Розвивати чи згортати?

Ядерна енергетика забезпечує близько половини потреби України в електроенергії. Хто може сказати, це плюс чи мінус, добре чи погано? Секретар РНБО Андрій Клюєв, швидше за все, не бачить у цьому нічого страшного й навіть, можливо, пишається цим. Нещодавно, наприкінці березня, він констатував, що Україна входить до групи країн-лідерів з потенціалу атомної галузі. І висловив думку, що, маючи колосальний досвід, зокрема й ліквідації наслідків найстрашнішої атомної аварії в історії людства, саме Україна мусить активно розвивати ядерні технології, безпосередньо брати участь у забезпеченні світової безпеки.

У принципі, секретар РНБО не кривить душею, коли підкреслює, що Україна приділяє величезну увагу питанням ядерної безпеки, активно співпрацюючи з іншими країнами в рамках МАГАТЕ. Як приклад він наводить успішне проходження українськими АЕС міжнародних стрес-тестів. Він також нагадує, що 26 квітня почнеться основний етап будівництва нового укриття над четвертим блоком Чорнобильської АЕС. Клюєв також вважає, що важливо прискорити початок практичної реалізації проекту зі спорудження в Чорнобильській зоні централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП) з українських атомних станцій. На початку березня Президент України підписав закон, що регламентує цей процес, і секретар РНБО роз’яснює, що будівництво ЦСВЯП дозволить Україні зменшити щорічні витрати на поводження з ядерними відходами та підвищити рівень енергетичної незалежності, а кажучи конкретніше — відмовитися від дорогих послуг Росії.

Але чи все відомо секретареві РНБО, як і іншим людям з керівництва нашої країни, про ризики й виклики, пов’язані з тим, що Україна, як і раніше, робить акцент на розвиток атомної енергетики, будівництво нових ядерних блоків і продовження ресурсу старих, що вже відслужили свій термін? І це тоді, коли після аварії на Японській АЕС Фукусіма багато інших країн переглянули свою енергетичну політику й вирішили поступово зводити нанівець атомну енергогенерацію. Мабуть, українській громадськості також час поставити це питання на порядок денний. І, мабуть, одним з перших це зробив Київський міжнародний енергетичний клуб «Q-club», відкривши в співпраці з Фондом ім. Генріха Белля публічну дискусію «Атомна енергетика: перспективи й виклики в світлі трагічних уроків Фукусіми та Чорнобиля».

Ситуація в нашій країні ускладнюється ще й тим, що «мирний атом» міг би стати вагомою альтернативою й скласти відчутну конкуренцію проблемному російському газу, домінуючому в енергобалансі країни. Адже в Україні є значні запаси уранових руд і є можливості для створення замкнутого циклу виробництва цього виду енергії. З другого боку, сумний досвід Чорнобильської аварії та пов’язані з нею проблеми, що існують досі, вимагають іншого рішення — закриття АЕС. Який вибір зробить Україна? Відповідь на це запитання тією чи іншою мірою містилася в кожній з доповідей, що прозвучали на засіданні клубу. І керівник цієї громадської організації Олександр Тодійчук ще на початку дискусії висловив сподівання на те, що її результати вдасться довести до відома уряду й, можливо, похитнути його нинішню позицію щодо розвитку атомної енергетики. Тодійчука підтримав керівник представництва Фонду Белля в Києві Кирило Савін. За його словами, рішення з цього питання повинні прийняти український парламент і уряд, але спочатку свою позицію слід сформулювати експертному середовищу.

Голова правління Японської інвестиційної ради Рене Канаяма інформував членів клубу про причини аварії на Фукусімі та про те, що через рік після неї зроблено для усунення її наслідків. Фахівець з інвестицій повідомив учасників дискусії, що Японія відмовляється від атомної енергетики та переходить на вуглеводневі види палива.

У зв’язку з цим японський нафтовий концерн, який, за словами Канаями, раніше називався «з розвитку нафти, газу та металів», тепер отримав додаткові функції «вугілля та геотермальна енергетика», і «має мандат розробляти за межами країни додаткові джерела нафти, газу та геотермальну енергетику». Канаяма розповів, що енергетичний баланс Японії «дуже різко змінився після Фукусіми». Якщо до березня минулого року ядерній енергетиці належало 35% у балансі виробництва електроенергії в країні, скрапленому газу — 25%, вугіллю й нафті — 20%, гідроенергетиці — 5%, то з березня цього року сталися докорінні зміни. Внесок ядерної енергетики, за словами Канаями, — 0, скрапленого газу — 46%, а от виробництво електроенергії з вугілля, нафти, газу та гідроресурсів заплановано дещо зменшити у зв’язку з необхідністю провести глибоку модернізацію відповідного устаткування. Японія збирається розробляти нові родовища нафти й газу в Австралії, Індонезії, Східній Африці та на Далекому Сході, розширити географію імпорту зрідженого природного газу. При цьому особливість Японії полягає в тому, що вона завжди прагне отримати свою частку в розроблюваних родовищах на основі угод про розподіл продукції.

Відмовившись від ядерної енергетики у себе в країні, Японія, проте, враховує, що в світі залишається чимало країн, які мають намір її й надалі розвивати. Це, зокрема, Індонезія, В’єтнам, Саудівська Аравія, Туреччина й Арабські Емірати. Тому японські компанії, що виробляють атомні реактори, переорієнтовувалися на постачання за кордон. У Японії зараз, за словами Канаями, створено штаб-квартиру для підтримки Фукусіми, комісію з розслідування причин аварії. Розглядається питання будівництва сховищ палива, а також радіоактивних грунтів, що знімаються на відстані 30 кілометрів довкола Фукусіми. За даними Канаями, економічні збитки від аварії становлять понад 200 мільярдів дол. Проте він вважає, що це не так вже й багато, оскільки ВВП Японії становить 6 трильйонів дол.

Доповідь експерта з питань енергетики Національного екологічного центру України, співробітника Інституту загальної енергетики НАНУ Дмитра Хмари чи то випадково, чи то навмисно було поставлено останньою. Але саме в ній прозвучали найпереконливіші аргументи, на які слід було б орієнтуватися розробникам оновленої енергетичної стратегії України. Зокрема, еколог не на емоційному рівні, а з цифрами в руках аргументовано доводить недоцільність добудови атомних блоків Хмельницької АЕС та продовження термінів експлуатації блоків, які вже відпрацювали свій ресурс. На його думку, економічна доцільність експлуатації АЕС в Україні взагалі під питанням. Хмара є автором одного з розділів у дослідженні з ядерної енергетики «Ядерна енергія: міфи та реальність», підготовленому Фондом Генріха Белля. У ньому він обгрунтував, що в продовженні термінів експлуатації ядерних блоків також немає економічної доцільності. На його думку, «головним рушійним аргументом продовження термінів експлуатації АЕС є небажання керівництва України підвищувати економічну ефективність економіки держави, оскільки це неможливо без підвищення тарифів на електроенергію, що є непопулярним заходом». Чи погодиться з цим висновком наше керівництво? Питання явно риторичне. Та все ж таки, гадаю, дискусію слід продовжити.