Рейдери метробуду

Схоже, українське правосуддя, незважаючи на репутаційні втрати, що продовжуються в ході масованих рейдерських атак (або, швидше за все, всупереч їм), усе ж таки поступово приходить у норму. І локомотивом цього об’єктивно необхідного процесу стає Верховний Суд, який приймає абсолютно чіткі касаційні рішення, що явно спираються на закон. Безумовно, для такого висновку слід би скористатися доступом до всього масиву його останніх рішень (зараз створюється відповідна електронна система, яка незабаром буде доступна не лише суддівському корпусу, що особливо необхідно для того, щоб в Україні з’явилися хоча б елементарні норми, характерні для прецедентного права, яке застосовується у всьому світі). Але поки такої можливості немає, ми ризикнемо запропонувати читачу лише одну суддівську історію, в якій Верховний Суд поставив справедливу крапку.

Трапилося це дещо більше місяця тому, 23 січня, коли восьмеро суддів Судової палати в господарських справах ім’ям України поставили свої підписи на п’ятій сторінці відповідної постанови. У ньому йшлося про банальний корпоративний конфлікт, в якому легко можна побачити також елементи рейдерства і корупції. Щоправда, цього разу в жертву готували міноритарного акціонера — ВАТ «Північно-східна будівельна компанія», маючи намір позбавити його частки в статутному фонді ВАТ «Київметробуд».

Схему планувалося використати досить просту й мільйон разів обкатану як у нас, так і в усьому світі — збільшення статутного фонду шляхом додаткової емісії акцій. Вона дозволяє розмити «ворожий» пакет акцій, і таким чином позбавити акціонера всіх його прав, включаючи такі основоположні, як обирати і бути обраним, та й узагалі не дати йому можливості брати участь у прийнятті будь-яких рішень. А вони, до речі, зачіпають не лише інтереси конкретних акціонерів, але і всієї столичної громади, яка значною мірою страждає через те, що київська підземка розвивається зовсім не такими темпами, як це належить головному місту великої європейської держави.

Коротко нагадаємо деякі супутні обставини. Такі великі спальні райони Києва, як Троєщина, Виноградар, Теремки — досі без метро. Ще два роки тому їхнім жителям обіцяли швидкий і зручний підземний транспорт. Але де він? Добре б відвідати нові станції — «Деміївську», «Голосіївську» і «Васильківську» хоча б 2008 року. Тим часом не надто поворотке керівництво «Київметробуду», яке за старою радянською традицією монополізувало прокладку ліній метро в столиці (незважаючи на наявність у місті чималої кількості інших транспортних будівельних організацій), продовжує нарікати на фінансові складнощі. Але ким вони насправді створюються? Відповідь на це запитання в пресі, в тому числі й у «Дні» вже неодноразово звучала. А останнім часом, після того як керівництво «Київметробуду» відкинуло пропозицію надати місту 100 мільйонів гривень безпроцентного кредиту на розвиток метро, у критиків фінансової політики цієї контори з’явилися додаткові досить вагомі аргументи.

Відповідь на них була абсолютно неадекватною. У стару й добре відому схему знищення нехай і міноритарного, але все ж таки небезпечного конкурента було потрібно внести цілком сучасні, народжені в ході рейдерських воєн, удосконалення. Щоб акціонер не зміг чинити опір розмиванню свого пакету, його потрібно заздалегідь позбавити всіх і будь-яких прав. Це послужливо зробив Бородянський районний суд Київської області, наклавши арешт на більш ніж 1,4 мільйона акцій ВАТ «Київметробуд», які належать «Північно-східній будівельній компанії». Причому реєстратору акцій, правлінню, наглядовій раді, мандатній і рахунковій комісіям і будь- яким іншим особам заборонялося враховувати ці акції при визначенні кворуму на загальних зборах акціонерів. Районний суд також постановив, що 100% статутного фонду тепер мають складати не чотири мільйони, а трохи більше за два з половиною мільйони «правильних» акцій.

Відзначився в цій справі також і Шевченківський районний суд столиці, який ухвалив рішення про наявність кворуму на зборах ВАТ «Київметробуду» 7 серпня 2005 року, як зазначив Верховний Суд України, «не на підставі закону, який регулює ці питання («Про господарські товариства». — Авт. ), а знову таки на підставі того ж самого визначення Бородянського суду...».

Природно, «Північно-східна будівельна компанія» не могла змиритися з перспективою втрати власності. Вона звернулася до Господарського суду м. Києва з позовом на «Київметробуд», а також до реєстратора акцій ТОВ «Реєстр-Інформ» про визнання недійсними рішень зборів акціонерів від 7 серпня і 17 грудня 2005 року. Будівельники мотивують це тим, що їм не було надіслано повідомлення про проведення зборів відповідно до порядку, визначеного законом, а також тим, що реєстратор не мав права складати реєстр для проведення зборів, оскільки суд визнав договір на ведення реєстру недійсним і це рішення в той момент уже набрало чинності. «Північно-східна будівельна компанія» також просила визнати рішення правління «Київметробуду» про збільшення статутного фонду недійсним, оскільки згідно з законом таке рішення є винятково компетенцією загальних зборів акціонерів.

Хоч як це дивно, Господарський суд Києва в цьому позові відмовив, повіривши заявам «Київметробуду» про належне повідомлення акціонерів про збори, а також визначивши, що рішення про збільшення статутного фонду було проведене в порядку, встановленому Держкомісією з цінних паперів і фондового ринку.

Наступною судовою інстанцією, що займалася цим корпоративним конфліктом з елементами відвертого рейдерства, став Київський апеляційний господарський суд. Він відмінив рішення столичного Госпсуду, мотивувавши це тим, що на зборах акціонерів «Київметробуду» брало участь не 60%, як визначено законом, а 51,99% акцій, у зв’язку з чим визнав рішення, прийняті на зборах, нелегітимними. Але постановою Вищого господарського суду несправедливість була відновлена і рішення Госпсуду Києва й надалі вважалося чинним.

Потім черга приймати рішення щодо цього питання дійшла до Верховного Суду України. За справу взялася колегія досвідчених правознавців Судової палати з господарських справах на чолі з суддею І. Шицьким. Заслухавши представників сторін, вона задовольнила касаційну скаргу ВАТ «Північно-східна будівельна компанія». Зазначивши, що згідно з чинним законодавством кворум для проведення зборів становить 60% голосів, а для прийняття найважливіших рішень необхідно 3/4 від загальної їх кількості, Верховний Суд постановив, що в зборах ВАТ «Київметробуду» від 7 серпня і 17 грудня 2005 року брало участь відповідно 51,99% і 52,37% акцій. Верховний Суд також визнав, що реєстратор ТОВ «Реєстр-Інформ» не мав повноважень для складання реєстру акціонерів. На підставі цих висновків він визнав обґрунтованим рішення Київського апеляційного господарського суду про нелегітимність згаданих зборів. Верховний Суд зазначив, що «через накладення арешту на певну кількість акцій їхня кількість у статутному фонді товариства не зменшується, а тому для розв’язання питання про правомірність проведення загальних зборів акціонерів і законність прийнятих під час них рішень суддям потрібно керуватися не рішенням суду, а вимогами статей 156, 159 ЦК України і статей 41, 42 Закону України «Про господарські товариства». І дивно лишень, чому ця геніальна у своїй простоті сентенція не спала на суддівську думку раніше.

Верховний Суд постановив: «Постанова Вищого господарського суду підлягає скасуванню, а помилково відмінена постанова Київського апеляційн ого господарського суду має бути залишена в силі». Закон і право, як-то кажуть, перемогли. Постанова Верховного Суду, як відомо, остаточна й оскарженню не підлягає. Але є тут ще одна деталь. Для того, щоб по-справжньому поставити в цій справі всі крапки над «i», колегії суддів слід би, напевно, також висловитися з приводу згаданого рішення Бородянського суду, який привласнив собі право коректувати не лише склад статутного фонду компанії, але й безпосередньо законодавство України. Пам’ятається, колись для зміцнення правової культури активно використовувався інститут приватних визначень. Думається, тепер також варто було б частіше застосовувати цей механізм. Надто вже багато неправових рішень приймається судами різних інстанцій. І це не лише дозволяє говорити про корумпованість українських суддів, але й створює благодатне середовище для поширення рейдерства.