Санаторій для... танків

Український концерн «Укроборонпром» створили 2010 року, незабаром після обрання президентом України Віктора Януковича, швидше за все з однією метою — підпорядкувати галузь фінансовим інтересам олігархічного клану. Адже інакше чим пояснити той факт, що після «перемоги Майдану» й початку російського вторгнення до України його підприємства стрясають корупційні скандали, а сенсаційні викриття зловживань колишнього його керівництва не сходять зі сторінок українських ЗМІ. Тому коли групі українських блогерів і журналістів запропонували на власні очі подивитися на те, чим живуть підприємства «Укроборонпрому» сьогодні, кожен з нас відчув запах свіжої крові й відчув професійний мисливський інстинкт.

Першою жертвою нашого журналістського сафарі став Київський бронетанковий завод.

Що одразу впало в очі, це величезна територія, по-радянськи доглянута зелена зона й навіть три басейни, в яких плавають рибки. Санаторій! У басейнах, де рибки не плавають, полюбляють поплавати танки — в порядку випробування, звісно. Щоправда, купатися в нашій присутності танки геть відмовилися — ми приїхали без попередження, і, як нам пояснили, танки не захопили плавки. Навіть заводська їдальня наштовхувала на порівняння з радянським санаторієм величезною пальмою в прольоті сходового майданчика. Танки сюди надходять, подібно до людей у санаторії, в абсолютно розібраному стані. Але ж не можна танку просто печінку мінеральною водою почистити або там грязі прийняти. Танки, як відомо, на грязі реагують зовсім не так, як люди, тому їх тут лікують абсолютно інакше.

Скільки ж тут проржавілих старих радянських танків! Ні, не настільки старих, як ІС-3, що зустрів нас на вході на постаменті і якось незвично виглядає без напису «на Київ!» або «на Львів!», або розібраний Т-34—85 в одному із заводських цехів, завезений, за словами робітників, колишнім начальством з Китаю та й покинутий у хвилюваннях, пов’язаних з обшуками й арештами. Але чималу частину величезної — 60 га — території заводу з 90-х займає кладовище іржавих танків, і я ніколи не повірив би, що їм можна повернути життя, якби на власні очі не спостерігав усі стадії їх лікування та ходових випробувань.

***

Повільно пробуджується гігант «Укроборонпром». Рік тому більшість його 125 підприємств тихо доводили до розорення, навіть не стільки заради устаткування й фахівців, скільки заради землі, на якій розміщені його виробничі потужності й випробувальні полігони. Ще сьогодні його 24 підприємства перебувають у процедурі банкрутства. Київський бронетанковий завод не виняток — на початку липня в друкові ЗМІ потрапили документи про його критичний фінансовий стан. Колишнє керівництво концерну віддавало пріоритет заводу в Житомирі, а Київський... Ну, самі розумієте — земля в Києві надто ласий шматочок, щоб думати про обороноздатність країни. Утім уже сьогодні цілком відчутні зміни. Нове керівництво «Укроборонпрому» перерозподілило замовлення між підприємствами, налагодило кооперацію, і як результат справи на Київському заводі владналися.

Утім, не малюватиму зовсім уже безхмарну картину. У цілому, біда в українських заводів спільна. Який з них не візьми, середній вік робітників наближається до передпенсійного. За інерцією, кажучи про промисловий потенціал України, заведено писати про кваліфіковані кадри, проте в більшості своїй висококваліфіковані робітники починали свій трудовий шлях ще за часів СРСР. Молодь віддає перевагу не робітничим професіям, а диплому менеджера приватного вишу сумнівної репутації з перспективою кар’єри, якщо пощастить, офіціанта в мережі швидкого харчування. От і на київському бронетанковому з 900 осіб персоналу не так багато молодих. Устаткування, ремонтована техніка й персонал виглядають ровесниками. І лише сам завод поколінням старше, відраховує свою історію з початку 1930-х.

Описана мною сумна картина не повинна створювати ілюзію глибокого занепаду. З викликами, що стоять перед виробниками озброєнь в Україні сьогодні, завод цілком у змозі впоратися. Звісно, всупереч запевненням у пресі, в три зміни підприємства «Укроборонпрому» працюють не завжди, а лише в пікові моменти. Адже багато в чому це залежить навіть не від них, а від елементарних постачань комплектуючих десятками суміжників. На військові рейки переходить не лише військова промисловість, а й уся українська економіка. У цілому, навіть без збільшення кількості робітників, лише його танкоремонтні потужності в змозі наростити виробництво ще на 40% — на 250-300 одиниць ремонтованої й модернізованої техніки, що значно перевищує поточні потреби й фінансові можливості Міністерства оборони України. Уже й при нинішньому навантаженні Київський бронетанковий відпускає державі техніку в кредит, утім не стільки навіть через брак у неї фінансів, скільки через інерцію старих громіздких бюрократичних процедур, що перетворюють, здавалося б, елементарні фінансові операції на складні багатоходові міністерські ігри.

***

Не можна з легкістю перекинути в зону АТО бойову машину, начебто підготовлену до передачі за міжнародним контрактом. І річ тут не в неустойці і навіть не у втраченому прибутку. Наприклад, десятки машин, зібрані за суданським контрактом, на наших очах перебиралися по гвинтику.  Наші критики якось забувають різницю між африканським (або азійським) тропічним і українським помірним кліматом — доводиться ставити додатково обігрів й вносити десятки інших трудомістких технологічних змін. Так само хто з нас не читав у пресі, або не чув по телебаченню про сотні одиниць бойової техніки, що припадають пилом на складах, поки в зоні АТО наші бійці воюють практично голіруч. Жодна фотографія, жодні слова не зможуть описати ці іржаві остови, в яких ледь можна пізнати 20 років тому ще грізні бойові машини. Та все ж на Київському бронетанковому їм дають нове серце й нове життя.

Київський бронетанковий співпрацює не лише з Міністерством оборони, а й з батальйонами Національної гвардії. І в цьому випадку зв’язок прямий — без посередників у чиновницьких кабінетах. Бійці часто бувають на заводі — не просто приймають техніку, а й вносять у неї конструктивні зміни, виходячи з практичного бойового досвіду. В умовах бойових дій особливо важливий оперативний ремонт бойової техніки на місцях. Окрім ремонтних бригад Міністерства оборони за два тижні після початку прямого російського вторгнення в серпні кількість виїзних ремонтних бригад «Укроборонпрому» зросла з 12 до 37. Чимала їх кількість комплектується добровольцями — як відставними військовослужбовцями, так і ветеранами праці.

***

Усередині дня на заводі подумалося, що Київський бронетанковий (утім, як і вся сьогоднішня українська армія) дуже схожий на техніку, яка сьогодні проходить тут модернізацію. Учора ще збиткове підприємство, що дбайливо готувалося до здачі в утиль — банкрутства, сьогодні цей 80-річний ветеран сповнений життя й навіть замислюється про те, а що після АТО? Директор серйозно говорить про свої надії, пов’язані з поверненням на завод сьогоднішніх студентів КПІ — вчорашніх заводчан. Думки своєчасні, оскільки нашу армію чекають неминуча модернізація, перехід на стандарти НАТО, й треба буде дуже й дуже старатися, щоб встигати за викликами, які ставить цікавий час, у якому нам з вами випало жити. Та й експортний потенціал України у сфері озброєнь тепер лише зростає, й у чомусь сьогоднішній конфлікт пояснюється зокрема й конкуренцією між Україною і Росією на міжнародних ринках озброєнь. За останні місяці багато диверсій на українських підприємствах, про які ми стільки чули в пресі, приурочувалися саме до ознайомлювальних візитів потенційних покупців.

Нове керівництво «Укроборонпрому» — очкарики з дипломами МВА, так не схожі на звичних баронів-розбійників, які очолювали раніше державні корпорації, що навіть скептики серед нас повірили, що епоха державного феодалізму помалу відступає.