Пришестя пенсійної гривні
Планка входження на ринок тих, хто буде на ній заробляти, висока
Новий рік приведе на економічну арену країни нових гравців: 26 недержавних пенсійних фондів (НПФ) і... з часом, «супердовгу» гривню. Експерти розглядають ці фонди як надійне внутрішнє джерело фінансування.
Але сподіватися на блискавичний розвиток українського ринку внутрішніх інвестицій із допомогою НПФ, мабуть, не варто. Хоча названі фонди й зареєстровані, а ще 20 компаній планують отримати ліцензію на адміністрування, півсотні компаній готуються управляти активами фондів і стільки ж банків готові зберігати їхні кошти, але російський варіант, де пенсійний ринок уже 12 років перебуває в процесі становлення, українські експерти не виключають. «Величезна рентабельність у туманній перспективі як приваблюватиме, так і відштовхуватиме багатьох адміністраторів. І лише гравець зі значною сумою статутного капіталу зможе без втрат пережити період становлення», — такий прогноз ситуації дав голова правління Укрсоцбанку Борис Тимонькін у вівторок на прес-конференції «Прогноз розвитку ринку НПФ у 2005—2009 роках».
На його думку, в цей час принципово важливо не допустити скандалів, зривів, втрат грошей. Виявляється, планка входження на ринок дуже висока. Оптимісти без великого статутного капіталу, проїдаючи його, «сидітимуть в калюжі збитків» або спробують отримати максимальний розмір комісійних. Інакше їм не вижити. Але, зі слів Тимонькіна, завдання заробити протягом перших двох- трьох років узагалі неактуальне і нездійсниме. Фонди та їхні адміністратори напрацьовуватимуть на імідж за кристально прозорою і зрозумілою схемою розподілення активів пенсійних фондів: 40% — депозити в банках, 40% — цінні папери, 20% — нерухомість. Чи відправить такий розклад у нокаут масову недовіру, що грунтується на пам’яті про фінансові піраміди?
Хоч що б там було, сьогодні більшість експертів одностайні в тому, що такий розподіл активів і надійний, і вигідний. І банки тут, на думку гендиректора КУА-АПФ «Укрсоц-Капітал» Сергія Савчука, залишатимуться лідерами із привабливості доти, поки їхній відсоток із депозитів залишатиметься високим. На другому місці поки що стоять держоблігації (через їхню невисоку прибутковість). Але Савчук запевняє: «Якщо держава випустить спеціально для пенсійних фондів папери з достатньою прибутковістю, від цього всі лише виграють». Що стосується корпоративних облігацій, ринок яких уже відбувся, й акцій українських емітентів, ринок яких, підштовхуваний у тому числі й пенсійними фондами, активно розвиватиметься, то стосовно них експерти виявляють неприхований оптимізм, що стримується лише відсутністю нового закону про акціонерні товариства. Ніхто не береться оспорювати й перспективи інвестування в іпотечні цінні папери, які поки що не працюють.
Савчук охоче ділився таємницями формування активів, в основі яких робота з корпоративними клієнтами. Виявляється, роботодавцям є сенс платити відрахування до недержавних пенсійних фондів через податкову пільгу, що дозволяє формувати пенсійні накопичення за рахунок валових витрат, і можливість інвестувати частину пенсійних накопичень у реальні довгострокові проекти підприємства. Але майбутніх пенсіонерів із рахунків також ніхто не списує. Їх залучення вимагає великих витрат часу та грошей, але вже якщо людина віддала перевагу цій програмі перед страхуванням життя, то вона навряд чи змінить своє рішення згодом.
На думку Савчука, компанії із страхування життя та недержавні пенсійні фонди пропонують принципово різні продукти. Страхувальник обіцяє фіксовану страховку кожному, хто регулярно приноситиме певні внески. У пенсійних фондах вкладник сам вирішує, в якому порядку він накопичуватиме майбутню надбавку до пенсії. Але недержавні ПФ зможуть конкурувати зі страхувальниками лише після повноцінного формування активів. Отже, останні мають два-три, а може, й п’ять років фори. Уже до 2007 року, за попередніми підрахунками «Укрсоц-Капіталу», пенсійні накопичення становитимуть 5—6 мільярдів гривень, а до 2009 року — 18 мільярдів гривень (якщо сукупна заробітна плата зростатиме по 10% на рік).
Але найбільше непокоїть майбутніх пенсіонерів надійність зберігання їхніх грошей пенсійними фондами. Зі слів Савчука, її має забезпечити держава шляхом трикратного контролю (Комісії з цінних паперів та фондового ринку, Держфінпослуг і Нацбанку). Тож у компаній, що керують активами, шансів на кримінальні операції майже не залишається. Хоча й про абсолютні гарантії тут також не йдеться. Їх, можливо, даватиме держфонд пенсійних накопичень, але його повинні створити тільки до 2007 року. А скільки часу йому знадобиться на акумулювання ресурсів, ще невідомо.
Але навіть за такого розкладу, експерти сьогодні вважають, що роки через два НПФ зможуть показати перші результати, а років через п’ять перетворяться на серйозне джерело фінансування вітчизняної економіки.
