Постріл по лісу

Колишній чемпіон СРСР із біатлону Олександр Острик став підприємцем. Його бізнес — мисливське господарство та мисливський туризм — не дуже великий і не дуже прибутковий. А все тому, що Острик не дає хабарів. Із цієї причини чиновники відібрали в нього частину бізнесу в Криму (суди тягнуться кілька років, і лише після зміни влади в 2004-му в нього з’явилася якась надія). А сьогодні робиться все, щоб знищити бізнес Острика і в Чернігівській області.

Приватне підприємство Олександра — мисливське господарство «Каштан», товариство з обмеженою відповідальністю. Йому держава передала в користування на 25 років 12,3 тисячі гектарів лісу для ведення мисливських справ: годувати, ростити звірів і полювати на них згідно з правилами природокористування. Продаючи ліцензії на полювання, господарство заробляє гроші. І тому зацікавлене в збільшенні поголів’я звірів. І навпаки: чим більше в лісі звірів, тим охочіше та в більшій кількості мали б видавати ліміти на відстріл тварин. Держава три року тому передала Острику «пустий» ліс: є документи на підтвердження того, що на всіх цих гектарах не було жодного кабана, жодної косулі або лося. Сьогодні там 80 косуль, 6 лосів і 39 кабанів. Усе — зусиллями Олександра та його єгерів. Передавши ліс, держава через інспекції та екологічні служби веде контроль, видає ліміти на відстріл тварин. Ця модель успішно діє в усьому світі, приносячи до бюджету чималі гроші від використання природних ресурсів.

Але доросле звірине поголів’я — це результат не лише благородної роботи, а й постійної боротьби. Причому не тільки з природними хижаками. Звісна річ, тамтешнім селянам, які потерпають від безробіття і поки що практично нічого не отримали від земельної реформи, треба щось їсти. Вони зважуються на браконьєрство не від хорошого життя. А ось у чиновників, які звикли полювати, де хочуть і коли хочуть, такої проблеми, звісно, немає. Вони «браконьєрять», так би мовити, для шику, вирішуючи заодно свої справи. З ними Острик веде непримиренну боротьбу. Як і з усіма, хто вважає, що винищувати та псувати ліс можна безкарно. Адже він ще й громадський інспектор, який має право складати протоколи на порушників природоохоронного законодавства та представляти інтереси держави в судах проти всіх, хто ці інтереси порушує, незалежно від рангу або чину. Так він нажив собі ворогів.

І коли постало питання про отримання ліміту на відстріл дичини в мисливському сезоні-2006, чиновники помстилися, позбавивши господарство можливості заробляти, а отже охороняти та розводити тварин. Зробили це тихо, на останньому етапі узгодження лімітів, без попередження та можливості оскарження. Тільки через розрив підписаних з іноземцями контрактів на полювання Острик уже втратив 10 тисяч євро.

Отак уміло «наїхали» чиновники на чесний бізнес. Збоку все, здавалося б, законно. Справа виглядає так, що інспектор Держуправління екології та природних ресурсів у Чернігівській області бореться за збереження поголів’я звірів у лісах Чернігівщини і тому забороняє полювання в угіддях ТОВ «Каштан». Тим часом два засідання, на яких розглядали це питання, підтвердили: на території мисливського господарства звірів вистачить, і це зафіксували всі перевірки, передбачені законом. Більшість учасників наради погодилися на думці, що рішення інспектора — своєрідна реакція на звернення до керівництва Держуправління екології та природних ресурсів і в Чернігівську облраду, в яких, м’яко кажучи, висловлювалися сумніви в компетентності й обґрунтованості деяких дій екологів.

Один чиновник високого рангу з Мінприроди так недавно і сказав: «Проблема «Каштана» буде вирішена, якщо Острик забере свої заяви». Але він цього не зробив. І тоді до нього застосували «повний фарш» із чиновницького арсеналу. Його скарги поверталися до тих же, проти кого були спрямовані, у підписані та засвідчені печатями документи вручну вносилися виправлення, позитивне рішення наради (про яке йому вже було повідомлено) редагувалося з точністю до навпаки.

Звісно, все це можна розглядати і як окремий випадок — людина просто бореться за своє. А нам що до цього?

Небезпеку такого підходу важко переоцінити. Завтра те ж саме буде і з вами, читачу, якщо сьогодні всі ми залишимося байдужими до таких фактів. Адже у відстоюванні непорушного права людини на свою справу, на власний успіх і благополуччя своєї сім’ї — шлях до майбутнього для всієї країни.

Досвід останніх років показує, що влада не дуже хоче і не завжди вміє змінити наше життя на краще, і перспектив на те, що ставлення так званої еліти до своєї місії стане іншим, теж не видно. Одна з небагатьох змін — ослаблення влади. Його ще називають більш високим рівнем свободи та демократії. Але насправді ця слабкість призвела до того, що більше свободи в діях отримали чиновники. Судіть самі: підвищення зарплат зроблене головним чином для вищих чиновницьких ешелонів, тоді як іншим надана можливість самостійно та з ентузіазмом піклуватися про свої кишені. Схоже, вони вже відчувають, що вічно так не буде. Ризики зростають, і багато підприємців відзначають: нова влада сприяла підвищенню корупційних «тарифів». Бізнесмени, як і раніше, впевнені: простіше заплатити. А чиновник має виправдання: дивіться, сама українська влада також не безгрішна і, схоже, працювати на свій народ не дуже поспішає (чого варті коаліційні й інші інтриги), то чому ми повинні бути кращими?

Але цей підхід не враховує іншого, позитивного, наслідку ослаблення влади: громадяни тепер мають більше вибору та можливостей відстоювати свої права всіма законними методами. Приклад — той же Олександр Острик, який недавно виграв суд і добився відшкодування збитку на 1,8 мільйона гривень від незаконної вирубки 580 дерев на землях Бірінської сільради (Чернігівська область). Ось що може небайдужий Громадянин!

Олександр Острик саме такий. Зрештою він розшукав союзників — держчиновників, які сповідують державний підхід до справи, в Мінприроди. За активної участі громадськості там ухвалили рішення переглянути механізми узгодження лімітів для мисливських господарств й ініціювати службове розслідування діяльності згаданого інспектора. Надихаючий приклад! Але Острик каже: «Це не моя, а наша перемога, не лише мені це потрібне!». І справді, ми всі дуже уважно стежимо за тим, що відбувається в уряді, у Верховній Раді. Але насправді доля країни вирішується не там. Вона кується в кожному селі, на кожному підприємстві, скрізь, де людина веде боротьбу за свої права.