Привид суспільства послуг

Майже 80% американського населення зайнято в сфері послуг, тобто науці, освіті, охороні здоров’я, культурі — галузях, які забезпечують всебічний розвиток людини. Приблизно такі ж показники й у інших передових країн. У новому суспільстві на перше місце виходить якісно новий виробничий ресурс — інформація та знання. А перетворення їх на головний виробничий ресурс зумовило появу таких нових понять, як інтелектуальний продукт, інтелектуальна праця, інтелектуальна власність, інтелектуальний капітал.

Все це докорінно змінює становище людини в суспільстві. Якщо в індустріальній економіці людині протистоїть величезна маса засобів виробництва, то з появою інтелектуального, людського капіталу в людині органічно поєднуються і її праця, і її капітал, тобто знання та досвід. Нині людство вступило в таку стадію, коли саме розвиток людини, піднесення її матеріального, культурного й духовного рівня визначає розвиток суспільства. Більше того, для нового суспільства характерний підрив ринкових відносин, перш за все — їхнього основного закону: закону вартості, еквівалентних відносин. Панування сфери послуг означає, що найбільш поширеним продуктом праці є послуги, які створюються, як правило, інтелектуальною, а часто творчою працею. Витрати на них визначити важко, а то й просто неможливо. Отже, аналіз основних рис нової економіки свідчить, що індустріальна та постіндустріальна економіки докорінно відрізняються й характеризуються протилежними рисами. Україна ж нині залишається на індустріальній стадії, до того ж, її відкинула назад глибока й довготривала криза. Таким чином, щодо нашої країни, відмінність між індустріальним і постіндустріальним розвитком ще глибша. Це дає підстави для невіри в можливість постіндустріальної трансформації української економіки. Дехто вважає, що треба спочатку підготувати інституційні, організаційні та матеріально-технічні передумови й лише після цього розпочинати трансформацію постіндустріального типу.

Зрозуміло, що такий процес потребує чимало часу. Але було б великим прорахунком, якби ми не бачили, що в розвинутих країнах і в нас теж відбуваються серйозні зміни в дії закону вартості. Інтелектуалізація праці, посилення значення та впливу творчої праці зумовлюють, що ціни на їхні продукти визначаються вже не витратами праці, а корисністю продуктів. Виникає нова категорія: вартість, створена знаннями. Вона все більше домінує у виробництві (одяг, взуття, їжа, автомобілі, побутова техніка і т. ін.), коли високий рівень технічного виконання має поєднуватись із дизайном. Ми дедалі більше платимо за якісну продукцію не стільки пропорційно затратам на виробництво, скільки згідно з іміджем фірми, дизайнера, кутюр’є, платимо за торгову марку — бренд, що надає кращі послуги.

Щоб перейти до панування сфери послуг (як однієї із рис нового суспільства), нам треба переозброїти економіку, домогтися такого рівня продуктивності праці, щоб приблизно третя частина зайнятих забезпечувала рівень матеріального виробництва, який би повністю задовольняв потреби суспільства в матеріальних благах. Для цього нам треба вийти на параметри економіки, які вже стали нормою в розвинених країнах. Якщо у середньому в Євросоюзі на душу населення припадає $20 тисяч ВВП, а в окремих країнах навіть удвічі більше, то в Україні — $865. Тому перехід до постіндустріальної стадії в нашій країні — справа майбутнього. Але це зовсім не означає, що ми не можемо якнайширше використовувати інформацію, знання, інтелектуальний капітал і власність як якісно новий виробничий ресурс. Україна дуже втратила від того, що запізнилась із науковим, правовим обгрунтуванням і практичним регулюванням відносин інтелектуальної власності. Отже, наукове освоєння цілого ряду постіндустріальних процесів і якнайширше їхнє використання — це гостра необхідність, без цього просто неможливо рухатись вперед.

Прорив розвинутих країн на постіндустріальну стадію визначив напрямок, шляхи та методи руху цивілізації. І решта країн не може йти вперед, ігноруючи історичний імператив, не використовуючи напрямок, шляхи та методи руху цивілізації. Головна проблема полягає навіть не в тому, чи відбуваються постіндустріальні процеси, чи ні. Набагато важливіше, наскільки активно та інтенсивно ми використовуємо їх у практиці господарювання. Керівники держави гордовито заявляють, що Україна за кількістю програмістів займає четверте місце в світі. А який результат? На жаль, потужний потенціал значною мірою втрачений. Велика кількість програмістів емігрувала. В Україні нараховується приблизно один мільйон комп’ютерів, у той же час Польща і Росія мають по 9 млн. комп’ютерів, тобто в дев’ять разів більше. Низький рівень комп’ютеризації зумовлює малу кількість користувачів Інтернету. Зараз це один із головних показників розвитку цивілізації. У нас їхня кількість приблизно 1,5 – 2%, а в Європі — 31%.

Поки в нас гадають, чи можна нам не те що розвивати, а навіть мріяти про постіндустріальні процеси, Індія за останні 15—20 років перетворилась на одного із світових лідерів виробництва такого інтелектуального продукту, як програмне забезпечення. Вона експортує його більше ніж на $10 млрд. А її студенти вчились і на наших факультетах кібернетики. Виходить, для нас постіндустріальні процеси — це «ілюзія й романтизм», а для Індії — великий і благодатний простір.

Ми ж, не скориставшись потужним кібернетичним потенціалом, при великих потребах у валюті зосередились на виробництві металу. Саме він став головним об’єктом експорту й надходження валюти. Видобуток руди й вугілля мільйонами тонн, величезні перевезення залізницею, цілодобова робота металургійних гігантів — все це велика й тяжка робота народу. І наскільки виграшним могло бути поєднання потужного металургійного виробництва з розвитком сучасних інтелектуальних технологій! На жаль, не лише в цьому наші прорахунки. Починаючи з 1993 р., йде ліквідація книжкових магазинів. Наприклад, у Києві в 1991 р. їх було 95, а зараз аж 11.

Нерозуміння чи ігнорування закономірностей цивілізаційного та перш за все постіндустріального процесів може дуже дорого коштувати нашій країні. До них слід повернутися обличчям.