Податок з "людським обличчям"
Набув чинності новий Закон "Про податок на додану вартість". Уже відома перша реакція платників ПДВ: чесні - зітхнули з полегкістю, адже нова ідеологія ПДВ знімає зашморг із шиї виробника. Ті ж, хто привчився користуватися шпаринками відповідного Декрету, найближчим часом намагатимуться сформувати в суспільстві думку про погану якість нового закону.
ПДВ належить до числа так званих непрямих податків на споживання. Ці податки мають тисячолітню історію, бо з'явилися вони одночасно з потребами держави в регулярних фінансових надходженнях. Головна їхня ознака - те, що це податки на кінцевого споживача, але тягар із їх стягнення і сплаті держава переклала на виробника й торгівця. Отже, після затвердження нового закону про ПДВ можна констатувати, що нарешті він і в Україні має цивілізований вигляд.
По-перше, закон передбачає відшкодування платникові з бюджету перевищення суми ПДВ, сплаченого в складі ціни придбаних товарів, над ПДВ, отриманим у складі ціни проданих товарів, протягом місяця. Причому підставою для цього "є дані тільки податкової декларації за звітний період". Нагадаємо, що такої норми декрет не передбачав, від чого дуже потерпали підприємства із сезонним та тривалим циклом виробництва. Адже якщо, наприклад, сільськогосподарське підприємство здійснює закупку в основному весною, а продає вироблену продукцію восени-взимку, то воно, згідно з декретом, кредитувало бюджет на весь цей період. Коли ще врахувати інфляцію, то відбувалося не кредитування, а безповоротне фінансування бюджету.
Наступна відмінність у тому, що суми ПДВ, які потрапляють до бюджету, використовуються в першу чергу саме для бюджетного відшкодування цього податку та формування відповідних сум, що спрямовуються в місцеві бюджети. Тобто, не може бути ситуації, коли зобов'язання із відшкодування з бюджету є, а необхідних коштів - немає. Скасований декрет, як відомо, декларував повернення сплачених сум у випадку експорту продукції. Але оскільки таке відшкодування повинні були здійснювати місцеві бюджети, які не мали коштів, експортери не могли отримати свої гроші назад. Для того, щоб ця норма діяла, в законі передбачені штрафні санкції щодо бюджету в розмірі 120% ставки рефінансування НБУ, які нараховуються за кожен день затримки. Отже, за таку затримку можна притягти до відповідальності будь-яку державну посадову особу.
І нарешті, третя суттєва перевага. Раніше в сфері виробництва й торгівлі існували різні методи обчислення ПДВ. Це призводило до того, що торгівля могла повернути сплачений вхідний ПДВ лише після продажу товару. Закон передбачає, що на всіх стадіях виробництва й розподілу застосовується метод, коли будь-який платник може повернути сплачений вхідний ПДВ вже у звітному періоді, а в випадку цього перевищення - отримати бюджетне відшкодування.
Саме ці основні зміни роблять податок практично нейтральним щодо впливу на виробництво.
Окрім того, закон уводить поняття нульової ставки. Вона хоч і діяла раніше щодо товарів і послуг, які експортуються, але безпосередньо в декреті не згадувалася. Чіткіше також прописаний порядок формування податкових зобов'язань при імпорті товарів, робіт, послуг.
На жаль, практично не вдалося скоротити величезний перелік операцій, які підлягають звільненню від оподаткування. Це підриває саму систему податку. Є єдиний захід, запровадження якого мало б соціальний ефект - це бюджетне відшкодування сплаченого ПДВ людям із рівнем доходу, нижчим від межі малозабезпеченості. Такий крок був би справді пільгою для бідних. Звільнення ж від ПДВ лише певних операцій є тим більшою пільгою, чим більше даного товару споживає покупець. Тобто, розмір пільг для багатих значно перевищуватиме розмір пільг для бідних. На жаль, розуміння цього в парламенті відсутнє.
