«Садок вишневий...» як стратегія національної ідеї

Нещодавно Президент України Петро Порошенко виступав на молодіжному форумі в Переяславі-Хмельницькому. Виступав, як він сам зазначив, як Президент. На форумі був присутній представник ЄС Мінгареллі. Досить дивними, як на мене, були головні тези виступу: виявляється, що головною запорукою нашого суверенітету, нашого добробуту і безпеки є ЄС. Отже, варто повторитися, на думку Президента України, наш суверенітет, добробут, безпека залежать від ЄС, а не від нас. Тому й весь виступ, зрештою, був присвячений нашим перспективам вступу до ЄС і НАТО. Такий наголос дивує ще й тому, що Президент України як відповідальний за зовнішню політику проігнорував той факт, що на Мюнхенській безпековій конференції 15—17 лютого ц. р. тема війни в Україні посіла дев’яте місце серед десяти конфліктів 2019 року. Європейці більше стурбовані громадянською війною в Ємені, в Південному Судані, конфліктами в Нігерії та Камеруні. Після нас «новачок» — Венесуела.

Дивна позиція. Але вона, на жаль, органічно корелюється зі змістом порожніх, загалом, балачок на численних телешоу з одними й тими ж уже малоцікавими (м’яко кажучи) персонажами. На них ви не почуєте дискусій про майбутнє України в Україні. Але ж нас хвилює саме це. Не випадково, що перше запитання на форумі до Президента від студента п’ятого курсу було про те, що робиться для того, щоб молодь не виїжджала із України. Попри багато гарних слів, відповіді по суті не було. І бути не могло. Позаяк і на сьогодні немає державницької стратегії, яка відповідала б не тільки на це надважливе питання, а й на бачення майбутнього України загалом. Саме про неї — про державну стратегію і варто вести розмову.

Що ж таке «державна стратегія»? Це — офіційне викладення владою перспектив держави, в межах якої (хронологічно, планово) пов’язуються короткострокові й довгострокові рішення. За такого підходу кожен наступний уряд не ламає, а продовжує дії попередників. Держава виступає як єдине ціле в часовому вимірі. Всередині стратегії консолідуються політичні сили, за наявності розбіжностей у розумінні тактичних кроків. Наявність стратегії показує етапи просування до означеної мети, дає можливість вчасно реагувати на помилки, неузгодженості, запізнення. Вона узагальнює всі дії, що є необхідними для досягнення поставлених цілей. Про ідеологію державної стратегії найкраще сказав 26-й президент США Т. Рузвельт (1901—1909): «Залишити цю землю для наших нащадків ще кращою, аніж вона була за нас». Класичний приклад — Об’єднані Арабські Емірати: монархи передають своїм нащадкам колишню пустелю в якості одного із світових економічних центрів. Отже, стратегія — це перспектива, своєрідна «дорожня карта». Це те, заради чого, за великим рахунком, люди живуть і працюють. А яка ж кінцева мета, про яку перспективу має йтися? Тут варто наголосити на принциповому моменті: державна стратегія чи то на 10, чи на 20 років буде малоефективною без наявності національної ідеї, інструментом реалізації якої вона і має бути. Саме національна ідея повинна окреслити мету розбудови держави, суспільства щонайменше років на 50 і надати сенс державній стратегії.

Про національну ідею написано багато і статей, і монографій. Але всі досліджують національну ідею як поняття, її розвиток, її носіїв у минулому. Згадують Росію з її «Православием, Самодержавием, Народностью». Німеччину з її «Дойчланд юбер алес». Варто згадати Китай з його ідеєю стати країною №1 у світі. Але немає спроби сформулювати її для сьогоднішньої України. І це також зрозуміло. Жюль Ренар (Франція, 1864—1910 рр.) сказав: «Юрмище людей перетворюють на націю дві речі — спільне велике минуле та спільні великі плани». У нас, на жаль, немає спільності, єдності в поглядах, у баченні свого майбутнього. До цього часу, як стверджують деякі соціологи, 11% опитаних хотіли б повернення СРСР. Тому навіть звільнення окупованих територій перетворюється на поле світоглядних боїв, не кажучи вже про минуле. Немає політичної нації — не може бути національної ідеї. Немає національної ідеї — немає і державної стратегії як інструменту її реалізації. Але держава, навіть з величезним потенціалом, не може впевнено розвиватись, виборювати своє місце у світі без власних амбіцій, які мають бути відображені в національній ідеї. Якщо країна не має власних амбіцій, то вона зрештою стає частиною амбіцій іншої країни, частиною чужих геополітичних проектів. Сократ казав: «Секрет змін полягає в тому, що зосередити всю свою енергію потрібно не на тому, щоб боротися зі старим, а на побудові нового». Нове — це наше майбутнє. Його загальні обриси мають бути сформульовані в національній ідеї. Отже, попри все, про неї варто і необхідно вести розмову.

Національна ідея має відповідати таким критеріям:

• не викликати у громадян України — жителів як Львова, так і Харкова суперечностей із політичних, релігійних або соціальних питань;

• уособлювати мрію кожного українця про власний добробут завдяки чесній праці, своєму інтелектуальному потенціалу;

• враховувати сучасні світові тренди — екологія, економічний націоналізм; пошук свого місця у глобальному світі;

• бути зрозумілою кожній людині, яка бачила б у ній реалізацію свого особистого інтересу;

• враховувати національні особливості країни, народу, її відмінності з-поміж інших народів.

Відсутність на сьогодні визнаної національної ідеї не означає, що не варто її моделювати. Треба пробувати. Своє бачення її я вже озвучував на сторінках газети, але отримав лише таке собі зневажливе згадування про неї.

Отже, суть мого варіанта національної ідеї — «садок вишневий коло хати». Уявляю собі реакцію модерних, грантових політологів та експертів: XXI століття, роботизація, діджіталізація, смартфони і гаджети, штучний інтелект, а тут «садок вишневий»! Село! XIX століття! І це для України, яка от-от стане членом ЄС?!

Спробую аргументувати. Почнемо з «хати». За приклад візьмемо «хату» нашої співачки Руслани. Сонячні панелі роблять її енергетично незалежною. Газ не потрібен. Своя артезіанська свердловина. Постійну гарячу воду та опалення забезпечує власна котельня. Відходи утилізуються. Розумний дім. Всім керує комп’ютер. Платити потрібно лише за інтернет та мобільний зв’язок. Згадаймо, навколо чого сьогодні точаться найзапекліші бої — тарифи, ціна на газ. Отака сучасна «хата». Враховує всі сучасні досягнення науки і техніки. Роботів поки що немає, але коли з’являться — певно, будуть. У такій хаті матеріалізовані всі досягнення сучасної науки, які, в кінцевому рахунку, і повинні поліпшувати життя кожної людини. Хто не хотів би мати таку хатку? І такі хатки мали б мати фермери, селяни, всі ті, хто працює на землі. Щоб українське село стало привабливим для життя.

«Садок вишневий» — символ єднання Людини і Природи, коли людина не знищує, а постійно відтворює природу. А вона за це віддячує людині гарними врожаями. «Садок» — збірне поняття. Де вишня — там і черешня, і яблука, груші, малина з полуницею і все інше, на що такі багаті українські чорноземи, якщо поводитися з ними по-господарськи. І згідно з Біблією, саме в Саду зародилося Людство. Перетворення України на «садок вишневий» було б її вагомим внеском у розв’язання серйозних екологічних проблем людства. В Австралії ухвалено державну програму з висадження 1 млрд (!) дерев на заміну тим, які згоріли внаслідок пожеж. Вангарі Маатаі (Кенія) стала лауреатом Нобелівської премії миру за цю діяльність. Хоча перше місце по озелененню країни посідає Китай. А в Пущі-Водиці вирубали сім гектарів старовинного лісу під забудову. «Садок вишневий» має бути обов’язковою складовою розвитку аграрного (не плутати вульгарно із сільським господарством) сектору української економіки. Аграрний сектор — це «високотехнологічне виробництво, супутникові карти, дрони, централізовані системи постачання добрив» (М. Нефьодов, заступник міністра економіки і торгівлі України). Фантазії ? Так, якщо нічого не робити і лише спостерігати за зникненням лісів у Карпатах.

Як стверджують фахівці, найбільших успіхів досягали ті нації, які вкладали в поняття національної ідеї раціонально-прагматичний зміст, на відміну від такого її абстрактного змісту, як «Воля і Свобода», висунутого одним із наших шанованих борців за незалежність України. Саме з точки зору раціональності і прагматизму мають бути розроблені інструменти реалізації національної ідеї, тобто державна стратегія — розвиток переробної промисловості для аграрної продукції, сільськогосподарське машинобудування, хімічна промисловість, біотехнології, дорожнє будівництво, IT-технології (другий за значенням драйвер української економіки, а не лише для розробки ігрових додатків).

Цей варіант національної ідеї робить Україну не сировинно-аграрним додатком Європи, а зразком того, як у новому світі, під загрозою кліматичних катаклізмів має вибудовуватись нове цивілізаційне мислення, нова політика відносин Людини і Природи.

Це не єдиний варіант національної ідеї. Можливі й інші. Але він враховує реальні можливості України, яка володіє унікальним геостратегічним ресурсом — чорноземами. І його необхідно використати з максимальною вигодою для становлення України як глобального світового гравця.

Як стверджують ЗМІ, в японських школах замість предмета «історія» запровадили предмет «майбутнє». Варто і нам замислитися про наше місце в новому майбутньому. І для початку — в новій Верховній Раді відновити робочу групу з моделювання майбутнього України.

Доцільно нагадати слова Ніколо Макіавеллі: «Не будуйте скромних планів, вони не здатні схвилювати душу».