Порятунок України не в «нових акцентах»

У статті радника Президента, професора Анатолія Гальчинського «Нові акценти макроекономічної політики» («День» від 4 червня 1998 р.) наголошується на нових акцентах макроекономічної політики, які, на його думку, викличуть економічне зростання в межах існуючого курсу реформ.

На думку А. Гальчинського, механізм «низька інфляція — зростання виробництва» не спрацював, а викликав подальше падіння виробництва (на —3,2%) 1997 року, в першу чергу через «визначальну» причину — відсутність глибоких реформ у фінансовій сфері. Автор вважає, що потрібні дії, які запропоновані в посланні Президента.

Метою моєї статті є довести, що запропоновані заходи є тільки необхідними, але далеко недостатніми умовами для виходу України з кризи.

Нові акценти макроекономічної політики А.Гальчинського — це тільки тактичні кроки, які не зачіпають питання стратегії економічного розвитку, і деякі з них в принципі не можуть бути реалізованими в межах нинішнього курсу реформ, в межах монетаристської економічної політики як базової. Згідно з твердженням економічної теорії, за умов монетаристської теорії досягається зменшення інфляції, яке завжди супроводжується рецесією (падінням виробництва). Отже, монетаристська економічна політика не може забезпечити не те що економічного зростання, а навіть економічної стабілізації.

Дані, наведені в статті А. Гальчинського, є свідченням того, що Україна в результаті успішного виконання першого етапу «програми шокової терапії», розробленої фахівцями Міжнародного валютного фонду і Світового банку, опинилася на грані національної катастрофи.

Деградація суспільства стала такою, що владна еліта вже перестала реагувати і враховувати рекомендації економічної теорії, особливо рекомендації вітчизняних учених. У засобах масової інформації висвітлюються тільки монетаристські цінності.

Головна наша біда полягає в тому, що сьогодні ні в уряді, ні в адміністрації Президента немає розуміння того, що визначальною для України є не фінансова криза, а криза системи управління.

У нас є родючі землі, природні ресурси, промислові цехи, обладнання, кваліфіковані робітники, система освіти, науки, але все це паралізоване через кризу системи керування.

Криза системи управління призвела до того, що Україна майже повністю (на 92%) втратила свій внутрішній ринок. Парадокс полягає в тому, що Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків та торгівлі сприяє не захистові українського ринку і українського виробника, не проникненню на зовнішні ринки, а однобічному поглинанню ринку України іноземними фірмами.

Невелике пожвавлення виробництва, яке спостерігається в Україні, відбувається завдяки припливу кредитів іноземних банків з нормальними процентними ставками (не більше 12%). У той же час надходження від виробництва, які потім потрапляють в наші банки, тікають за кордон замість того, щоб знову повертатися у наше ж виробництво в формі кредитів.

За підрахунками Інституту економіки НАН України, втеча капіталів за кордон утричі перевищує всі разом узяті іноземні кредити, інвестиції й гуманітарну допомогу. Тобто наша банківська система фінансує Захід, а не Україну. Тому найнагальніше завдання — радикальна зміна банківської системи в Україні на зразок німецької.

Ця зміна викликана ще й тим, що нинішня банківська система сприяє розвиткові тіньової економіки, організованій економічній злочинності й корупції.

Отже, без радикальної зміни банківської системи не можна розв’язати жодної з проблем, про які пише А.Гальчинський: ні перейти до економічного зростання, ні розширити поле оподаткування і таким чином створити умови для зниження податків і пожвавлення виробництва.

Найважливішим стратегічним кроком має стати відмова від політики беззастережної лібералізації зовнішньоекономічної діяльності і розробка своєї стратегії протекціонізму.

Але ці заходи нічого не дадуть доти, доки не зросте купівельна спроможність нашого населення. За моїми розрахунками, завдяки правильному втручанню держави в економіку, зміни банківської системи і розумному протекціонізмові заробітну платню можна буде відразу підвищити в 2—3 рази.

Викладене можна узагальнити однією фразою: потрібно відмовитися від монетаристської економічної теорії як базової й перейти до використання, на зразок розвинутих країн, рекомендацій сукупності економічних теорій — української інноваційної теорії Михайла Туган-Барановського, Кейнса, монетаристської, раціональних очікувань, пропозицій.

Невміле і невчасне державне запозичення Мінфіну на фондовому ринку з чинника пом’якшення фінансової кризи перетворилося на крок до її різкого загострення, що призвело до значного зменшення й раніше незначних (1994 р. — 11,3%) довготермінових кредитів комерційних банків.

За умов нинішньої макроекономічної політики ігноруються відомі рекомендації економічної теорії. Маса грошей повинна бути достатньою для розвитку виробництва і вирішення проблеми платежів (в США маса грошей коливалась в різні періоди від 40 до 100%). Ми ж сьогодні маємо лише 14%, що спричиняє найбільшу в Європі їх швидкість обороту (7 разів), загострення кризи платежів, бартеризацію, а відтак нищення власного виробництва і зубожіння широких верств населення. Якщо заморожується зарплатня, то одночасно заморожуються й ціни (досвід Ізраїлю, Аргентини, Бразилії тощо). У нас же заморожується зарплатня й лібералізуються ціни. За умов протекціонізму цільова емісія грошей у нові технології й виробництво не спричиняє зростання інфляції. Зростання боргів веде до зростання рівня оподаткування (отже, зниження податків можливе лише за умови відмови від нинішніх умов співпраці із міжнародними фінансовими організаціями, бо виконання їх умов призведе до фінансового закабалення України). Загальний дефіцит бюджету дорівнює первинному дефіцитові плюс відсоткові виплати за боргами (так, Президент України звертається до Верховної Ради з вимогою зменшити дефіцит бюджету 1999 року до 1—1,5%, в той час як тільки відсоткові виплати за зовнішніми боргами становитимуть не менше 1,5% ВВП (без врахування виплат на фондовому ринку цінних паперів). Очевидно, що ця пропозиція Президента, зроблена за рекомендаціями МВФ і СБ, є науково необгрунтованою.

Таким чином, порятунок України, запобігання національній катастрофі не у зміні акцентів у нинішньому курсі реформ, а у зміні самого курсу від моделі класичного капіталізму (вільного ринку) до моделі розвинутих країн — змішаної економіки.