Про головну інтригу «Північного потоку»

Учора президент Російської Федерації Дмитро Медведєв та канцлер Федеративної Республіки Німеччини Ангела Меркель офіційно запустили російсько-німецьку газову магістраль «Північний потік». Стартуючи з карельських боліт, «Північний потік» по мілководному дну Фінської затоки потрапляє в Балтійське море і «стикується» з територією Німеччини, обходячи країни-транзитери російського газу — Білорусь та Україну. Як відомо, споруджувати «Північний потік» росіяни почали ще в 2005 році — після першого українсько-російського газового протистояння. Однак вперше ідея цього проекту була озвучена ще у 1996 році. Тож виходить, що від розмов до реалізації «Північного потоку» пройшло близько 16 років. Виходить, що українські політики вкотре продемонструвала свою недалекоглядність, не врахувавши ризику «шредиризації» Європи, а головне, забувши одну із ключових істин ринкової економіки — світ конкурентний.

Потужність першої черги найдовшого в світі 1224-кілометрового морського газопроводу, за офіційними даними російської сторони, — 27,5 мільярда кубометрів в рік. У цьому показнику закладена головна інтрига проекту — скільки газу по ньому отримуватимуть країни ЄС в обхід України, яка сьогодні поставляє близько 80% російського газу на їх ринки.

Як повідомлялося раніше, прем’єр-міністр РФ Володимир Путін, перебуваючи на газокомпресорній станції в районі міста Виборг, заявив, що із запуском «Північного потоку» Україна втрачає ексклюзивне становище країни-транзитера російського газу в Європу. А слідом за заявою прем’єра глава «Газпрому» Олексій Міллер недвозначно натякнув, що Україні доведеться розпрощатися з «дармовим» газом. «Наші українські колеги сіли в поїзд під назвою «дешевий російський газ», але не знають, на якій станції вийти, і не знають, що можуть заїхати у безвихідь», — сказав Міллер.

Утім, незважаючи на заяви російської сторони про успішний обхід транзитних держав, опитані «Днем» експерти не схильні вважати, що Україні варто побоюватися «Північного потоку» в найближчій перспективі. Адже відкриття «Північного потоку» не позбавить Росію від необхідності користуватися українським транзитом. Навіть з урахуванням «Блакитного потоку» — газопроводу між Росією та Туреччиною, прокладеного по дну Чорного моря. Експерти стверджують: відкриття «Північного потоку» лише трохи знижує залежність Росії від України. Українська ГТС все одно залишається найбільшим транзитером російського газу, і протягом 10—15 років навіть при найактивнішому намаганні влади Росії, з урахуванням усіх можливих нових ниток газопроводів, ця ситуація не зміниться. Надто вже затратні проекти будівництва додаткових газотранспортних ниток навіть для Кремля, не кажучи вже про Європу.

Остання, до речі, досить обережно відреагувала на запуск газопроводу «Північний потік». Зокрема, єврокомісар із питань бюджету та фінансового планування Януш Левандовський вважає, що цей проект насправді збільшує залежність європейських країн від одного постачальника газу — Росії. За його словами, «Північний потік» є «пам’яткою епохи двосторонніх відносин» Росії та Німеччини. У той же час Левандовський підкреслив, що 7 вересня Єврокомісія ухвалила документ про посилення координуючої ролі ЄС в енергетичних відносинах країн-членів із зовнішніми партнерами. Такі заходи будуть зобов’язувати кожну країну ЄС інформувати про ведення переговорів перед підписанням енергетичних контрактів, подібних до німецько-російського.

КОМЕНТАРI

«РФ РОБИТЬ ПОМИЛКУ, ЯКОЇ КОЛИСЬ У РАДЯНСЬКОМУ СОЮЗІ ПРИПУСТИВСЯ БРЕЖНЄВ»

Богдан СОКОЛОВСЬКИЙ, колишній уповноважений Президента України з міжнародних питань енергетичної безпеки:

— Для України, її «труби» та енергетичної безпеки, запуск «Північного потоку» в найближчому майбутньому означає частковий перерозподіл транспортних потоків, які йшли через її територію на північ. Пізніше, оскільки цей проект розбудовувався з розрахунку на іншу ресурсну базу, яка не може оптимально транспортуватися через Україну (йдеться про північні російські газові родовища), нічого особливого «Північний потік» українському транзиту не принесе.

На мою думку, Росія робить помилку, якої колись у Радянському Союзі припустився Брежнєв, коли розбудував багато нафто- та газопроводів, орієнтованих на Захід. А потім Європа «скинула» ціну на енергоресурси, у результаті чого розпався Радянський Союз.

Ця транспортно-газова історія Росії та Європи починалася ще за Радянського Союзу. Тоді Європа планувала, що через газ упливатиме на СРСР, а Союз, у свою чергу, розраховував, що через «труби» матиме вплив на Європу ізсередини. Як показала історія, у цій «дуелі» виграла Європа за досить активної підтримки США. Як діють нині, із якими мотивами, ніхто однозначної відповіді не дасть. Але, з моєї точки зору, є підстави вважати, що розрахунок в обох сторін такий самий, як і колись.

Треба бути відвертими: України ні Європа, ні Росія в цьому процесі не бачить. А може, воно й на краще. Адже якщо через нас основний потік газу не піде на Захід, то Україна позбудеться головного болю, який виникає що два роки, коли нам пред’являють претензії. Ми на транзиті заробляємо максимум 1,5 мільярда доларів за рік. Це не вартує тих політичних проблем, які щоразу має Україна. Краще не бути транзитною державою. Перекрити цих 1,5 мільярда доларів надходжень до бюджету завдяки розвитку інших галузей — і спокійно собі жити. А ГТС тримати у своїх руках і тільки у своїх. Адже її первинне значення — забезпечити українського споживача газом. І в жодному разі, ні за яких обставин це завдання не можна ставити під контроль будь-якої іншої держави, тим більше Російської Федерації.

«БУДІВНИЦТВО «ПІВНІЧНОГО ПОТОКУ» ПРИСКОРИВ ЕНЕРГЕТИЧНИЙ КОНФЛІКТ 2009 РОКУ»

Іван ДІЯК, радник Президента України, головний радник голови правління НАК «Нафтогаз України», у 1972—1998 роках — заступник начальника Всесоюзного об’єднання «Укргазпром»:

— «Північний потік» не має істотного впливу на український газовий транзит. Ще 1979 року був наказ міністра газової промисловості СРСР, який нас зобов’язував освоювати ямальські родовища. У тому ж наказі було розкрито питання будівництва газопроводів до Європи з метою постачання туди 160 мільярдів кубометрів за рік. До сьогоднішнього дня цю програму не виконано, і ямальського газу в Європі немає.

Через Україну в Європу сьогодні надходить в середньому 100—110 мільярдів кубометрів газу щороку. Якщо «Північний потік» зможе давати європейцям додатково 8 чи 30 мільярдів кубометрів газу, то для нас це не має суттєвого значення. Адже Європейський Союз задекларував збільшення споживання енергоресурсів, зокрема природного газу.

Щоправда, коли 1січня 2009 року стався енергетичний конфлікт, — Росія 20 днів не поставляла до Європи природний газ, — Німеччина побачила, що з РФ треба діяти обережно, і вирішила приймати скраплений газ. І от коли цей скраплений газ почав надходити до Європи, та ще й коштував їм менше, аніж російський, то споживання останнього знизилося. Тому зараз немає того зростання споживання Європою російського природного газу, на який сподівалась РФ, затіваючи «Північний потік». Росія 2009 року не допомогла собі, а нашкодила, єдиний позитив — удалося прискорити будівництво «Північного потоку». А Україну РФ використала як «страшилку», щоб налякати європейців, буцімто ми не надійний партнер. Як бачимо, і це їм не вдалося зробити.

«НАСТУПНОГО РОКУ УКРАЇНСЬКА ГТС МОЖЕ ВТРАТИТИ НЕ БІЛЬШ ЯК 5 % ТРАНЗИТУ»

Юрій КОРОЛЬЧУК, директор Інституту енергетичних досліджень:

— Запуск «Північного потоку» — більше декларативна, ніж реальна загроза українській ГТС. По-перше, лише коли повністю буде запущено його першу чергу, через цю трубу Росія зможе качати у Європу максимум 27 мільярдів кубометрів газу. Але це перспектива 2015 — 2017 років. Зокрема, як повідомляла російська сторона, до 2013 року вони планують вийти на обсяги близько восьми мільярдів кубометрів на рік. Через українську «трубу» сьогодні транспортують близько 100 — 110 мільярдів кубометрів на рік.

Звичайно, не слід забувати про політичний аспект «Північного потоку». Росія, щоб продемонструвати свою «велич» і «могутність», може показово перекидати на Чехію і Словаччину обсяги українського транзиту. Максимум, що вони зможуть зняти з нас наступного року, — це п’ять мільярдів кубометрів. У цілому в перспективі п’яти років — 27 мільярдів (максимальна потужність першої черги «Північного потоку». — Авт.). А це — максимум 25% нашого транзиту. Це не надто великі втрати для нас.

На мою думку, такий сценарій малоймовірний. Але все залежить від політичної атмосфери відносин Росії й України і від того, чи продовжуватиме природний газ у них відігравати одну із ключових ролей.

Швидше за все, «Північний потік» виконуватиме ту функцію, заради якої його й починали, — покривати більше споживання природного газу Європейським Союзом, яке зростатиме за рахунок економічного росту.

«УКРАЇНА ДЛЯ НАС ЗАЛИШАЄТЬСЯ НАЙГОЛОВНІШОЮ ТРАНЗИТНОЮ КРАЇНОЮ»

Райнер ЛІНДНЕР, директор Східного комітету німецької економіки:

— «Північний потік» — це дуже важливий проект для німецько-європейської енергетичної безпеки й, звісно, для німецько-російських відносин. Саме цей проект плюс іще передбачені в наступні роки — також важливі для європейської економіки та безпеки. Проте те, що джерелом таких постачань залишається «Газпром», гадаю, це підсилює німецьку економіку. Німеччина, наприклад, здійснила енергетичні зміни, позначені відключенням атомних станцій. Ми повинні компенсувати 30% наших енергоносіїв і, насправді, головним джерелом такої компенсації є російський газ.

Певна річ, Україна для нас залишається найголовнішою транзитною країною. І в майбутньому ми як німецька економіка братимемо участь в організації української економіки, зокрема й енергетичної, й ми повинні думати про нові джерела газу, які, як очікується, з’являться впродовж наступних років.