Реєструйтеся — і видобувайте!

З 1996 по 2001 роки лише в Донецькому регіоні закрили близько половини всіх діючих шахт. Основне соціальне навантаження при цьому припало на Шахтарськ, Торез і Сніжне. В Сніжному закрили 4 шахти з 7, в Торезі — 5 із 10, а в Шахтарську — 2 із 7. Безумовно, закриття шахти в шахтарському місті — це справжня трагедія для більшої частини жителів. Тут дуже багато потомствених шахтарів. Після ліквідації шахти вони опиняються буквально за бортом.

Бажання хоч якось прогодуватися плюс вдале розташування старих гірничих виробок призвело до поширення нелегальних шахт. Сьогодні їх у цих місцях уже близько 300. І, як не дивно, людям подобається так працювати.

Багато колишніх гірників вважають за краще спускатися в імпровізовану шахту, вириту в городі чи в сусідній посадці, наражаючи таким чином на небезпеку власне життя, а часом і життя своїх близьких. Їх зовсім не тягне на легальні підприємства та діючі шахти. Так, вугілля з «копанки» нібито не оподатковується, якщо воно видобуте незаконно, але й доходу особливого це не приносить — 45 — 50 гривень за тонну. Навіть на найбіднішому вугільному підприємстві зарплата відрізнятиметься на краще. Відсутність «господаря», на якого, зі слів мешканців копанок, не хочеться гнути спину, — вельми примарна перевага. Судіть самі: за невдалого підземного «мисливця» ніхто не відповідати, і якщо щось станеться, ніхто не викличе навіть «швидку». Минулого року, наприклад, на копанках загинуло п’ятеро, а рятувальників довелося викликати 11 разів. Трудовитрати гірничорятувальної служби на ліквідацію аварійних ситуацій у копанках лише в 2003 році становили 213 людино-годин. При цьому, згідно із законом, рятувальники не мають права виїжджати на такі виклики. Вони роблять це лише на прохання місцевої влади...

Словом, нелегальні шахти стали реальністю депресивних шахтарських районів. Що з ними робити? Як стимулювати шахтарів повернутися на легальні шахти, де вже відчувається дефіцит кваліфікованих гірників? Ясно одне: треба підіймати економіку гірничих підприємств, покращувати умови й охорону праці. Конкретні кроки в цьому напрямі робляться. Наприклад, сьогодні в Шахтарську, Сніжному і Торезі активно відновлюють підприємства, впроваджують нові інвестиційні проекти. У Шахтарську за минулий рік обсяг промислового виробництва зріс на 31,3%, вироблено продукції на 185,8 млн. грн. Приблизно на такому самому рівні знаходяться й міста-сусіди Сніжне та Торез. У всіх трьох містах неухильно зростає обсяг виробництва вугілля (загалом на 30 — 40% на рік), поступово відновлюють закриті шахти. Більш того, переважна більшість підприємств — від найменших до обласного масштабу — запрошує на роботу жителів цих територій.

Але вуглекопи-старателі виявилися глухими до всіх закликів. І тоді влада вирішила копанки узаконити. Шахтарям запропонували альтернативу: або поринай у бюрократичне «болото» — отримуй ліцензію на відкриття приватного підприємства й роби землевідвід, або працюй на державних чи приватних шахтах. Останні почали активно відкриватися на місці покинених і закритих шахт та виявилися відмінним виходом із ситуації.

Прикладом успішної приватної ініціативи у видобутку вугілля може слугувати шахта «Воскресенська», що розташувалася на кордоні міст Сніжне і Торез. Її засновниками є закрите акціонерне товариство «Укренергопроект», а також Семен і Костянтин Автономови й Олександр Жоночін. У 2001 році ці фізособи на власні та позикові кошти почали будувати невелику приватну шахту. Вже в липні 2003 року введено в експлуатацію її першу чергу та першу лаву. Відтоді видобуто та реалізовано 93,5 тис. тонн вугілля на 12 млн. гривень. Собівартість видобутку 106 грн. за тонну. Ці показники свідчать про переваги приватної шахти перед будь-якою копанкою.

Зараз на «Воскресенській» працюють 454 людини. Середньомісячна зарплата цього року становить 872 гривні. Шахта весь час розширюється. Сьогодні тут 440 вакансій.

І проте кількість копанок не зменшується. Одного разу губернатор Донецької області Анатолій Близнюк відвідав одну з таких вугільних нір у м. Торезі та поцікавився, чому гірники не намагаються узаконити свою діяльність? Відповідь була така: «підприємців несамовито давлять податками», та й на отримання дозволів потрібно дуже багато часу.

І справді, щоб узаконити копанку, треба витратити чимало зусиль, отримати безліч дозволів і ліцензій. Наприклад, «Воскресенська» отримувала дозвільні документи (в кількості 122 штук) кілька років. Безумовно, для маленької шахти ліцензій треба менше, але однаково це додасть неабияких клопотів.

І все ж переваги приватних шахт настільки очевидні, що не залишається сумнівів: майбутнє — саме за ними. Такий варіант розвитку вугільної галузі може та повинен стати перспективним. Порівняльна простота цього варіанта полягає ще й у тому, що приватне підприємство не потрібно повністю відновлювати, його можуть відкрити й на місці раніше діючої шахти. Більш того, викупити та модернізувати старе виробництво не лише зручніше, а й дешевше та значно простіше. Крім того, такий вид діяльності за певного спрощення дозвільних процедур може бути привабливим і для інвесторів — вітчизняних і зарубіжних, що помітно позначиться і на рівні життя жителів шахтарських міст, на іміджі не тільки Донбасу, а й усієї України.

А поки що місцева влада пішла шляхом захисту надр від розграбування. Згідно з розпорядженням глави облдержадміністрації, таку діяльність, за законом, переслідуватимуть. «Ця підсудна справа, і за неї треба судити. Незаконний видобуток ми допускати не збираємося. Перешкоди будуть на всіх рівнях», — заявив Близнюк. І справді, копанки приносять не лише економічні збитки та підривають ринок праці. Фронт робіт на нелегальних виробках перемістився ближче до населених пунктів, комунікацій і транспортних магістралей, і дедалі частіше це призводить до осідання залізничних шляхів, підсічення водоносних горизонтів.

І все ж вибір залишається за гірниками. Думається, згодом вони зрозуміють, що робота на сучасному підприємстві під захистом пільг і гарантій держави — це зовсім не те, чим займаються мешканці копанок, які діють виключно на свій страх і ризик.