Податок на нерухомість як ліки від «квартирного» дефіциту

В Україні розпочала роботу міжнародна консультативна група з питань місцевого самоврядування. Минулого тижня польські експерти зустрілися з представниками влади та вітчизняного експертного середовища. Зокрема, фахівці поділилися своїм баченням щодо практичних аспектів проведення децентралізації з досвіду реформування Польщі, а також... впровадженням податку на нерухомість.

Нагадаємо, що з початку цього року в Україні вже діють зміни в оподаткуванні житлової нерухомості та введено оподаткування нежитлової нерухомості. Водночас, місцевим органам влади делеговано повноваження щодо встановлення ставки податку.

Користуючись нагодою, «День» поспілкувався із членом консультативної групи з питань впровадження податку на нерухомість Владиславом БЖЕСЬКИМ.

Економіст з питань нерухомості з понад 25-річним стажем є одним із засновників нових професій у сфері майнових прав — оцінювач, брокер та управитель. Свого часу він працював молодшим професором економіки та фінансів у Швеції. А 1989-го на запрошення віце-прем’єра Лєшека Бальцеровича співпрацював з польським урядом (1990—1991, 1997—2000 рр.). Із метою сприяння реформ Владислав Бжеський створив «Фонд іпотечного кредитування» та «Краківський інститут нерухомості», а також є співзасновником утвореного 2006 року «Європейського інституту нерухомості»:

— Податок на нерухомість є складовою місцевих фінансів. Останнім часом для багатьох країн світу він починає відігравати все більшу роль. Для прикладу, в найбільш розвинених країнах Європи частка доходів від податку на нерухомість сягає 3—3,5% ВВП. У Польщі — це 1,4%. Загалом же, в розвинених країнах цей податок становить 40 — 60% власних доходів місцевих бюджетів.

В Україні у мене, на жаль, точних даних немає, але приблизно — 0,2% від ВВП. У вас цей податок має поки що маленьку вагу. Наше завдання — збільшити його користь для місцевих фінансів.

— Які переваги отримають від цього громадяни?

— Щороку в Польщі цей податок збирає 5,5 мільярда доларів. У США ця цифра становить 500 мільярдів доларів. Ці гроші йдуть до місцевих рад, і вони таким чином надають кращі послуги.

Додатковим стимулом до збільшення цього податку, про який мало хто говорить, є те, що він створює потужний «мультиплікативний ефект». Податок на нерухомість є хорошим інструментом, який заохочує власників землі і будинків до ефективнішого їх використання. Наприклад, якщо хтось має незабудовану землю в центрі міста (а там земля завжди дуже дорога) і не забудовує її (спекулює), то це він приносить збиток для місцевого бюджету. Якщо ж місто обкладе його податком, то власник починає задумуватись: цього року за цей будинок (ділянку землі) я маю заплатити таку-то суму, тому мені вигідніше отримувати з нього прибуток. Тоді будинок чи ділянка землі починає «працювати»: на ній щось будується або ж її здають в оренду.

Але варто зважати на те, що збільшення ставки цього податку стане важким тягарем для платників. Тому потрібно очікувану суму доходу від нерухомості в місті розділити на більшу кількість платників. Йдеться про те, що варто зменшити кількість тих, хто отримує пільги. Це і є елемент реформ, які є в багатьох інших країнах. Це те, над чим потрібно попрацювати й Україні.

По-третє, це так званий кризовий стимул. Наслідком фінансової кризи є фіскальна, адже з’являються великі дефіцити в бюджетах країн і потрібно шукати інші джерела доходів. Тому зараз спостерігається тенденція до повернення податку на нерухомість, який стає імперативом формування публічних фінансів.

Organization for Economic Cooperationand Development (Організація економічного співробітництва та розвитку) проводить багато досліджень на тему того, як проводити економічну політику. І вони пропонують збільшувати податок на нерухомість і зменшувати тягар оподаткування праці. Адже великий податок на працю стимулює людей менше працювати.

Ще одне їхнє дослідження говорить про те, що цей податок дозволяє регулювати ринок нерухомості. Наприклад, у розвинених країнах, він може становити кілька тисяч доларів, люди можуть купувати житло за низькою ціною. І це є так званий ефект капіталізації на розмірі цього податку в ціні на нерухомість. На скільки мені відомо, у вас в країні податок на нерухомість невеликий, а ціни на житло — досить високі.

— Що з міжнародного досвіду може бути корисним для України?

— У багатьох країн немає стратегії збільшення ролі цього податку. В них процес побудови урівноваженої системи функціонування цього податку займає 10 років і більше. Тому для початку потрібно прописати стратегію, а потім уже тактику її впровадження.

— Які помилки найчастіше зустрічаються під час підготовки і впровадження подібних стратегій?

— По-перше, під час збору інформації про нерухомість, яку хочуть обкласти податком. Багато країн пішло у напрямі побудови дуже детальних кадастрів нерухомості. Цей кадастр є багатофункціональний і служить багатьом цілям, серед яких — і фіскальна.

— У нас із цим дуже великі проблеми...

— У більшості країн з цим виникає така проблема, і у Польщі також. Тому що цей процес дуже тривалий, складний і затратний. Але хіба в податкових цілях потрібний такий детальний кадастр? На скільки мені відомо, у вас є всього 30% цього кадастру. І ще багато років займе його заповнення, і ще багато грошей на це доведеться витратити.

У багатьох країнах фіскальні служби не потребують такої детальної картографічної інформації. Тому в них робляться набагато швидше фіскальні кадастри, де є інформація лише про те, скільки метрів квадратних займає нерухомість — база для оподаткування — і її місцезнаходження.

Ми вже обговорювали це питання на одній із зустрічей в міністерстві. Але постає ще одна проблема: що робити з оподаткуванням нерухомості, яка нелегально побудована? В країнах Південної Європи та на Балканах — така нерухомість становить 30%. Згідно із законом, оподатковувати можна тільки ту нерухомість, яка є в реєстрі. Але для внесення в базу нелегальної нерухомості, достатньо інформації із супутника. Також, для прикладу, може працювати інспекція, яка буде підтверджувати наявність нерухомості і вносити її в фіскальний реєстр. Це доволі простий спосіб.

— Однак, сьогодні в Україні люди не готові платити цей податок...

— Одна з причин — вони не бачать користі з цього. І це є дуже важлива проблема. Тим паче що цей податок платник мусить сплатити не тоді, коли має гроші, як з податком на дохід, а в певний час віддати з власної кишені певну суму. Але не завжди платник ті гроші має.

Тому важливо провести роботу з платниками податків, щоб вони бачили користь зі сплати того податку. В наших країнах і країнах Західної Європи така політика дуже різниться. Наприклад, там платнику показують і пояснюють, чому податок є саме таким. Там вибудовується позитивна мотивація — йому показують, на що і в яких обсягах ці гроші потім витрачаються. Публічна кампанія просвіти платників податків, інформація он-лайн, податковий калькулятор, за допомогою якого кожен собі може порахувати свій податок — все це сприяє тому, що люди розуміють, а часом навіть і вимагають більшого податку, бо хочуть мати краще освітлення на вулиці, кращі автобуси в місті тощо.

У наших країнах (Східної Європи. — Ред.) немає такої психології, а мотивація є негативною. Говорячи образно, є кримінальний кодекс, який говорить, що якщо ти не будеш платити, то тебе покарають. Це культура залякування, тому люди не вмотивовані.

— Ви зустрічалися із представниками Мінфіну та Мінекономрозвитку. Які у вас враження від співпраці?

— Із наших розмов із представниками Міністерства регіонального розвитку, які відповідальні за фінансову децентралізацію, я зробив висновок, що вони дуже в цьому зацікавлені. Наразі ми маємо список певних тем, які місцеві ради, які співпрацюють із міністерством через різні асоціації, хотіли би розвивати.

У Мінфіні є свої пропозиції щодо напряму реформи і там дуже хотіли б отримати нашу оцінку. Тому коли ми краще вивчимо, як у вас усе функціонує, будемо мати бачення того, як можна це зробити якнайкраще, тоді можемо надати певні рекомендації щодо того, як підготувати стратегію і її впровадити.

Чи ці пропозиції будуть прийняті — складно говорити. Мусимо пам’ятати, що кінцевою владою є парламент. І те, що може пропонувати міністерство, парламент може не дозволити. Або президент може накласти вето.

Тому ми виступаємо експертами, які можуть показати, як можна робити, але все в руках вашої влади.

P.S. Інтерв’ю підготовлено за сприяння Міжнародного фонду «Солідарність».