Ризики недореформованої країни

За оцінками експертів, для вітчизняної економіки відкрився новий «сезон штормів». Адже за два місяці в Україні розпочнуться вибори президента. Економічне зростання фактично зависло в повітрі, а об’єм інвестицій і кредитів у країні не задовольняє апетитів... І це в той час, коли в усьому світі від наступного року очікують економічного відновлення. Які заходи слід вживати в Україні, щоб мати міцне підѓрунтя для зростання економіки в 2010 році? І чого не можна робити, аби не нашкодити? Про це «День» вів розмову з президентом Центру економічного розвитку Олександром ПАСХАВЕРОМ.

— Наступного року у світі прогнозують зростання економіки. Якою бачите тенденцію в Україні?

— Наша держава інституціонально малодієздатна, слабо керована і недореформована. В неї менше резервів для подолання кризових викликів, і кожна проблема сприймається, як щось таке, що раптом з неба звалилося на голову. Правдивість такого твердження підтверджує підготовка до Євро-2012, протікання фінансової кризи та епідемія грипу. Більшість економічних проблем виникає через відсутність стратегічної роботи в країні. Всі уряди постійно забувають, що не можна розв’язати системні проблеми за допомогою хаотичних рішень. Використовуючи ж і далі такий підхід, вони лише збільшують втрати та ускладнюють проблеми. З іншого боку, Україна принципово не відрізняється від решти світу і виходитиме з кризи з рештою країн світу, хіба що трохи повільніше.

Під впливом світової фінансової кризи українська економіка впала найбільше. Але й відновлюватися почала швидше за американську та європейську. Попри всі негативні прогнози деяких експертів, за рік кризи в країні не відбулося жодного системного ексцесу (не «лопнули» банки, «Нафтогаз України» чи підприємства в комунальному господарстві). Уникнути різних економічних ексцесів вдалося завдяки реанімаційним заходам уряду, який реагував на кризу, виходячи з можливостей бюджету. І це позитивно.

Тепер проаналізуємо нинішній стан економіки. Банківська та фінансова сфери ще не вихворіли, але подібна тенденція спостерігається у світі. Реальний сектор економіки, починаючи з березня 2009 року, демонструє зростання. Певний час відновлювальне зростання відбуватиметься дуже швидко і дешево, бо підприємства різко скоротили витрати і зберегли виробничі потужності. Проте економічне благополуччя у 2010 році залежатиме від обсягу інвестиції, кредитів і споживчого попиту. Зараз економічне зростання зависло в повітрі, бо воно не має під собою надійного фундаменту (інвестиції, кредити та споживчий попит суттєво не зростають).

— Якщо МВФ не виділить Україні чергового траншу, чого слід очікувати?

— Україні обов’язково потрібний черговий транш кредиту МВФ. Якщо його не нададуть, то економічна ситуація погіршиться, бо Україна ще слабка. Якщо МВФ дозволить, то черговий транш кредиту слід направити на стимулювання споживчого попиту в країні. Щоб одужати, потрібно стимулювати вітчизняне виробництво. Тільки так економіка заробить реальні гроші. Але пріоритети його зростання повинен вирішувати не чиновник, а споживач. Як правильно стимулювати споживчий попит, може підказати досвід провідних країн світу. Так, у США держава фінансово підтримує заміну старого автомобіля на новий, а при купівлі будинку (вперше) людина отримує з держказни 8 тисяч доларів.

— Як позначиться на економічному зростанні підписання Президентом закону про підвищення соціальних стандартів?

— Підвищення соціальних стандартів — політична акція. Вона не містить під собою економічних розрахунків і принесе країні тільки шкоду. Звісно, підвищувати доходи людей потрібно, але тільки якщо в економіки є для цього реальний ресурс. Що далі? Довкола питання зростання соціальних стандартів буде розігруватися п’єса, яку українці бачили сотні разів: уряд робитиме все, аби не виконувати закон; опозиція ж наполягатиме на його виконанні, намагаючись при цьому за рахунок економіки вирішити передвиборні завдання. Подібні п’єси триватимуть безкінечно. Аж доки політики зрозуміють, що економіка та країна недореформовані. В Україні терміново потрібно проводити пенсійну, освітню та медичну реформи, які разом з соціальними питаннями допоможуть вивільнити бюджетні ресурси для модернізації економіки. В умовах ринкової економіки бюджет не може утримувати половину населення країни.

Зараз економіка постійно крутиться в зачарованому колі тимчасових проблем, а про довгострокові чомусь всі забувають. Мене постійно запитують: «Чим розрахується Україна за газ? Де візьме гроші для покриття дефіциту бюджету?». Але всі ці проблеми, як правило, мають довгострокову основу. У короткостроковому плані ці питання не є економічними, тому й вирішуються як суто політичні. І немає сенсу розглядати їх у короткостроковому плані.

— Який відсоток ВВП вважається оптимальним для фінансування соціальних витрат?

— У відсотках не скажу, але близько третини ВВП сьогодні централізується в бюджеті. Це дуже високий рівень централізації для країни з таким рівнем доходів, як у нас. Причому значна частина бюджетних ресурсів іде на фінансування очевидних і прихованих соціальних витрат. Підтримка сільського господарства, вугільної промисловості, природних монополій через систему низьких тарифів — це соціальна, а не економічна підтримка. Потрібно терміново змінити неадекватну систему соціальної політики в країні, інакше вона буде продовжувати притискати економіку донизу.

— А як економіка переживе чергову хвилю виборів?

— Економіка переживе всі бурі спокійно, як переживала вже десятки разів. Хоча є й новації. Зараз політичні суперники намагаються дискредитувати одне одного, залучаючи для цього системні регулятори (НБУ, «Нафтогаз України» та інші). Раніше такого не було, бо існувала вертикаль влади. Нинішній період політичної боротьби відбувається за рахунок економіки.

— Чи зможе Україна в 2010 році обійтися без кредитів?

— У 2010 році Україні потрібно брати кредити. Дешеві гроші не завадять, адже країна проходить тільки початковий післякризовий етап економічного зростання. І я не бачу підстав, чому не варто позичати на економічний розвиток. Інша справа, що позичати потрібно, маючи чітку, зрозумілу, довгострокову політику, яка забезпечить найефективніше використання позики.

— Зараз всі кандидати в президенти говорять про післякризову програму стратегічного розвитку країни. Які основні напрями вона повинна включати, на вашу думку?

— Стратегічна робота — це щоденне виконання певного багаторічного плану. Тобто, якщо сьогодні пишеться велика книга про те, що буде через 10 років, то ніяка стратегічна робота насправді не виконується. Головний компонент стратегічної роботи — повсякденні дії, спрямовані на досягнення кінцевого результату. Стратегічна робота відбувається тоді, коли певна частина бюрократії вже сьогодні працює над втіленням запланованого. На жаль, ніякої стратегічної роботи за 18 років в Україні не було.

Для початку потрібно акцентувати увагу на двох компонентах стратегії, без яких решта реформ буде пустою тратою часу і грошей. Перший — інституційні реформи (наприклад, судова у поєднанні з антикорупційним проектом), які посилять дієздатність країни. А другий — реформи соціального сектору (пенсійна, соціальної допомоги, охорони здоров’я), які зроблять такі витрати цілеспрямованими і, до того ж, вивільнять бюджетні ресурси для проведення модернізації економіки. Зараз грошей для оновлення виробництва у бюджеті немає саме через його надмірну соціальну перевантаженість. Україна не має економічного майбутнього без таких соціальних реформ.

— Яка роль у цих програмах відводиться малому та середньому бізнесу?

— Я назвав дві найважливіші складові стратегічного реформування української економіки. Стосовно малого та середнього бізнесу скажу так: умови його роботи можуть залишатися і на нинішньому рівні, аби не приймали жодних законодавчих новацій, які руйнують цю роботу. Малий та середній бізнес повинен бути в країні. І чим більше його, тим краще, адже це атмосфера економіки.

— Ви згадали про ще один антикорупційний проект. Але в Україні й так борються з корупцією...

— Причину масштабного розквіту корупції в Україні слід шукати в нашій ментальності. Корупція — наше історичне прокляття, але боротися з ним потрібно. Наявність хронічного захворювання в людини не означає, що боротися з ним не слід. Вилікуватися повністю, може, й не вдасться, але отримати пристойний рівень життя — так. Звичайно, корупція у верхах в жодній країні не викорінюється. Але масове хабарництво в нижніх та середніх ланках суспільства ліквідувати можна. Щоб антикорупційний проект дійсно працював, потрібно забезпечити його позавідомчий статус, дати достатньо ресурсу, залучити відомих політичних діячів, які б не побоялися такої непростої реформи, і визначити чіткий термін її проведення і закінчення.

— Чи можна назвати ту систему. яку будували в Україні протягом вісімнадцяти років, ринковою економікою?

— Якщо ви купуєте в магазині сир, то на полицях бачите різні його види. Це свідчить про високий рівень конкуренції між виробниками сиру. Значна частина української економіки конкурує й на зовнішніх ринках, де також ринкова економіка. Але як тільки у виробництві бере участь держава, то починається монополізація. Бізнес працює за ринковими законами, а держава — за принципом монополії. Фактично монополізацію багатьох ринків породила сама держава. За своєю суттю держава і є монополія. Але, втручаючись у процес виробництва, вона не повинна порушувати фундаментальні принципи ринкової економіки. А наші управлінці та бюрократи не хочуть і не вміють цього робити. За 18 років в Україні збудували ринкову економіку з великою кількістю монопольних ніш. Так, вугільна промисловість підпадає під вплив великих підприємців-споживачів. Газова галузь наскрізь монополізована, і можна почути багато пояснень, навіщо це потрібно. Натомість ви не почуєте розумної думки на зразок: «Якщо монополізм потрібний у певній галузі, то слід виходити з принципу мінімізації цієї монополії».

— З якою із держав можна порівняти сьогоднішню Україну з її численними монополіями та рейдерським ренесансом?

— Україну не можна порівнювати з Польщею, Чехією, Угорщиною та країнами Прибалтики, бо їхня бюрократія усвідомила свої завдання і сформувала дієздатні держави. Україні в цьому сенсі ближча Росія. Але різниця між українською та російською бюрократією полягає в тому, що в Росії існують традиції служіння державі поряд з корупцією, а в нас поширені традиції красти, але без служіння державі.

— Які, на вашу думку, причини масштабного рейдерства в країні й до чого призведе його подальше закріплення?

— Не слід шукати причини силового захоплення в українській ментальності. Рейдерство — це результат слабкої держави. І рейдерство — тільки один із недоліків, які розквітають в такому середовищі. Позбутися його можна, тільки провівши реформи, які пов’язані із дієздатним виконанням функцій держави. Потрібно змінювати й законодавство, бо сьогодні воно приймається з прицілом на те, що його ніхто не виконуватиме.

— Наскільки небезпечний нинішній рівень рейдерства в Україні?

— Рейдерство — не головна проблема, з якою потрібно боротися владі. Незаконне відчуження власності відбувається тому, що держава не може забезпечити захист майна та виконання договорів. Рейдерство — це наслідок недієздатності держави, а не причина.