Позиція vs інвестиція

Якщо їхати трасою Київ—Чоп, то на Новоград-Волинській об’їзній дорозі в око обов’язково впадають великі, порівняно нещодавно збудовані виробничі приміщення. Це потужності ТОВ «Церсаніт Інвест», відкритого в Україні польськими інвесторами. Переконані, що у багатьох українців, які проїжджають повз підприємство, радіє душа: є інвестиції, працює підприємство, люди мають роботу і отримують зарплату. Але чи все так безхмарно у відносинах з іноземними інвесторами? Нещодавно до редакції «Дня» надійшов лист від колишнього працівника «Церсаніт Інвест» Віталія Піковського, який вже майже чотири роки чекає на рішення суду стосовно його — Віталія — позову до колишнього роботодавця. У листі Віталій просить підтримки «Дня» «не заради власної користі, а для того, щоб іноземці поважали честь і гідність українських працівників». Що сталося між звичайним українським хлопцем і потужним польським інвестором? Це поодинокий випадок чи тенденція? У ситуації розбирається наш житомирський кореспондент.

Не беремося визначати, хто юридично правий у спорі між громадянином нашої країни Віталієм Піковським і товариством з обмеженою відповідальністю «Церсаніт Ін вест» (підприємство з польськими інвестиціями, побудоване на кредити ЄББР під Новоградом-Волинським). Крапку в ньому мають поставити правоохоронні органи й суд. Додамо однак, що даний проект (підприємство спеціалізується на виробництві керамічної сантехніки, плитки, інших товарів для ванних кімнат) входить до сотні найбільших капіталовкладень в Україні — інвестиція першої черги, введеної в дію минулого року, визначається цифрою у 80 млн євро, із закінченням будівництва вона загалом має скласти 120 млн. євро. Отже, мова йде про суперечку з одним із найбільших інвестиційних проектів України.

Конфлікт бере свій початок з липня 2006 року. Тоді, за версією пана Віталія (це молода людина), майже відразу після прийому на роботу на «Церсаніт ін вест» його з великою групою нових працівників направили на стажування в польське місто Валбжих, де діє таке ж підприємство, що на Житомирщині. Навчання, з його слів, в основному полягало в тому, що вони працювали на робочих місцях. Невдовзі він отримав травму ноги — не в цеху, а на території виробництва. Але його примушували працювати, бо, мовляв, травма не виробнича. Виявилось також, що за лікування йому треба платити, бо страховка, яку оформили при виїзді, була туристичною. І він працював, поки не зняли гіпс — всю зміну стоячи, хоча ходив на милицях. Взагалі, зауважує екс-церсанітовець (відразу після повернення він звільнився з цього підприємства), ставлення до українців було зверхнє і навіть принизливе. На відрядження їм видавали, каже В. Піковський, з розрахунку десь 110 доларів США на місяць, хоча, за його твердженням, згідно з українським законодавством мали б платити по 38 доларів в день. Але їм сказали (і зробили), що згідно з договором про навчання більшість суми вирахують як компенсацію за витрати на його проведення. Зараз В. Піковський наполягає, що свого підпису під таким документом він не ставив. Власне, значно вища сума оплати відрядження, а також вимога страхової компенсації у зв’язку із тимчасовою непрацездатністю складають суть його позову до ТОВ «Церсаніт Інвест», який нині розглядається в Новоград-Волинському міськрайонному суді. Сума прямих матеріальних претензій житомирянина до «Церсаніт Інвесту» складає близько 30 тис. грн, але з урахуванням штрафних санкцій, які, як він вважає, повинні накопичитися за ці роки, вона вже тепер перевищує 500 тис. грн. Причому впродовж часу, що пройшов від початку конфлікту, В. Піковський неодноразово звертався до різних державних органів з нагляду за додержанням законодавства про працю, до СБУ, до прокуратури. В результаті (якщо це можна назвати результатом) вдалося отримати певний набір документів, який дозволив подати згаданий позов. Прокуратура після кількох кіл розгляду цієї справи у своїх структурах відмовила в порушенні кримінальної справи стосовно керівництва «Церсаніт Інвесту», на чому наполягав В. Піковський. В суді його справа вже не один місяць, причому без особливого руху. Втім, він все одно налаштований рішуче і каже: «Хтось боїться відстоювати свої права, а я не боюсь. Не буде українського правосуддя — є європейське. Не буде європейського — поїду до Польщі, подам позов там. Вважаю, що на «Церсаніт Ін весті» керівництво некоректно ставиться до людей, і взагалі вони в Україні поводять себе не так, як у Польщі».

Наведену ситуацію можна було б вважати поодинокою і нетиповою. Але ще один екс-церсанітовець на ім’я Роман, який проходив у Польщі подібне стажування приблизно в той же час, що й В. Піковський, «Дню» розповів наступне: «Ми справді їхали ніби на навчання, взяли зошити, але нас на другий день після прибуття поставили на робочі місця, теорії не було. І ми працювали фактично безкоштовно, а полякам платили значно більше. Загалом як до рівних до українців не ставилися. На Новоград-Волинському підприємстві мені працювати не сподобалося, тому що дуже інтенсивна праця, важкі умови, а зарплата не відповідає витраті сил і ризикам для здоров’я».

Звісно, описаних випадків недостатньо для якихось узагальнень. Тим більше, що згадане стажування у часі досить віддалене від нинішніх днів. Але і зараз в Новограді-Волинському та його околицях все частіше можна почути, що багато працівників «Церсаніт-Інвесту» незадоволені своїми заробітками у співставленні з інтенсивністю та умовами роботи. Втім, як завжди, справа не може визначатися однобічними підходами. В розмові з «Днем» (бесіда мала неофіційний характер) один з місцевих керівників Новоград-Волинського регіону зауважив, що наші співгромадяни відвикли від напруженої роботи, якої вимагають автоматизовані конвеєрні лінії підприємства, тяжіють до «перекурів». Тому заробітна плата, яка в середньому складає приблизно 1800 грн. на місяць, не всіх влаштовує, і такі звільняються. У цьому зв’язку автору пригадується відкриття «під фанфари» першої черги заводів «Церсаніт Інвесту», яке відбулося в кінці вересня минулого року за участю тодішнього президента України Віктора Ющенка. Анонсувалося, що значна частина персоналу працюватиме в умовах, наближених до офісних, і належатиме до так званої категорії «білих комірців». Зараз про це говорять нечасто.

Але варто відзначити, що менеджмент підприємства робить кроки для згуртування колективу. Так, нещодавно на одному зі стадіонів Новоград-Волинського було проведено масштабне сімейне свято «День «Церсаніту», на яке його працівники приходили з родинами. 50 кращих трудівників було нагороджено грамотами керівництва, пройшов футбольний матч за кубок «Церсаніту», демонструвалися показові виступи спортсменів, клоуни розважали дітлахів на ігрових майданчиках, відбулися концерти. Відзначалося також, що в попередні періоди поетапно (групами) на заводах Польщі пройшли навчання відібрані в районі 150 працівників, які нині очолюють основні виробничі підрозділи.

З’ясувати погляд керівників «Церсаніт Інвесту» на конфлікт з В. Піковським та деякі інші аспекти ситуації «День» намагався в розмові з фінансовим директором Збиславом Кровеком. Проте той відмовився від коментарів стосовно претензій колишнього церсанітовця, сказавши лише, що хай усе вирішить суд. Причому на адресу В. Піковського він допустив пасажі, які, відверто кажучи, незручно цитувати, що є зайвим свідченням гостроти взаємного неприйняття. (До речі, коли автор розмовляв з колишнім церсанітовцем, то склалося враження, що він пішов на конфлікт не стільки з бажання отримати матеріальні преференції, скільки щоб відстояти свою людську гідність.) Щодо заробітків на «Церсаніт Ін весті» пан Кровек зауважив, що мало хто в Україні платить в офіційному порядку такі суми, як на даному підприємстві, але з 900—1000 працівників завжди знайдуться люди, які чимось будуть незадоволені. Плинність кадрів він визначив як нормальну.

Втім, про те, що менеджмент підприємства не дуже схильний, щоб у його стосунки з персоналом втручалися так би мовити сторонні, свідчить факт, що до цього часу на ньому не створена профспілкова організація. Голова Федерації профспілок області Микола Матвійчук на запитання «Дня» з цього приводу зауважив, що відповідні плани є, але впродовж достатньо тривалого часу не вдається обговорити це питання з керівниками «Церсаніт Інвесту», бо вони не знаходять можливості для зустрічі.

...Крім економічних позитивів і сучасних технологій, від інвесторів з країн ЄС чекають також європейських стандартів у стосунках між роботодавцями і працівниками, які означають відповідальність, партнерство і взаємну повагу. Чи завжди ці сподівання справджуються? Це запитання як до українців, так і до тих, хто приходить до нас. Хоч і з великими грошима.