Прогрес чи регрес

Сьогодні понад сто країн світу відзначають Всесвітній день охорони праці. Вперше його почали святкувати 2003 року, коли Міжнародна організація праці (МОП) таким чином намагалася привернути увагу світової громадськості до проблем смертності на робочому місці та поширення культури охорони праці. Сама ж ідея проведення Всесвітнього дня охорони праці бере початок з Дня пам’яті загиблих працівників, який 1989 року провели американські та канадські працівники в пам’ять про трудящих, що загинули чи отримали травму на виробництві. В Україні цей день отримав назву «День охорони праці» й відзначається згідно з Указом Президента України № 685/2006 від 18 серпня 2006 року щорічно 28 квітня.

За даними профілю Міжнародного бюро праці «Гідна праця в Україні», представленого учора МОП в Україні, Україна за останні одинадцять років не досягла істотного прогресу на шляху до безпечної праці. А офіційна статистика, кажуть в МБП, виявляє лише вершину айсберга професійної захворюваності. Більша її частина свідомо чи несвідомо не реєструється або приховується.

Так, рівень смертності від виробничого травматизму все ще лишається на високій позначці, кажуть там. Тяжкість виробничих травм, уже й так вкрай висока порівняно з іншими країнами, також істотно зросла за останні роки, як показує середня кількість днів відсутності на роботі на одного травмованого, що збільшилась із 28,9 дня — у 1998 році до 39,6 дня — у 2009-му. та кількість смертельних випадків відносно кількості виробничих травм. Останній показник по Україні свідчить, що за останні десять років із кожного 21 травмованого працівника один працівник помер.

Чому правила охорони праці для українців нерідко все ще лишаються паперовими деклараціями? Як держава стимулює роботодавця створювати безпечні умови праці? А також що потрібно змінити в законодавстві про охорону праці, аби воно справді було ефективним, а рівень травматизму та смертності скорочувався? Про це «День» запитав експертів.

Михайло ВОЛИНЕЦЬ, голова Незалежної профспілки гірників України:

— Сьогодні частота травматизму на виробництві в Україні перебуває на рівні 90-х років. За рівнем травматизму та кількістю виробничих травм наша країна — на першому місті в Європі, а в такій галузі, як вугільна, — на другому місці у світі після Китаю. Чому так відбувається? Бо немає чіткої відповідальності за порушення законодавства про охорону праці. Можу сказати, що у вугільній галузі за всі 20 років незалежності жодного разу справді винна особа в порушенні охорони праці не понесла потрібного покарання. Натомість у Європі та США карають суворо, а в Китаї навіть за рішенням суду може бути й смертна кара. Я не закликаю до китайського сценарію, але покарання за порушення норм про охорону праці повинно бути не номінальним, а жорстким і реальним. Після аварії на шахті ім. Засядька я спільно з фахівцями і представниками Держгірпромнагляду розробляв законопроект щодо промислової безпеки України. Ним пропонувалося посилити відповідальність роботодавців за недотримання цього законодавства та надати роботодавцям стимули для збільшення інвестицій в охорону праці (менша сплата внесків до Фонду страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань). Однак цей документ відхилили, навіть попри те, що він істотно наближував українські закони до міжнародних норм і стандартів.

Сьогодні якщо й купують обладнання, то воно старе і неякісне. Багато корупції довкола грошей на охорону праці. На цей рік замість потрібних 2,2 мільярда бюджетних гривень передбачено тільки 252 мільйони гривень. І то невідомо, чи виділять їх.

Юрій КУЗОВОЙ, директор Департаменту развитку соціального страхування Федерації роботодавців України:

— Абсолютна більшість роботодавців — членів Федерації роботодавців України — забезпечують прийнятні умови праці та в достатній мірі забезпечують виконання законодавства в сфері охорони праці. Водночас в умовах існування більш як 3000 підзаконних нормативних актів в цій сфері чи можна щось не забути і не пропустити? Тому при «бажанні» знайти якісь огріхи в охороні праці можна, наприклад, і в Кабінеті Міністрів України.

Більш того, іноді складно знайти той чи інший нормативний документ, навіть якщо ти і дізнався про його існування раніше, ніж до тебе прийшов контролер Держгірпронагляду. Доступність і відкритість норм з охорони праці — суттєва проблема для багатьох підприємств, яка чомусь не надто турбує наглядові органи, — мабуть, так зручніше знаходити порушення.

Безумовно й фінансові проблеми, почасти, є причиною того, що охорона праці не є пріоритетом у діяльності підприємств. З іншого боку, в законодавстві існує зобов’язання щодо виділення не менше 0,5% від обсягів реалізованої продукції на потреби охорони праці. Навіть незалежно від її рівня на підприємстві чи реальних потреб у цих коштах.

Слабким місцем у системі охорони праці є атестація робочих місць за умовами праці. Сьогодні співвідношення між витратами на поліпшення умов та охорону праці й витратами на доплати за несприятливі умови праці, пільгові пенсії та додаткові відпустки становить приблизно 1:10.

Однією з головних причин негативної ситуації в цій сфері є те, що чинна система пільг і компенсацій економічно не спонукає керівників поліпшувати умови праці. І, в першу чергу, це відбувається через відсутність залежності зменшення витрат на пільги і компенсації від обсягів коштів, вкладених роботодавцем у безпеку і здоров’я працівників.

Іншим аспектом проблеми є відсутність безпосередньої залежності права людини на отримання пільг і компенсацій від реальних умов праці, які мають визначатись виключно за результатами атестації конкретного робочого місця. Слід відмовитись від «спискового» методу визначення на рівні держави виробництв, робіт, посад, професій, категорій, цехів тощо, зайнятість на яких дає права на пільги, та зосередитись на встановленні рівня шкідливості впливу умов праці на кожному конкретному робочому місці.

Потребують врегулювання й питання проведення атестації, пов’язані з необхідністю врахування при її проведенні всіх засобів захисту та поліпшень умов праці, які застосовуються на робочому місці або які здійснив роботодавець. За діючих умов їхнє застосування не впливає на визначення шкідливості робочих місць та суттєво знижує стимули роботодавців для їхнього застосування.