Реформи помирають юними,
Своїми особистими поглядами на долю ринкових реформ в Україні й оцінкою їх життєздатності ділиться народний депутат, кандидат юридичних наук Леонід Черновецький.
- Підходити до оцінки внеску того чи іншого реформатора, як на мене, слід не лише з урахуванням мети, яку він перед собою ставив, починаючи громадську чи економічну ломку. Головне тут - результат, позитивний вплив на добробут, настрій простих людей. Суть усіх нормальних реформ, підкреслюю, саме в цьому. Простіше кажучи, в підвищенні рівня життя.
Перехідний період від радянського режиму до іншого, привабливішого і прийнятнішого стану суспільства та способу життя, безумовно, не міг бути безболісним. Зрозуміло, потрібні реформи. За умови, що влада й народ справді хочуть і в змозі провести їх і не збираються пускати свою долю на самоплив, що нині, хоч як це сумно, значною мірою і відбувається.
Нашого середнього обивателя мало цікавить як уповільнення темпів інфляції, так і решта "позитивів" і "вигод" сучасних реформ, зокрема грошової. І переконувати його, що все нормально і що на невиплатах зарплати, приміром, позначаються якісь об'єктивні економічні чи суб'єктивні людські чинники, - безглуздо. Тим паче, що й на загальний успіх реформи, на яку вже довго й постійно впливають ці чинники, годі розраховувати.
- "Щось у цій реформі не так, вона ніби мертвонароджене дитя: ні радості, ні стимулу до життя, лише нові прикрощі..." - сказав якось мій знайомий економіст, котрий пережив на своєму віку і сталінську грошову реформу, і хрущовську, і "перебудовні" талони з купонами. Як би ви як бізнесмен поставилися до його оцінки щодо "стимулу". Чи є він сьогодні, скажімо, для банкіра або для вітчизняного виробника? Чому ми виявилися не в змозі фінансувати відновлення економіки України хоча б на попередньому рівні? Адже для цього потрібно, за оцінками експертів, лише близько $40 млрд., а наша держава мала на банківських рахунках тільки заощаджень населення в перерахунку близько 120 млрд. грн., які також "згоріли" без користі...
- Стимул, певна річ, був і чималий. Але ж усе можна знищити, особливо коли такий рівень професіоналізму й бездарності в керівних ланках, який спостерігався в нас. Якби заощадження з розумом, для справи використовували!.. Злиднів не було б. А тепер канючимо в Заходу: дайте хоч що-небудь на пожвавлення економіки. Ганьба!
Державні мужі і їхня необачна стратегія в податковій політиці останнім часом зводять нанівець будь-які спроби підприємливих людей реанімувати вітчизняне виробництво. 90 - 100-відсоткові податки на прибуток нікого у світі не влаштовують, час зрозуміти хоча б цю елементарну істину. У такий спосіб усю ледь живу легальну економіку заженуть у тінь.
Закон "Про оподаткування прибутку підприємств", запроваджений 1 липня цього року, відзначте, в середині бюджетного року, чого ніде не роблять, викликав різкий сплеск шокових настроїв. Через неможливість розібратись у тонкощах і нюансах нового порядку стягування податків (необхідних інструкцій і методик немає) і через страх перед акціями податкової поліції деякі підприємці й керівники держпідприємств просто припинили діяльність.
Другий закон ПДВ (його запровадження поки що призупинено) є просто диким за своєю суттю, бо становить інколи до 70% від прибутку. У тандемі з першим законом він спроможний убити будь-яку справу на корені. І якщо він запрацює з 1 жовтня, нашого виробника чекає, не побоюся такого прогнозу, цілковитий крах, а економіку загалом - колапс.
Чи потрібна така податкова реформа державі? Адже в Україні чинні майже 90 різних податків і обов'язкових платежів. Яка економіка це витримає?
Розрекламований свого часу урядовий пакет "економічного зростання", куди ввійшли й згадані вище податкові документи, явно не сприймається всіма верствами населення. І це вже вкотре за останні роки. Дай, Боже, щоб новий склад уряду уникав таких "реформаторських сюрпризів". Вони явно нежиттєздатні, а їхні наслідки просто катастрофічні.
Власне, грошова й податкова реформи є визначальними для інших реформ: інвестиційної, пенсійної, банківської тощо. Без грошей, без повноцінного фінансового забезпечення можна лише декларувати свої реформаторські поривання. На превеликий жаль, чимало високопоставлених урядовців геть відмовляються розуміти цю аксіому.
Саме в цьому, на мою думку, і криється значною мірою коріння того, що реформи, образно кажучи, помирають юними. В ідеї. У зародку. Під час реалізації.
- Наскільки реальні за таких умов згадані вами реформи другого ешелону?
- Якщо реформу не забезпечено коштами, то як визначити, чи вона реальна? Ото й судіть про реальність антикризових заходів... Коли держава - фінансовий банкрут, шляхи виходу до "світла в кінці тунелю" мають бути вельми й вельми неординарними.
І в цьому зв'язку я не вперше кажу, що в інтересах держави краще спробувати повернути в Україну максимальну частку з 5 - 8 млрд. наших доларів, які осіли в закордонних банках, аніж сподіватися на примарні чужі інвестиції. Не варто забувати: банкрутам коли щось і обіцяють, то вкрай обережно, мало і з багатьма застереженнями, які для них просто неможливо виконати...
Красномовне порівняння: якщо Китай лише за останній рік одержав від Заходу близько $50 млрд. інвестицій, Польща за цей же час - $2 млрд., то Україна протягом шести років незалежності (!) - лише близько $1,5 млрд. Гадаю, цифри більш ніж переконливі. Вони характеризують і ставлення до нас серйозних інвесторів, і їхню оцінку реальності реформаторських програм... За умови такого підходу будь-які з них приречені, а саме порівняння висвітлює причини економічної драми великої європейської держави - України.
- Леоніде Михайловичу, дозвольте дещо уїдливе зауваження персонально на вашу адресу. Віднедавна ви є членом Вищої економічної ради при Президентові України, більше того - керівником робочої групи з питань грошової та фінансової політики, розвитку підприємництва і малого бізнесу. І хоча цю раду створено як консультативну, до її стратегічних рекомендацій, за ідеєю, уряд мав би прислухатися. Ваш прогноз: наскільки життєздатними будуть її ідеї? Інакше кажучи: чи можна на вас розраховувати? На успіх нових підходів?
- Я ніколи не був песимістом, навіть навпаки, але на ситуацію завжди прагну дивитися тверезо.
По-перше, Вищу економічну раду створено недавно, працювати ми щойно почали. Власне, пройшло тільки організаційне засідання.
По-друге, поки що, в принципі, до нас немає кому прислухатися: новий Кабінет також щойно сформовано.
По-третє, рада справді лише консультативний орган і нічим іншим бути не може: в кожній державі є офіційна виконавча влада, яка відповідає за свою непросту ділянку роботи. Певна річ, насторожує, що новий міністр економіки В. Суслов відразу після свого призначення заявив: "Спроб пошуку оригінального українського шляху в реформах не буде". А його, за великим рахунком, і не було за ці роки! Як і потрібного результату...
Безумовно, Кабміну, зрештою, хоче він того чи ні, доведеться переорієнтуватися на пріоритети для приватного капіталу. От у цьому я переконаний. Час прокидатися, досить розтринькувати, розвіювати по світу "загальнонародне", а по суті, нічийне надбання! Інакше нас ніхто й ніщо не врятує.
Наші ідеї щодо реформ в економіці (зокрема, й мої особисто) будуть настільки життєздатними, наскільки вони будуть реальними в умовах жорстокої кризи, в якій ми опинилися. А добрими намірами, на які нерідко схожі наші програми, як відомо, вимощено дорогу в пекло.
І годі стосовно цього тішитися. Усе набагато складніше, ніж дехто вважає. Дослідження соціологів свідчать, що чинники, які зумовлюють кризовий стан економіки України, такі (в порядку значущості): некомпетентність і безвідповідальність урядовців, те, що немає реальних програм виходу з кризи, високі податки, діяльність мафіозних структур. Хоч би як ми внутрішньо заперечували, ці висновки віддзеркалюють реальний стан справ. Саме тому й не приживаються такі жадані для нас реформи...
