Рента не стимулює, а нищить
Уряд має шанс відмовитися
Днями прем’єр-міністр України Юрій Єхануров говорив з журналістами про плани уряду щодо доопрацювання бюджету. «Нам треба буде ретельніше попрацювати з бюджетним комітетом і з іншими комітетами, особливо, що стосується оподатковування», — сказав він, коментуючи перенос депутатами на 1 листопада першого читання проекту держбюджету- 2006. Прем’єр підкреслив, що дуже важливо здійснити обіцянку, дану Президентом і урядом щодо зниження податкового тиску на підприємців у наступному році.
Та чи буде реалізовано цей намір також і стосовно нафтогазової галузі? Адже саме уряд передбачив у проекті бюджету на 2006 рік, поданому до Верховної Ради 15 вересня, підвищення розміру рентної плати (до 714 грн. за тонну видобутої нафти, незалежно від глибини залягання, та газового конденсату), що відраховується нафтогазовидобувними підприємствами до Держбюджету. Щоправда, комітет з питань бюджету пропонував Верховній Раді України взагалі вилучити з бюджетного закону це положення, натомість поновивши в наступному році дію Закону «Про рентні платежі на нафту та газовий конденсат». Однак комітет хоче при цьому встановити мінімальну планку ренти на рівні, не меншому як 800 грн. за тонну. І тут кожний, хто знайомий як із ситуацією у нафтогазовому комплексі, так і з його роллю в економіці України не може не вигукнути: то про який бюджет розвитку країни може в такому разі взагалі йтися? Нагадаємо, що у 2004 році рентна плата справлялася: за нафту — 160 грн. за тонну; газовий конденсат — 104,04 грн. за тонну. У 2005 році вона уже двічі зросла: спочатку до 300 грн. за тонну нафти та газового конденсату (незалежно від глибини залягання), а з 1 серпня — до 550 грн. (понад 5000 метрів — 250 грн. за тонну газового конденсату).
Вносячи законопроект про збільшення ренти, уряд зізнався у пояснювальній записці, що отримані таким чином кошти спрямовуватимуться на розв’язання першочергових соціальних завдань, зокрема на погашення заборгованості з заробітної платні шахтарів. Де ще у світі проблеми однієї галузі вирішуються за рахунок іншої, одних господарюючих суб’єктів за рахунок інших? Тим більше, що днями Рахункова палата оприлюднила свої висновки щодо ефективності використання бюджетних коштів у цій галузі. «...Система надання та розподілу вугледобувним підприємствам коштів державної підтримки неефективна та не стимулює збільшення обсягів реалізованої продукції, поліпшення її якості та зменшення затрат на компенсацію із собівартості видобутку вугілля», — інформувала прес-служба палати про висновки аудиторів.
Тим часом такий неринковий перерозподіл коштів негативно позначається на роботі галузі. За оцінками фахівців, зростання ренти негативно вплинуло на її розвиток, поставило під загрозу не лише виконання річних фінансових планів підприємств, а й виробничих програм та проектів модернізації основних фондів, введення в дію нових потужностей, заплановане зростання заробітної плати нафтовиків тощо. Підприємства, які працюють на застарілому обладнанні, яке експлуатується з 60—70 років і не сьогодні-завтра можуть вийти з ладу, не мають сьогодні перспективи. Це ж стосується і їхніх трудових колективів, які зовсім не проти того, щоб допомагати державі, але не можуть робити це регулярно і за рахунок своїх сімей. Адже подальше зростання рентної плати на нафту та газовий конденсат обмежить джерела фінансування підприємств, а відтак не може не призвести до зниження рівнів видобутку нафти. Адже діючий фонд свердловин необхідно постійно підтримувати. Як наслідок, введення такого рівня ренти призведе не до збільшення надходжень до бюджету, а навпаки — до їхнього зменшення.
Варто також зауважити, що у минулі роки об’єктом оподаткування рентною платою були обсяги відпущеної (товарної) вуглеводневої сировини. Але з 2005 року введено новацію: рента залежить уже від усієї видобутої сировини. При цьому законодавці не врахували, що в процесі видобутку, транспортування, підготовки нафти, природного газу та газового конденсату обов’язково відбуваються технологічні втрати продукції. Крім того, частина нафти витрачається на депарафінізацію насосно- компресорних труб у свердловинах та викидних ліній від свердловин, проведення капітального ремонту свердловин, на обробку призабійної зони пластів, заповнення нових трубопроводів, потреби буріння тощо.
Дуже дивно, що з 2005 року рентна плата почала справлятися також з родовищ із важкодобувними та виснаженими запасами та за видобуток нафтового (попутного) газу. Зауважимо, що такі свердловини, як правило, збиткові для підприємств, особливо у західному регіоні нафтогазовидобутку. Включення ж до оподаткування рентною платою обсягів нафтового газу (а тим більше з врахуванням обсягів, що згідно з технологічним процесом згорають у факелах) призведе до ще більшого його подорожчання. А оскільки за законодавством газ спрямовується для потреб населення та бюджетних організацій, то рента на нього вимагатиме перегляду (збільшення) затверджених НКРЕ цін на газ для населення, житлово-комунального господарства та бюджетних організацій, що, до речі, заборонено рішенням парламенту від 20 жовтня.
Окрім того, укладачі проекту бюджету встановлюють для підприємств, частка держави у статутному фонді яких перевищує 50%, обов’язковий порядок продажу всього обсягу нафти, газового конденсату, природного та скрапленого газу власного видобутку на біржових аукціонах та забороняють передавати цю сировину на умовах договорів комісії, давальницької переробки й інших договорів, які не передбачають переходу права власності. Однак на думку багатьох правознавців, така норма суперечить багатьом статтям Конституції та законів Украіни, які передбачають рівність усіх суб’єктів права власності і господарювання та рівність їх перед законом. Відповідно, ця норма є грубим обмеженням їхнього права власності. Незаконним і навіть забороненим є втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб у господарські відносини та здійснення права власності. Підприємство, змушене продавати весь обсяг власної нафти і газу з аукціонів та разом з тим позбавлене права виступати покупцем нафти та газу на таких аукціонах (законодавство не передбачає можливості поєднання в одній особі продавця та покупця), може зупинити роботу власної мережі автозаправних станцій, що матиме негативні наслідки, як для його економіки, так і для держави в цілому, оскільки може провокувати зростання цін на нафтопродукти та інфляцію.
Тож на виконання своїх обіцянок щодо зниження податкового тиску та поліпшення умов для підприємницта, а тим більше у такій важливій для економіки галузі, як нафтогазова, урядові слід би переглянути згадані бюджетні новації та відмовитися від них. Ще стародавні люди повчали: не нашкодь. Невже ми про неї вже зовсім забули?
