Реальні проблеми й фальшиві конструкції

Незалежно одна від одної в четвер у Києві виявилися дві тенденції. Один з електронних засобів масової інформації оприлюднив досить радикальні статті (позиція авторів вгадується уже в заголовках «Шоста колона» Росії в Україні» та «Україна інформаційна. Досліди кремлівських мічурінців»). У них, м’яко кажучи, висловлювалися певні претензії до політики й практики керівництва сусідньої країни стосовно України, і ще більші — до української влади, яка не проводить власної принципової політики у відповідь.

Іншу тенденцію можна було простежити під час Ділового форуму «Україна — Росія: об’єднання можливостей для подолання кризи. Нові аспекти співпраці». Тут зібралися прагматично налаштовані представники урядів і бізнесу двох країн, які, здавалося б, прагнуть взаємовигідного розв’язання наявних проблем між Україною та Росією. Про це на форумі говорив перший заступник міністра економіки України Анатолій Максюта. На його думку, «особливості посткризового розвитку вимагають від наших країн формування стосунків у стратегічній перспективі на довірчій, прагматичній і рівноправній основі». Максюта вважає, що Україні й Росії «необхідно використовувати взаємний потенціал, активізувати співпрацю в тих галузях, де збігаються інтереси. А там, де є труднощі, шукати компромісів і взаємовигідних рішень». Заступник міністра, зокрема, повідомив, що наступного року Україна виділяє понад 12 мільярдів гривень на будівництво об’єктів Євро-2012, і запросив російських інвесторів до участі. Він також запропонував сторонам по-новому поглянути на історію відносин і правильно їх побудувати «на відкритих взаємовигідних умовах, що базуються на довірі й безумовному економічному прагматизмі». Він повідомив, що в планах нашої країни — розвиток виробництва на території України, й зазначив, що «українсько-російські проекти були б дуже важливими в цьому стратегічному напрямку»... Приваблюючи російських інвесторів, Максюта навіть дещо передав куті меду, повідомивши їм про падіння вартості українських активів, у зв’язку з чим, на його думку, «інвестиції можуть виявитися вдалими»...

Приблизно в тому ж дусі був витриманий і виступ «старшого представника російської федеральної влади на цьому форумі» — директора департаменту співпраці з країнами СНД Мінекономрозвитку РФ Сергія Чернишова, хоча сам його не надто високий статус свідчив, що в Росії не покладають великих надій на подібні заходи. Проте гість назвав форум «дуже працездатним майданчиком для обговорення ключових питань економічних стосунків» і зазначив, що політичні відносини між нашими країнами, які не можуть обійтися одна без одної, багато в чому залежатимуть від того, як складуться наші торговельно-економічні зв’язки. Схваливши підсумки останньої зустрічі глав урядів двох країн у Ялті, а також похваливши Максюту, який сказав уже чимало тих слів, які хотів сказати він сам, Чернишов перейшов до теми, яка в Україні завжди сприймалася неоднозначно. За словами директора департаменту, «єдиний економічний простір хоч і не реалізувався в угодах, що накладають зобов’язання, але все таки живий», а ті міркування, якими свого часу за нього агітували, «залишаються в силі». Утім, аргументи на користь ЄЕП істотно оновилися. Якщо коротко, то тепер вони звучать приблизно так: оскільки й Україна, й Росія прагнуть європейської інтеграції, то вони не мають причин не замислюватися про стосунки в рамках співпраці в цьому напрямку. «Синергія наших потенціалів, — вважає Чернишов, — дозволить розширити нашу нішу в світовій економіці». Визнавши, що договір про зону вільної торгівлі СНД практично не працює, він закликає не лише створювати нові економічні можливості в рамках цієї структури, а й пропонує (у Росії, виявляється, живий не лише Ленін, а й гоголівський Манілов) продовжити ідею ЄЕП у напрямку створення тепер уже «великого євроазіатського простору».

Хоч як це дивно, але цей заклик не викликав у залі великого подиву. А виконуючий обов’язки глави Антимонопольного комітету України Олександр Мельниченко, котрий виступав слідом за Чернишовим, навіть згадав, що на переговорах про ЄЕП свого часу було проведено 24 раунди.

Власне, на цьому гра в ладусі на українсько-російському форумі й закінчилася. Генеральний директор компанії «Газпромзбут Україна» Анатолій Подмишальський намагався її продовжити, виголошуючи компліменти «Нафтогазу України» і вихваляючи газові російсько-українські контракти й налагоджені відповідно до них «прямі, без посередників, відносини». Своєчасну оплату «Нафтогазом» закупленого в Росії палива він назвав «проривом у газових відносинах». Але вже сама ця тема тут-таки оголювала фальшиві конструкції. Як же без посередника, коли структура, очолювана паном Подмишальським, саме ним і є? За словами глави «Газпромзбуту», компанія постачає газ 50 українським металургійним і хімічним підприємствам. Більше того, днями уповноважений Президента України у міжнародних питаннях енергетичної безпеки Богдан Соколовський озвучив дані про те, що «Газпромзбут» планує купувати газ в українських підземних сховищах за ціною четвертого кварталу 2009 року, тобто по 208 дол. за тисячу кубометрів, а продавати українським підприємствам за цінами наступного року (300—330 дол. ). Деякі експерти зауважують, що маржа при цьому перевищить 400 мільйонів дол. .

Певна річ, Подмишальський усе це заперечував («жодних схем»), проте не навів і даних про «дійсні» ціни купівлі й продажу газу. При цьому він не забув дуже м’яко й майже непомітно докорити «Нафтогазу України», що він не повністю виконує січневі контракти, відповідно до яких «Газпром Збуту» дозволялося реалізовувати 25% російського газу, що постачається в Україну. Натомість, за словами Подмишальського, компанії дістається всього 10%. Але головні сподівання російський газівник покладає на реанімацію надій на газовий консорціум, який забезпечить взаємне ув’язування інтересів. Чиїх? На цю тему він, звісно, говорити не став, хоча й зазначив, що «Газпром Збуту» «не потрібні преференції — потрібна прагматична прогнозована політика».

Заступникові голови «Нафтогазу України» Вадиму Чупруну під час українсько-російського економічного форуму мимовільно довелося грати роль «подмишальського» підспівувача. Нарікаючи на те, що сьогодні ще не відомо, коли будуть підписані технічна угода щодо транзиту російського газу через територію України й інші документи, що визначають принципи роботи на цьому ринку 2010 року, він заприсягнувся: «Незалежно, коли будуть підписані ці документи, «Нафтобаз» забезпечить надійний і безперебійний транзит, аж до завершення опалювального сезону 15 квітня». Можливо, «настільки низький уклін» був потрібен заступникові голови «Нафтогазу» для того, щоб додати переконливості аргументам про невигідність для Росії обхідних нафтопроводів довкола України. На думку Чупруна, значно ефективнішими були б витрати на модернізацію й розширення можливостей української ГТС, що дозволило б додатково транспортувати нею до Європи 76 мільярдів кубометрів газу. Представник «Нафтогазу» навіть повідомив, що переговори про участь Росії в реконструкції української ГТС ведуться ще з квітня й у них «досягнуто взаєморозуміння всупереч усім коментарям». «Ми в дорозі, — бадьоро завершив свій спіч Чупрун, — це відповідає нашим національним інтересам».

Настільки благодушною атмосферою форуму обурився народний депутат України й відомий підприємець Валентин Ландик. За його словами, «щось не чути, аби тут збиралися спільно щось долати». Він розповів про проблеми у взаємній торгівлі, про непрацюючі російські митні термінали на російсько-українському кордоні, через що розмитнення товарів триває 6—7 днів. А газ на збудований компанією «Норд» у Росії й уже працюючий завод, за словами Ландика, дали лише вчора — люди ледве не замерзли.