміж двома небажаними наслідками майбутніх дій.