Ріпак — передвісник змін

На полях України швидко поширюється нова сільськогосподарська культура — ріпак. Але раз по раз доводиться чути жартівливе: «Що це таке, з чим його їдять?». Інколи інтриги додадуть журналісти, називаючи цю культуру калькою з російської — «рапс». Однак ріпак — традиційна для України, хоча й не дуже поширена культура. Традиції її вирощування давно існують на наших полях.

На Галичині, Волині та в Західному Поділлі віддавна культивували ріпак, причому у двох його різновидах — озимий і ярий. Озимий — більш врожайний, а тому мав подвійне використання: як рання зелена маса на корм та на олійне насіння. Ярий ріпак не такий поширений, проте має власну назву — кольза. До речі, серед городників і дачників ріпак є популярним також і через те, що справедливо вважається надзвичайно корисним сидератом — зеленим добривом.

І лише одна серйозна вада перешкоджала широкому використанню ріпаку на кормові та харчові цілі — вміст гіркої та шкідливої ерукової кислоти... Ще одне менш важливе, та все ж таки обмеження — нестійкість врожаїв та складність збирання і первинного зберігання. Насіння ріпаку, округле, тверде, гладеньке й масне — тече, як вода, усюди, в кожну шпарку, щілинку й дірку, тому вберегти його дуже важко. Візьміть в жменю досхочу насіння ріпаку, стисніть кулак — і у руці залишиться лише декілька насінин — оце надтекучість! Інша складна його риса — надмірна вологість, яку треба «скинути» лагідним висушуванням у перші день- два після жнив. Інакше замість цінного продукту отримає прогірклу, зацвілу і непридатну стіну органіки. Як казав мудрий господарник, ветеран праці Йосип Парубочий, «ріпаком або займатись серйозно, або не ганьбити себе».

Виробництво ріпаку в інших східноєвропейських країнах нині зросло в декілька разів. У Чехії, Словаччині та Польщі ріпак є суттєвим чинником агробізнесу. І на це відразу зважаєш, потрапивши до цих країн — він змінив краєвиди. Зараз на світовому ринку ціни на ріпакове насіння стабілізувалось в межах $290—330 за тонну проти $230—240 в Україні. Значний вплив на таку цінову відмінність мають два чинники: нижча якість вітчизняної продукції та практична необхідність її експортувати — вітчизняна переробка лише зароджується.

Зростання уваги до ріпаку у світі розпочалося з важкої нафтової кризи. Вчені звернули увагу саме на жирову компоненту насіння олійних. Жир — це найбільш концентроване поєднання енергії в органіці. А далі вже нескладно вибудувати послідовність хімічних перетворень для отримання стійкого органічного палива, яке набуло назви біодизель. Як і все нове, він має своїх прихильників, скептиків, а також супротивників.

На нашу думку, найбільшу рацію мають скептики, бо саме завдяки їхнім аргументам у світі не припиняють пошуку найкращої, найефективнішої технології перетворення ріпакової олії на дизельне паливо. Нині її вже відпрацьовано доволі глибоко. Особливого успіху досягли європейські країни, насамперед Німеччина, Франція, а також Чехія. Тривалий час суттєвою перешкодою на шляху поширення біодизеля була відносно низька ціна нафти. Деякі європейські експерти стверджували, що до ціни $90 за барель немає економічного сенсу переробляти цінний продукт харчування на пальне.

Зараз цей ціновий бар’єр далеко позаду, але з’явилися інші обмеження або перестороги. Дехто з учених припускається думки, що, можливо, вирішення проблеми полягає не в біоетанолі чи біоефіргліколі ріпакової олії. Та все ж нині дано могутній поштовх науковим дослідженням, хоча інженери провідних машинобудівних і автомобільних компаній також не в захваті від «ріпакового меню» для двигунів. Досі весь технічний прогрес, конструкторська думка і більшість технічних рішень орієнтувалися на мінеральне паливо. Саме тому вони категорично відмовляються від суттєвого збільшення у ньому ріпакової складової. Сьогодні в європейських країнах це 5—10%. Чи зміниться колись співвідношення на користь ріпаку? Відповідь не лише за інженерами чи хіміками- органіками, але й за політиками, екологами та навіть водіями.

Паралельно з паливним, нині отримав розвиток і продовольчий напрям використання ріпакової олії. Селекціонери звели вміст ерукової кислоти до такого рівня, що її майже не відчутно (класифікація сортів «000» і навіть «0000»). Стабільною і значно вищою стала врожайність і стійкість цієї культури до вимерзання. Розширився й асортимент переробки. З ріпакової олії та шротів справді є що робити. На заводі МІЛО біля Оломоуца в Чехії ще в далекому 1996 році нам показували цілу палітру продукції, отриманої з ріпакових ресурсів: від зубної пасти до маловідомого тоді у нас масла «Рама». Дехто не для запису навіть щось говорив про вибухівку та складніші органічні сполуки. Виявляється, що з ріпакової соломи можна виробляти навіть папір.

Хоч би як там було, але попит на ріпакову олію зростає просто шаленими темпами. На сьогодні ринок ріпаку є найбільш динамічним у Європі. Найскладніше питання — якісна і швидка переробка сировини. Цю проблему вирішено на основі найсучасніших технологій. На цьому тлі дивні спроби змоделювати в Україні якісь аматорські примітивні установки видаються подібними до нових винаходів велосипеду. Втім, відчувається й інтерес зарубіжних учених, насамперед із Німеччини та Франції, до співпраці в ріпаковій та біопаливній сфері — але хто надасть цьому поштовх? Невже так важко отримувати нині для українців шенгенські візи?

Зрозуміло одне: що ріпак в Україні, за умов дотримання всіх технологічних і організаційних вимог, може бути високоприбутковою сільськогосподарською культурою. Нагадаємо, що перші спроби відродити ріпаківництво було зроблено майже одночасно з реформуванням сільськогосподарських підприємств. На жаль, успіх не був очевидним. Хтось отримав очікувані прибутки, а хтось — ні, але важко було підтримувати високий технологічний рівень. Додайте до цього, що в Україні практично немає належної супутньої інфраструктури — то ж поступово з ріпакової дистанції зійшла більшість виробників.

Нового поштовху додали ріпакові іноземні інвестори. Як наслідок, в Україні не лише заговорили про ріпак, а й засіяли ним поля. Однак справа ця не така вже й проста в технологічному плані. Ріпак вимоглива й норовлива культура. Особливо в частині знищення бур’янів-довгожителів. Протягом вегетації ріпак вимагає виваженого підживлення й хімічного захисту. Та й часто навідуватись на одне й те саме поле ріпак не може — є серйозні застереження щодо сівозмін. Хочеш не хочеш, але поряд із ріпаком треба ще щось вирощувати, можливо, зернові, зернобобові.

Автору цих рядків довелося співпрацювати з однією із зарубіжних компаній агробізнесу саме при розробці обґрунтування виробничої програми. Відзначу це — рівень організації агробізнесу, який ще невідомий в Україні. Формується нова система організації виробництва, доволі пружна, сучасна, інтенсивна. Однак без фінансування такі дослідження виконати важко, і навіть адміністративний притиск не допоможе.

Тим часом запровадження ріпаку нерідко зустрічає організований спротив. Дехто у нашій Львівській області навіть так через нього сполошився, що напередодні виборів організував інформаційну компанію проти іноземних інвесторів. Добре, що селяни в усьому розібралися й не клюнули на наживку «захисника» народних інтересів. Зрештою, зарубіжний інвестор вміє переконувати на свою користь доволі простим способом — орендна плата у них майже вдвічі вища, ніж у місцевих підприємців і тих же «захисників селянства».

Мотиви для тривоги були й у влади: а що станеться в тому разі, коли ріпак витіснить своєю прибутковістю з полів інші культури? Чи не буде загрози продовольчому балансу? Адже гектар посіву ріпаку, за умови чіткої технологічної дисципліни, здатен забезпечити 900—1400 гривень прибутку. Однак нескладні обчислення показують, що про загрозу поки не йдеться. Хоча, дійсно тут є чого остерігатися. І саме тут влада має запропонувати селянам нормативні та організаційні умови щодо захисту прав селян, допомогти їм застрахувати довготермінові ризики. Адже й на Заході не все гладко в просуванні ріпаку й біотехнологій. Навіть в ООН дехто вважає біоенергетику серйозним конкурентом програмі харчування людства. Однак наші проблеми більш приземлені, а поля ще й досі пустують. За розрахунками доволі авторитетного вченого, доцента Ігоря Яціва із Львівського аграрного університету, площа ріпаку в Львівській області без жодних пересторог щодо якихось ризиків може досягнути 50-60 тисяч гектарів. На сьогодні це означає, що приріст 40—45 тис. га є абсолютно безпечним.

Зрештою, такі побоювання, на нашу думку, — результат неповного розуміння дії ринкового механізму. Ситуація з британськими вівцями, які «з’їли англійських селян», у сучасному відкритому світі повторитися вже не може. Ріпак в силу різних обставин, і насамперед — унаслідок зростання пропозиції поступово втрачатиме свої економічні козирі, а інші культури набиратимуть привабливості. Лише її величність ПОПИТ, у співпраці з ПРОПОЗИЦІЄЮ вміють управляти ринком, а ціни є їм у цьому помічниками.

Складним і практично не вирішеним питанням ріпакового комплексу є переробка насіння на олію. Не є таємницею, що зарубіжні інвестори та й потужні вітчизняні виробники орієнтуються на експорт. Подібним чином починали ріпаковий бізнес й багато інших країн Європи. А основним покупцем були Франція й Німеччина, які створили потужну переробну й біохімічну базу. Однак поступово виробництво олії пересунулось в країни Центральної та Східної Європи, тому й частка експорту ріпаку в Польщі, Чехії чи Словаччині вже зараз скоротилася до мінімуму. Так розвивається нова галузь. Так повинно бути й у нас. Тому, хоч би якою великою була спокуса будувати «міні-цехи», «міні-заводи» (а такі приклади на Львівщині вже є!), це — не магістральний шлях. Майбутнє за сучасними, високотехнологічними заводами, й будувати їх повинна не держава (а є вже й державна програма на таку ласу справу), а бізнес. Держава лише може в цьому допомогти, створивши певні інвестиційні преференції.

Тим часом уже зараз в Україні треба реально створювати сільськогосподарську відновлювану енергетику. Європейський Союз у своїх документах стверджує надзвичайну цінність будь-якої біомаси — а ми все ще палимо мільйони тонн соломи. Важливим завданням стає переосмислення та зміна співвідношення між продовольчим та промисловим споживанням аграрної продукції. В усякому разі, сьогодні зрозуміло, що енергетичний і продовольчий тиск можуть час від часу істотно впливати на пріоритети економіки. І ріпак подає до цього системні сигнали. На нас чекає нове сільське господарство, а ріпак є лише його раннім передвісником.

ДОВІДКА

Світове виробництво ріпаку перевищує 38 млн. т, річний приріст посівних площ становить останнім часом 17%. Сумарна світова площа посіву ріпаку становить понад 25,6 млн. га та має стійку тенденцію до зростання. Найбільшими виробниками ріпаку в ЄС є Німеччина (1,3 млн. га — 40% усіх посівних площ ріпаку в ЄС) та Франція (1,1 млн. га). Експорт ріпаку з ЄС до інших країн знижується, імпорт зростає, що свідчить про збільшення попиту для промислової переробки.