Покинуті проблеми

Одкровення  серійного кіллера Леоніда Ройтмана по прізвиську «Льоня Длінний», фактично, підірвали український веб-простір. У американській студії авторської телепередачі журналіста Сєви Каплана колишній кримінальний авторитет на камеру розповідає про те, хто є хто в українській політиці, великому бізнесі ким вони були у 90-ті, «під ким ходять»...

Українські ЗМІ поки ніяк не відреагували на цей резонансний для інтернет-мережі матеріал («Киллер «Япончика» — кошелек Яценюка» на порталі http://politica-ua.com). Хоча заперечити, що по силі заряду «інтерв’ю Ройтмана» не менш вибуховий матеріал, ніж «плівки Мельниченка», не можливо.

З «плівок Мельниченка» українське суспільство не змогло зробити належних висновків. За що ми ще довго платитимемо високу ціну.

Чи  матимуть «інтерв’ю  Ройтмана» якийсь білш практичний результат, аніж сотні коментарів та тисячі «поширень» у сомережах, чи теж відійдуть до кошика забутих питань? Від відповіді на це запитання залежить, в тому числі, якість нашого майбутнього. Але не лише від цього...

«День» разом з журналістами-розслідувальниками підготував перелік таких, на наш погляд, «покинутих проблем». Про нерозкриті справи і їх вплив на якість української політики та майбутнього держави — нижче в коментарях.

«УБИВСТВО ЩЕРБАНЯ — ЦЕ СПРАВА №1»

 Любомир ФЕРЕНС, журналіст «Слідство.Iнфо»:

— Найактуальнішою досі нерозкритою гучною справою я вважаю вбивство донецького бізнесмена Євгена Щербаня. У ній дуже багато відкритих питань. Виконавці, нібито, у в’язниці, але ім’я замовника досі не розкрито. Чому? Продовжують плодитися спекуляції довкола цієї теми. За часів президентства Віктора Януковича замовниками вбивства Щербаня почали називати і екс-прем’єра Павла Лазаренка,  і Юлію Тимошенко...  Сьогодні взагалі тиша.

Розкриття цієї справи насправді дасть відповіді на багато проблемних питань сучасності. Ця справа дуже різко змінила хід української історії, а саме — розклад сил українського політикуму. Прихід до влади в Україні так званих донецьких загальмувався на десять років. А самі «донецькі» без Щербаня за цей час дуже змінилися не в кращий бік. Якби не було цього вбивства, ми сьогодні, можливо, мали б зовсім інший розклад в українській політиці: інші люди, іншої якості, іншого вектору спрямування... Та й сам Донецьк і Донбас, мабуть, були б іншими. Тому, на мою думку, справа вбивства Щербаня — це справа №1.

Ще з важливих політичних справ я б назвав аварію В’ячеслава Чорновола, вбивство голови НБУ Вадима Гетьмана, журналіста Гії Гонгадзе та дивне «самогубство» Юрія Кравченка.

Сьогодні ми також  є свідками перерозподілу ресурсів та впливів. Але ще чітко не видно, якого він буде масштабу і якого характеру. От прем’єр-міністр Арсеній Яценюк заявив про перегляд справ приватизації 450 об’єктів. Дуже цікаво, які об’єкти переглядатимуть і кому вони відійдуть. Поки що ми не можемо говорити про якісь доконані факти. Але я думаю, що скоро ми це побачимо.  Потрібно лише уважно стежити за урядом і його діями. Багато залежатиме від дій голови Фонду держмайна.

Із «незрозумілих» справ, якими вже обросла нова влада, — це розстріл учасників Євромайдану. Вже скоро роковини, а імена винних у вбивствах не названо. Називають «виконавців». Ми навіть ще й до «середньої ланки» ключових осіб не просунулись. Чому? Бійці спецпідрозділу чітко координовані, ніколи не діють без наказу. Хто віддав їм цей наказ стріляти? Та й навіть хто віддавав наказ під час розгону студентів використовувати не гумові кийки, а тонфу (спецзасіб у вигляді кийка з ручкою, в основі якого — стальний прут). «Беркутівець» самовільно не міг прийняти таке рішення. Це питання хвилює багатьох експертів як тут, в Україні, так і в міжнародних організаціях, які вивчають цю справу. Вони зустрічались зі мною, бо я робив своє журналістське розслідування по цьому, і запитували мою думку, чому не розслідують цю справу. Це — риторичне питання для влади. А воно далеко не є таким. Так само, як і питання координації дій у зоні АТО. І йдеться не лише про «іловайський котел», а й збиті літаки біля Луганського аеропорту, і численні «засідки»... Вину списують, знову ж таки, на  середню ланку максимум, а вище керівництво не відповідає за «помилки». Чому?

ФІГУРАНТИ СПРАВ ЩОДО «ЛІВЕЛИ» ТА «ВИШКИ БОЙКА» — НАРОДНІ ДЕПУТАТИ

 Максим САВЧУК, журналіст проекту «Радіо Свобода» та Першого Національного каналу «Схеми»:

— Післяреволюційна влада замість того, аби усіляко сприяти притягненню до відповідальності фігурантів корупційних оборудок, як ми бачимо, сама чи не з кожним днем грузне у корупційних скандалах.

Злодіяння, які давно доведені журналістами-розслідувальниками, де названо усіх фігурантів, чомусь так і не доведені до суду. Знову народним депутатом став Володимир Зубик, який фігурує у справі фірми «Лівела». Ця фірма ввозила пальне без мита, внаслідок чого бюджет недоотримав сотні мільйонів гривень. Генпрокурор Ярема лише два тижні тому вперше (!) почув про цю справу від мене. Нікого не допитано, справу не розслідувано.

Ганебна ситуація і з сумнозвісними «вишками Бойка». А Бойко вже однією ногою в парламенті і з недоторканністю в кишені. Справа є, але Бойко в ній — лише свідок. І навіть якщо йому буде висунуто обвинувачення, «Опозиційний блок» звинуватить владу у переслідуваннях. Тому і ця справа, швидше за все, неперспективна.

 Денис БIГУС, автор телепередачі «Наші Гроші» на телеканалі ZIK:

— Нашу Генеральну прокуратуру завалено справами щодо «злочинів Януковича». Я навіть не бачу доцільності ділити їх на окремі кейси. Важко порахувати справи, які було доведено до логічного кінця. Бо їх просто ніхто до того кінця не веде.

Немає взагалі ніяких розслідувань. Ось, наприклад, зі «свіженького» справа Юрія Іванющенка та кіотських грошей. Ідеться про суму в два мільярда гривень, яку було виділено на утеплення шкіл, лікарень тощо. Ці гроші надійшли нам переважно від Японії в рамках кіотського протоколу. Частина коштів — від Італії. Так от фірми, пов’язані з Іванющенком, ці кошти освоїли, і на папері провели ці роботи, але ніякого реального утеплення не відбулося.

Тепер, вже після зміни влади, Іванющенко та Ко продовжують вимагати грошей через суди. У них же на руках — усі папери, які підтверджують, що вони таки ремонт провели.  

А в цей час під Києвом продовжується будівництво величезнішого палацу Юрія Іванющенка. Ми вже три сюжети про нього зняли. Цей палац стоїть на вкраденій у Києві землі, яку тепер переписано на фірми Іванющенка.  

Та й взагалі сам Юрій Іванющенко — знатний сірий кардинал. Він багато з чого «годувався». І сьогодні своїх «харчових звичок» не змінив.

Це наочний приклад того, що реальних кроків щодо розслідування справ відносно діянь оточення Януковича немає. Адже для того, щоб розібратися з Іванющенком, ніяких над зусиль не потрібно. Там все на поверхні. Достатньо лише проявити трохи волі. Натомість ми поки що бачимо те, що є бажання не зруйнувати схеми, а переробити їх під себе.

 Юрій БУТУСОВ, редактор «Цензор.НЕТ»:

— Я взагалі не знаю приклада, коли б якась справа чимось закінчувалася. Все, що я писав про державний апарат, — актуально. Можна було б подивитися «Дзеркало тижня» — всі розслідування там залишилися без судових вироків. «Укрспирт» досі зі мною судиться. Бандити і злодії дерибанять галузь.

 Артем ШЕВЧЕНКО, журналіст «Еспресо ТВ»:

— Я вважаю, що зараз дуже важливо проводити журналістські розслідування подій, що призвели до війни і які саме відбуваються на фронті. Скажімо, чому в Харкові вдалося приборкати сепаратистів, які захоплювали адмінбудівлі, а в Донецьку і Луганську — ні. Розслідувати найбільші трагедії цієї війни: хто винен, і чому так сталося, що збили Іл-76 із десантниками дніпропетровськими під луганським летовищем у червні, чому 51-ша бригада зазнала дурних і тяжких втрати під Волновахою всередині травня, хто винен в Іловайському оточенні? Відповіді на ці питання вкрай важливі. І наша нова тижнева програма на «Еспресо ТВ» спробує це зробити.

«НАВІТЬ ЯНУКОВИЧ БУВ РІШУЧІШИМ ПРОТИ СВОЇХ ПОЛІТИЧНИХ ОПОНЕНТІВ»

 Наталка СЕДЛЕЦЬКА, журналіст-розслідувач, автор і ведуча телепрограми «Схеми. Корупція в деталях» — спільний проект «Радіо Свобода» та Першого Національного каналу:

— «Вишки Бойка» — зловживання в Нафтогазі за часів Януковича. Численні журналістські розслідування показували в деталях, як саме керівництво державної нафтогазової компанії виводило гроші з підприємства, проводило закупівлі з величезними відкатами, зловживало своїм службовим становищем. Після революції було гучне затримання екс-голови Нафтогазу Бакуліна, але згодом суд його випустив — і тепер Євген Бакулін обрався народним депутатом України, як і екс-міністр палива і енергетики Юрій Бойко — на «честь» якого назвали задокументовану оборудку із закупівлі бурових веж «вишки Бойка» — а слідчі й досі не можуть знайти винних.

Приватизація великих державних об’єктів. Великий розпродаж за часів Януковича як висвітлювали численні журналістські розслідування часто відбувався за заниженими цінами, без врахування антимонопольного законодавства. Оточення екс-президента награбувало державних грошей — і за них же купило державні об’єкти — я не розумію, чому й досі не розпочато масштабну націоналізацію для подальшої чесної реприватизації великих об’єктів. Наприклад, було чимало експертних оцінок, що Ахметов купив Київенерго за безцінь. Так само як і Укртелеком. Ще й не виконав умов приватизації. За наявності сильної волі, думаю варто було б прокурорам через суд домогтися повернення таких активів, і продати їх уже за ринковими цінами.

Гроші Сім’ї. Не повернено і маленької частини майна та грошей, украдених найближчим оточенням Віктора Януковича — так званою Сім’єю, до якої належали його син, що за 2-3 роки став олігархом, наближені міністри та такі кишенькові новоспечені олігархи, як, наприклад, Сергій Курченко. Їхні статки — це гроші зароблені на великих корупційних схемах за повного сприяння екс-президента. Чому вони досі не в бюджеті України?

Брати Клюєви і сонячний бізнес. Сергій та Андрій Клюєви, за даними професійних та повноцінних журналістських розслідувань, збудували свою імперію з виробництва сонячної енергії виключно завдяки: а) пролобійованому Закону про «зелений тариф», тобто продавали (і продають) енергію населенню в десятки разів дорожче, ніж звичайна атомна енергетика; б) користуються цим правом фактично монопольно (успішна боротьба з потенційними конкурентами); в) отримали від держави завод за неринковою ціною, який виробляє необхідні матеріали для сонячних батарей. Тобто повний цикл становлення корупційного бізнесу. При цьому якщо Андрій Клюєв утік, то його брат, співвласник цього бізнесу, знову обрався в Раду та отримав недоторканність.

Олександр Єфремов — тендери на Луганщині. Журналістські розслідування доводили, як члени родини Єфремова — глави фракції Партії регіонів у Раді — заробляли сотні мільйонів гривень на тендерах державних вугільних підприємств у Луганській області — «вотчині Єфремова». Там є безліч фактів щодо використання тиску та адміністративний ресурс. Увесь цей час після революції Єфремов вільно ходив на засідання парламенту — і так і не був притягнутий до відповідальності, а тепер зник з інформаційного простору — боюсь, йому також могли дати можливість тихо втекти.

Слід перервати кругову політичну поруку — коли політики (публічно — опоненти) між собою підкилимно домовляються й отримують гарантії недоторканності при зміні влади. Навіть Янукович був рішучішим проти своїх політичних опонентів — за рік-два після його приходу до влади вже сиділа Тимошенко, під арештом опинилося колишнє керівництво Нафтогазу (Діденко), митниці (Макаренко), заступники міністрів (Іващенко) і багато інших. Здавалося б, післямайданна влада пересаджає всіх поплічників Януковича впевнено і швидко. Натомість досі жодна (!) справа проти колишнього вищого керівництва держави не передана до суду.

По-друге, арешт рахунків, активів та майна — і подальше повернення їх у бюджет та народне користування — це серйозне джерело доходів для українського уряду, який так скаржиться на складну економічну ситуацію в країні. Поверніть награбоване з-за кордону та віддайте на армію, зробіть шпиталі з маєтків та палаців колишніх високопосадовців, зведених за відкати та хабарі! Жодного такого кроку досі не зроблено.

По-третє, справедливі гучні розслідування великих оборудок матимуть виховний ефект — ми маємо викорінити у своїх політиків та чиновників постійне відчуття великої безкарності за свої злочини.