Розрив, що скорочується

Про це свідчать досить багато факторів. Ротації базових тенденцій не відбулося. Так, у липні дефіцит поточного рахунку знову зменшився. Причому досить різко. Пасивне сальдо фінансового рахунку продовжує скорочуватися. Торгівельний баланс стає менш дефіцитним. Внесок чистого експорту в рух ВВП перетворився на позитивний. Темпи висхідної динаміки експорту ще раз підвищилися. Триває уповільнення зростання імпорту. Експорт металопродукції все ще на підйомі. Експорт машинобудування, як і раніше, зростає темпами, які переважають минулорічні. Інвестиційний імпорт утримує лідерську позицію. У межах прогнозу знаходиться імпорт енергоносіїв. Антиінфляційний імпорт стабілізувався.

Усе це відкриває нову перспективу поповнення розподільчих рахунків суб'єктів господарювання й валютних резервів Нацбанку серпня—вересня. Такі показники зовнішньоекономічних зв'язків свідчать про зменшення розриву між національними заощадженнями й нагромадженням під впливом прискорення росту ВВП і стабілізації співвідношення між доходами населення та інвестиційним процесом.

Та найголовніше — така ситуація не дає жодних підстав для девальвації гривні. В останні три місяці відбувся розворот тренду на прискорення зростання експорту й уповільнення нарощування імпорту. Збереження такої нової трендової лінії вимагає від уряду не гальмувати, а прискорювати вступ до СОТ; вчасно погашати заборгованість з повернення ПДВ; дебюрократизувати оформлення зовнішніх операцій; не ініціювати зниження мит на імпорт, необхідний для експорту; прискіпливо оцінювати eфективність діяльності «Укрексімбанку» (після проведення його капіталізації за рахунок держбюджету); завадити встановленню мораторію на експорт металевих труб до Росії; відновити м'ясо-молочний експорт у Росію в повному обсязі; збільшити експорт електроенергії, послуг транспортування нафти; не розхитувати обмінний курс негативними заявами членів Кабміну й партійних активістів; задіяти національну програму державного супроводження експорту з урахуванням ресурсів Світового банку, бюджету та держбанків; зупинити антиімпортну риторику під хибним приводом захисту вітчизняного виробника (фактично від конкуренції, а споживача від доступу до якісного й прийнятного за ціною товару); відмовитися від закликів до девальвації гривні, що призведе не до зменшення імпорту, а до загального підвищення споживчих цін; не перекладати на плечі платників податків «інфляційну плату» за державну підтримку процесу модернізації в основному російських нафтопереробних заводів в Україні (через введення високих мит на імпорт нафтопродуктів).

Важливо також внести корективи в практику «боротьби» колишнього керівництва Мінагрополітики з продовольчим імпортом (особливо м'ясопродуктів) під прикриттям лозунгу протидії контрабанді. Слід утриматися від обмежень на імпорт вугілля для виробництва коксу. Необхідно розробити й задіяти 2007 року систему заходів щодо урядової підтримки інвестиційного імпорту (інструментами митної, податкової, ліцензійної та політики у сфері стандартизації).

За прикладом Росії, було б варто доручити Держкомстату, Держмитниці, «Укргазу», «Нафтогазу України» змінити графік надання статистичної інформації з експортно-імпортних операцій з метою отримання необхідної інформації в першій половині місяця, наступного за звітним. (У Росії така інформація надається вже в першій декаді). Це сприятиме своєчасному прийняттю необхідних коригуючих рішень, у т.ч. у сфері валютно-курсової політики.

Варто також поширювати серед громадськості аналітичну інформацію щодо негативного впливу девальвації на експорт, імпорт, доходи громадян і цінову стабільність у країні.