Потрібна «національна збірна». Є кандидати?

Учорашнє засідання Кабінету Міністрів було «сентиментальним». На початку зустрічі тепер уже екс-прем’єр Микола Азаров попрощався з членами уряду і подякував за чотири роки «наполегливої роботи над модернізацією економіки» (заслуга спірна, і ми повернемось до її оцінки трохи далі в матеріалі). Потім Микола Янович передав повноваження своєму наступнику — в.о. прем’єр-міністра Сергію Арбузову.

Відповідно до чинного Закону «Про Кабінет Міністрів України» у статусі в.о. Сергій Арбузов може збирати уряд 60 днів (!). Увесь цей час міністри матимуть ті ж повноваження, що і до відставки. А Президент тим часом повинен провести «кастинг» для формування нової збірної уряду. Суспільно-політичне та економічне становище у країні сигналізує про те, що добір має бути надзвичайно відповідальний і серйозний. І хочеться вірити, що, попри скепсис опозиційних політиків та «накручених» протестувальників, в Адміністрації Президента це розуміють. Однак є одне «але»... І саме воно не дає бути на 100% упевненим, що на Банковій зробили правильні висновки із ситуації. І це «але» — закрите засідання уряду, яке Микола Янович Азаров, провів у понеділок. Редакція «Дня», посилаючись на чинне законодавство, звернулась із запитом на Кабінет Міністрів з проханням надати копію протоколу цього засідання з додатками, якщо такі є. На відповідь апарат КМУ має п’ять днів. Тож поки чекаємо. Тим часом депутати ВР України з «опозиційного» табору повідомляють, що «...засіданням уряду України в понеділок було ухвалено рішення про збільшення кількості «Беркуту» з 5 до 30 тисяч. Більше того, були ухвалені рішення, які дозволяють встановити уряду надзвичайний стан без використання парламенту. Комендантська година і заборони на вільне переміщення і так де-факто діють у центрі Києва останні півтора місяця». Зокрема, про це пише на своїй сторінці у соціальній мережі «Фейсбук» Леся Оробець. Звідки у парламентаря інформація, не зазначено. На сайті КМУ відповідних розпоряджень на час виходу матеріалу в номер не було. Останні «поновлення» нормативно-правової бази уряду на веб-сайті датуються 22 січня 2014 року.

Утім, слід відзначити, що результати понеділкового засідання КМУ  не є об’єктом дискусії у ЗМІ. А дарма. Диявол, як то кажуть, криється в дрібницях.  Можливо, не було б сьогоднішнього вибуху, якби й опозиція, і ЗМІ вчасно реагували на сигнали з Москви, як, наприклад, той, про який писав «День»: візит на українські підприємства одіозного віце-прем’єра  РФ Дмитра Рогозіна...

УЧОРАШНЄ ЗАСІДАННЯ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ ВІДБУВАЛОСЯ ПІД ГОЛОВУВАННЯМ ПЕРШОГО ВІЦЕ-ПРЕМ’ЄРА, ВИКОНУВАЧА ОБОВ’ЯЗКІВ ГЛАВИ УРЯДУ УКРАЇНИ СЕРГІЯ АРБУЗОВА. ПЕРЕД ПОЧАТКОМ РОБОТИ КМУ ЕКС-ПРЕМ’ЄР МИКОЛА АЗАРОВ ПОПРОЩАВСЯ З МІНІСТРАМИ Й ПОДЯКУВАВ ЗА ЧОТИРИ РОКИ НАПОЛЕГЛИВОЇ ПРАЦІ «ЩОДО МОДЕРНІЗАЦІЇ НАШОЇ КРАЇНИ» / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»
 

Тоді не помітили чотирьох російських урядових чартерів, а зараз — активно ділимо посади в новому Кабміні. Опозиція зважує всі «за» і «проти»: торгується, аби «працевлаштуватись», щоб не втратити обличчя... А ЗМІ вправляються — у кого «кращі» джерела в апараті влади.

Пропонуємо розвернути «приціл» на 180 градусів: і ЗМІ, й опозиції, і владі, передусім. Ситуація, в якій сьогодні опинилась Україна, справді дуже критична. Загроз — мільйони, а вихід без втрат (людських, ресурсних, репутаційних) —лише один. Хто знає, де він і як туди дійти, а головне — готовий повести? На якійсь із планірок у часи євромайданів у редакції «Дня», під час мозкового штурму про кризу, вихід з неї та можливих лідерів, Лариса Івшина сказала: «Сьогодні потрібен той лідер, якого доведеться просити». Адже він розуміє, що він повинен взяти на себе зобов’язання вичистити те, що загнивало в країні останніх 20 років. Для нового уряду таких «лідерів» потрібно два десятки...

У Президента, як відомо «Дню» з тих-таки джерел у владі, на лаві запасних сьогодні — нуль цілих нуль десятих. Опозиція, як видно з коментарів «Дню» в матеріалі учорашнього номера  «Хто наступний», якось самоусувається від вирішення цього питання, посилаючись на «злочинність влади» і небажання  змінюватися... Позиція щонайменше безвідповідальна. І абсолютно точно підмітив директор Київської школи економіки Павло Шеремета: «Не ті часи, щоб «грати безпечно» в очікуванні виборів. Потрібно ставити і домагатись виконання своїх умов (наприклад, призначення своїх міністрів, насамперед силових, підписання Асоціації з ЄС тощо). Потрібно брати на себе відповідальність і нав’язувати свою гру. Робити це й у владі, а не лише поза нею. Пресувати по всьому полю. Інакше це й далі робитимуть захарченки і табачники».

КОМЕНТАРI

 Вадим КАРАСЬОВ, політолог, директор Iнституту глобальних стратегій:

— Головною проблемою при формуванні антикризового уряду є не люди, кандидатури, а ідеї та функції. Яка має бути ідейна мотивація нового Кабміну? На мою думку — ідея національної єдності і народної довіри. Національна єдність як уособлення імперативу збереження державності і національної консолідації, а народної довіри як втілення довіри до уряду з боку суспільства, громадськості й народу. З огляду на кризу державності, не досить коаліційного опозиційно-урядового Кабміну чи парламентської довіри, новому урядові має довіряти суспільство загалом, і він вийшов за межі парламентських комбінацій і конфігурацій.

Звідси випливає другий момент. Важливі не люди, а функції. Можна поставити на посаду міністра внутрішніх справ наймиролюбнішого силовика чи голуба-силовика, витіснивши із силових структур яструбів-генералів і беркутів-полковників, але питання про громадський і парламентський контроль над силовими структурами, МВС, усім сектором безпеки залишається. Тому, перш ніж розпочинати гру, комбінувати різні моделі формування уряду, потрібно чітко виписати зрозумілу і прийнятну для всієї країни модель уряду, а не лише для еліт, парламенту. Це перша і головна умова, аби потім, рухаючись у межах цієї методології і технології, вийти на параметри і критерії нового Кабінету Міністрів. Якщо рухатися в цьому концептуальному коридорі, це не обов’язково має бути лише парламентський уряд (який складається із представників парламентських фракцій) чи лише опозиційний. У ньому мають бути зібрані найкращі, найпрофесійніональніші та найавторитетніші політики й експерти, які можуть забезпечити на рівні парламенту, а головне — виконавчої влади повернення до національної єдності та постійну комунікацію із суспільством, що зможе викликати необхідну народну довіру.

Поки що такий сценарій видається нереалістичним, але в політиці завжди потрібно випереджати поточні умови. У політиці завжди перемагає той, хто працює в жанрі реалістичної утопії. Спочатку це видається утопічним, але через певний час це стає реалістичним.

Рухаючись за зазначеним вектором, можна розглядати ті чи ті кандидатури із громадського чи парламентського середовища, аби створити тимчасовий, перехідний Кабмін. Зважаючи на драматичні події, що їх переживає Україна, «тимчасовий» стосується не пролонгації виконання обов’язків, а найдраматичнішого часу, який країна має пережити, зберігши єдність і вплив людей на управління державою.

Прізвища — питання для круглих столів, громадських обговорень, це питання рейтингів тощо. В Україні не бракує людей, які цілком можуть претендувати на місце в цьому уряді. Питання в тому, аби ця ідея починала опановувати маси, домінувати на різних перемовинах якщо не як магічний засіб, то хоча б як шанс козиря, який дасть Україні змогу відійти від найгірших сценаріїв та відкриє по-справжньому шлях до виходу, точніше виповзання, з вирви конфліктності й ворожості, в якій опинилася країна. Завдання нового уряду аж ніяк не економічне і не економічно-технічне. Їхня мета навіть не суто політична. Їхнє завдання — державницьке, вони мають зупинити колапс державності, небезпечні процеси дезінтеграції і фрагментації, зникнення тієї України, яку ми знали й любили. Звичайно, це передбачає розв’язання і низки фундаментальних економічних та соціальних завдань. Але головне завдання будь-якого інституту влади — захистити людей і зберегти Україну.

 Олексій КУЧЕРЕНКО, екс-губернатор Запорізької області, екс-міністр ЖКХ:

— Мене особисто турбує питання: де Президент буде брати людей для нового уряду. 2001 року мене зняли з посади губернатора за «вільнодумство», і я повернувся в Верховну Раду. І в мене одразу виникло запитання: «Що тут відбувається?» Мені пояснили, що є 450 депутатів, з яких — мінімум 15 прем’єрів, мінімум 50 віце-прем’єрів і 450 міністрів. Причому міністрів, які на запитання «чи  хочеш ти бути міністром», одразу скажуть — «так», а потім уже запитуватимуть, головою якого міністерства їм пропонують бути. Це — не нормально.

Перед Президентом — серйозне питання. Особисто я вважаю, що в системі координат чинної влади складно знайти людей, які справді хочуть змінювати країну на краще. Ще складніше мобілізувати нових фахівців. Бо той, хто справді розбирається в питанні, бачить на що йому доведеться піти. Роботи багато, і вона надзвичайно складна. 

Найбільшою загрозою сьогодні я вважаю те, що в Кабміні залишаться старі міністри зі старим набором завдань. У підсумку буде лише погіршення економічної та політичної ситуації в країні. На таких умовах (якщо в уряді будуть старі міністри зі старим порядком денним — «День») Президент ніде не знайде нормальних людей, які погодились би працювати в уряді.

Зараз справді відбуваються торги. І, на превеликий жаль, вони кулуарні. Саме тому «прориву» від нового «кулуарного» уряду я особисто не очікую.

Я  із задоволенням став би радником або у розумного Президента, або у розумного прем’єра. Проте наразі я не бачу ні одного, ні іншого. Тому я поки залишатимусь осторонь.

 Володимир ЛАНОВИЙ, екс-міністр економіки України:

— Перший крок, який необхідно зробити новому уряду — це зменшити і перевести в керований стан державний борг, який підлягає оплаті. Бо це висить над нами як дамоклів меч, і Путін знущається з України, вирішуючи, дати грошей чи ні. І в усіх складається враження — якщо не Росія, то ніхто нас не врятує. Потрібно розробити механізм зняття боргового зашморгу із шиї української економіки і почати його реалізовувати — це перший крок на який має піти новий уряд для того, щоб і економіка, і бюджет, і податки, а отже, люди були спокійними. Це дуже складне питання. Але його можна вирішити і без допомоги Росії. Більше того, його потрібно вирішити, щоб ми більше ніколи не потрапляли в залежність від РФ. 

Новий уряд має бути урядом реформаторів. Спеціалістів, яким Майдан довірить здійснювати реформи з відновлення економіки, насамперед тих, які дали б хід малому та середньому бізнесу:

• скасування податкового кодексу;

• зміна умов фінансової державної підтримки бізнесу;

• створення можливості кредитування малого та середнього бізнесу;

• провести процедури зменшення та реструктуризації державного боргу, щоб відновити фінансову рівновагу.

Також потрібно вирішити такі структуротворчі проблеми — відновлення інтеграції з ЄС, відновлення парламентаризму в Україні,  впровадження спеціальних механізмів контролю за корупцією — з участю громадськості. Вирішити проблему грошових ринків без прямої емісії грошей. Підготувати нове виборче законодавство, зокрема,  змінити механізми участі міліції на виборах — щоб вони дійсно стежили за порядком цієї процедури. Ну і, звичайно, обмежити повноваження Президента. Окремим є питання місцевого самоврядування та децентралізованого бюджету.

Новий уряд має здійснювати нові реформи щодо відновлення майнових прав людей там, де були захоплені майнові права на державних підприємствах незаконним способом, — вирішення цієї проблеми допоможе вирішити державі валютно-боргові питання.

Люди, які повинні бути в новому уряді, це насамперед представники громадянського суспільства, незалежні фахівці, представники експертних груп, а не політтехнологи і політологи. Експертна спільнота — це головне джерело формування нової ефективної влади. А чи буде Президент цим користуватися, — думаю, він навіть не знає про це джерело. Йому головне зараз знайти компроміс з фракціями в парламенті. Інших питань поки у Президента немає. Принаймні так виглядає.

Я готовий працювати лише в уряді реформаторів, які мають повноваження. Посади можуть бути різні. Я не бігаю за посадами, але в будь-якому разі я зможу працювати там, де матиму змогу провести свою лінію. Власне, моя принципова позиція і ставала причиною того, що мене раніше виштовхували з влади.