Про три пріоритетні задачі для міністра економіки

Майже два місяці торговий представник України  Валерій Пятницький виконував обов’язки міністра економічного розвитку та торгівлі України. В цей час, як він сам відзначив у розмові з «Днем», йому було не до інтерв’ю та ефірів. Тож ця розмова з «Днем» до певної міри «ексклюзив». «Дню» вдалось поспілкуватися з поки що ще заступником міністра в кулуарах презентаційного заходу інформаційної кампанії «Сильніші разом!» «EUROбізнес. Вихід на ринок ЄС». Поговорили і про нового міністра і про проблеми української промисловості.

— Пане Валерію, ви вже зустрілись з новим міністром? Які враження? Ви були знайомі раніше?

— Так. Але зустріч була дуже короткою. Зрозуміло, він зараз «на розрив». Йому потрібно ще усвідомити, де він знаходиться.

— Ви вже знаєте, чи збережете свою посаду після зміни уряду?

— Я не можу давати таких гарантій. Посада заступника міністра віднедавна стала політичною. Але я не належу до жодної політичної партії.

— Тим не менше, вам доручили виконувати обов’язки міністра, після того коли Павло Шеремета подав у відставку. Що за цих два місяці міністерство встигло зробити під вашим керівництвом? Рекомендації по бюджету на 2015 рік уже готові?

— Все необхідне ми вже зробили. Ми ж працювали не в вакуумі. Всі відповідні розмови з Міністерством фінансів та особисто з паном Шлапаком відбулися. Були досить плідні дискусії з Міжнародним валютним фондом.

Тобто все, що залежить від міністерства, мені здається, ми вже зробили.

— Розкажіть, який показник ВВП та інфляції Міністерство прогнозує на наступний рік: максимально та мінімально?

— Я не хочу. Є новий міністр, і це його справа. Але повторюсь, ми своє відпрацювали. Якщо ставиться завдання до 15 грудня винести в парламент проект бюджету, а нічого немає, то чуда не станеться, якщо Мінекономіки та інші профільні міністерства не зроблять відповідну роботу...

— Тобто ви до 15 грудня ще маєте провести ввідний інструктаж для нового міністра?

— Міністерство економіки — це машина. Якщо її різко зупинити на повному ходу, поламається «коробка передач». Тому ніяких різких змін в роботі міністерства немає. Воно й далі продовжує працювати. За ці два місяці ми не бігали на ефіри і не давали інтерв’ю, а виконували свою роботу. Мені здається, що Міністерство економічного розвитку сьогодні в абсолютно нормальному стані, і воно спроможне виконувати ті завдання, які перед ним прем’єр поставив...

Безпекові питання ми вирішуємо весь час. Це — для нас пріоритет. Але й підготовка бюджету та робота з міжнародними фінансовими інституціями, щоб закласти основи для стабілізації економічної ситуації і переходу на режим розвитку та відновлення. Без кінця в режимі падіння ми не можемо існувати.

— Галузі, з відновленням яких будуть найбільші проблеми, за вашими прогнозами?

— На мою думку, Україна, з точки зору реорганізації економіки, сьогодні переживає унікальну ситуацію. Ми завжди були надзвичайно залежними від галузей, які генерували сировину, причому в різному форматі — від руди до насіння соняшнику. Підприємства цих галузей працювали в дотаційному режимі і дуже часто на старих технологіях. І сьогодні багато з них на сході України зруйновані. Я не кажу, що це унікальний шанс для України почати життя з початку, але кажу, що це — шанс перейти до іншого способу розвитку, особливо в промисловості. І ми вже поступово це робимо. Через дорогий газ ми в галузі використання енергоресурсів досягли того, що не могли зробити багато років: стали ощадливими у використанні ресурсів.

Зараз ми проводимо активну роботу з залучення європейських інвесторів. Дуже важко привести сюди бізнес. Коли країна у війні і ситуація важкопрогнозована, інвестор десять раз подумає перш ніж зважитись на якесь капіталовкладення... Але, знову ж таки, він розуміє, що це його шанс «зірвати джекпот»: вкластися зараз в Україну, яка в майбутньому стане дуже успішною державою.

Відзначу, що в нас хороша ситуація із сільським господарством. Пригадую, який шквал критики лунав в наш бік, щодо тексту угоди про зону вільної торгівлі з ЄС в частині АПК. Мовляв, не про те домовились, не так виписали, село загине. І от буквально за п’ять років ми збільшили продуктивність аграрного виробництва вдвічі, експорт втричі. 30% того, що ми експортуємо сьогодні, це все ще продукція чорної металургії, але вже майже 30% забезпечує АПК. А в 2008 році АПК давало до 10% експорту. Тобто ми бачимо як змінюється структура українського експорту...

— Те, що падає частка промислових товарів в структурі, це невтішна тенденція. Світовий досвід показує, що аграрні країни — це переважно бідні країні.

— Якщо ми будемо аграрною країною, яка продає сировину, то так — це шлях до бідності. Але якщо ми поглиблюватимемо ступінь переробки, то ні. І тенденція до поглиблення переробки у нас є. Ресурс, особливо те, що стосується продуктів харчування, стає дефіцитним. Тому доводиться думати, як ними розпорядитися якомога ефективніше. Аграрний сектор стає своєрідним замінником для енергетичних ресурсів...

Але, звичайно, від нас залежить те, як ми скористаємось своїм агарним потенціалом. І для цього нам потрібно врешті дати відповідь на ті старі питання та проблеми, які зависли. От сьогодні знову піднімається питання продажу сільськогосподарських земель. Перше запитання до нового міністра АПК було саме про його ставлення до ринку землі в Україні. І він не зміг чітко відповісти на це запитання.

Погляди на це питання є різними. І всі вони мають право на життя. Влада може не захотіти різати курку, яка несе золоті яйця. Агросектор сьогодні для України несе золоті яйця. І мораторій на продаж сільськогосподарських земель — це певний елемент стабільності на ринку АПК. Можливо, зараз не найкращий час його порушувати. Ми й так сьогодні в стані війни. Може, все ж таки не варто загравати з громадською думкою, щоб село не взялося за вила.

— Ви проводили розрахунки, як швидко Україна може компенсувати втрату російського ринку і за рахунок чого? Чи можемо ми покрити втрати лише ринками ЄС?

— Не потрібно розраховувати на те, що європейський ринок стане абсолютним замінником російського ринку. Цього не буде. Структура нашої торгівлі на цих ринках була завжди різною. Свого часу ми провели таке дослідження: взяли 20 товарів, якими ми найбільше торгуємо на російському ринку, і 20 — на європейському, й порівняли їх. Лише по трьох групах був перетин. Ті, хто торгував з Росією, вже шукають товари, які могли би становити інтерес для європейського ринку. Звичайно, шахтне обладнання, навіть найкраще, не цікавить ЄС, наше вугілля — теж...

— Воно нам самим сьогодні «цікаве». Але так само є товари, які безумовно будуть цікавими для ЄС за умови, що ми їх перероблятимемо в Україні. Скажімо, той же діоксин титану, наприклад.

— Звичайно. Можна піти ще далі, і створювати вже тут готовий продукт. Для цього, наприклад, можемо звернутися до практики кооперацій. Але не за таким зразком, яким вона була в нас реалізована з країнами СНД. Ми працювали у звичній колії, як учив Радянський Союз, настав час освоювати правила сучасного світу.