Шантаж для незговірливих, або Чи має рацію Путін

Вчора Президент Російської Федерації Володимир Путін провів прес-конференцію, на якій був дуже відвертий у відповідях на питаннях, які стосувалися співпраці з Україною.

Зокрема, він заявив, що Україна зробила стратегічну помилку, не віддавши в оренду свою газотранспортну систему. Головний аргумент керманича Кремля — після завершення будівництво «обхідних» російських газопроводів постане питання доцільності існування української ГТС. «Ми пропонували разом із європейцями узяти під оренду ГТС України, не порушуючи українського законодавства, не забираючи її у власність, залишаючи її у власності української держави. Узяти під оренду й одночасно взяти на себе зобов’язання з розвитку й завантаженню української ГТС», — резюмував про добрі наміри Путін, якого цитує УНІАН. Втім, навіть, не копаючи глибоко міжнародне законодавство одразу можна наштовхнутися на запитання: чи може Європа та Росія дійсно спільно керувати ГТС, зважаючи на те, що підходи ведення газової політики у цих країнах, м’яко кажучи, різняться? В ЄС суть газової політики проявляється в запровадженні Третього енергопакету, який всіляко намагається обійти Росія. З іншого боку Володимир Володимирович в принципі має рацію. Коли свого часу Україна не довела до розуму питання тристороннього консорціуму (в ЄС тоді ще не діяли нові газові правила) з управління ГТС, то помилилася. «Труба» має стратегічне міжнародне значення і об’єктивно одна Україна не може самостійно її тягнути фінансово. Рентабельна робота ГТС можлива лише за умови 100% наповнення. Тож утримувати тільки коштом українського бюджету цю «газову» машину — дороге задоволення.

Йдемо далі. Російський президент зачепив й питання входження України до Митного союзу. Про вступ зараз не йдеться, заявив Володимир Володимирович, бо офіційної заявки від України ще не отримували. Але, натякнув Путін, Україні все важче і важче вирішувати свої економічні питання (читай — збувати свої товари), пов’язані з роботою на ринку Митного союзу. Зокрема, він нагадав про проблемне питання надання квот Україні на експорт в Росію трубної продукції. «Ми не даємо Україні потрібних квот не тому, що не хочемо, а тому, що це віднесено до компетенції наднаціональних органів (в рамках Митного Союзу. — Авт.). Наші українські колеги думали, що ми жартуємо до якогось часу, але зрозуміли, що це не жарти», — цитує Путіна УНІАН. «День» попросив урядового уповноваженого з питань співробітництва з Російською Федерацією, державами-учасницями СНД Валерія Мунтіяна прокоментувати, чи означає заява російського президента, що Україна зможе отримати квоту на експорт труб в Росію за умови приєднання до Митного союзу. Він відмовився відповідати на це питання, мотивуючи тим, що немає повноважень коментувати слова глави іншої країни. Втім, Мунтіян повідомив наступне: «У нас зараз підготовлені директиви, які проходять узгодження. Делегація по цьому питанні зараз тільки від’їжджає в Росію. В понеділок ми проводитимемо переговори». Перемовини, як пояснив «Дню» урядовий уповноважений з питань співробітництва з Російською Федерацією, державами-учасницями СНД, проводитимуться з координаційним органом Митного Союзу — Євразійською економічною комісією. Мунтіян також нагадав, що між Україною та МС підписано 2 меморандуми: один про співробітництво та торгівлю, а другий — про технічні регламенти. Більше деталей переговорів, запланованих на наступний тиждень, він не розкрив.

Повернемось до російських заяв. Цікаво, що черговий публічний спіч глави східної сусідки за збігом обставин відбувся якраз після скасування офіційного візиту українського Президента Віктора Януковича в Москву (мав бути 21 грудня 2012 року). Джерела «Дня», близькі до переговорного процесу розповіли, що результатом зустрічі двох глав держав мала бути згода України здати в оренду Росії українську «трубу». Втім, розповідає співрозмовник «Дня», в останній момент, коли українські переговірники поверталися до дому, було поставлено ще одну не гласну вимогу — випустити Юлію Тимошенко. За таких умов зустріч не могла відбуватися, підсумувало джерело видання. Офіційного підтвердження такої негласної вимоги немає. Але про конфлікт інтересів, який, скоріш за все, виник в останній момент, свідчать останні відверті заяви керманича РФ у двох важливих питаннях україно-російської співпраці. Що ж, заданий тон дискусій вищим керівництвом Білокам’яної не дивує. Не вперше і, скоріш за все, не в останнє доводиться споглядати таку дипломатичну риторику, яка все частіше виглядає як політичний шантаж до не зговірливої (з різних причин, які часто лишаються за кадром політичних виступів) України.

КОМЕНТАРІ

«НІКОГО В ТРУБУ ПУСКАТИ НЕ МОЖНА»

Богдан СОКОЛОВСЬКИЙ, екс-уповноважений Президента України з міжнародних питань енергетичної безпеки:

— Учора Путін викрив те, що давно усім було зрозуміло. Він зізнався, що висока ціна на газ — це інструмент тиску російської сторони на Україну. І Росія не буде відступати від того, що вона досягнула.

Що ж до ГТС, то її не можна передавати ні в концесію, ні в оренду. Словом, нікого в трубу пускати не можна. Тому що наша ГТС виконує подвійну функцію. Перша й основна — постачання газу внутрішньому споживачеві. Жодна країна світу не допускає, аби сюди втручалася чужа країна. А Путін, власне, цього й добивається від України. Лише на другому місці є транзитна функція нашої ГТС. На ній ми заробляємо 1,5 мільярда доларів за рік. Це — нікчемна сума порівняно зі стратегічною важливістю самого проекту. Для такої великої держави, як Україна, — це не ті гроші, за які можна погоджуватись на ті «проблеми», які нам нав’язує Російська Федерація.

До речі, я вперше чую, що йшлося про оренду, тим паче з участю європейців. Адже вони давно (це ще було за президентської каденції Кучми) відмовилися від цього варіанта. Очевидно, що Путні має на увазі ту ідею, яку він сам виношував: безкоштовно влізти в українську трубу.

Щодо обхідних газопроводів, то це дешевий шантаж, на який не варто купуватись. Так, Південний потік будувався як альтернатива українській ГТС. Але ще побачимо, як він функціонуватиме. Немає у світі такого досвіду, щоб на такій великій глибині прокладали труби, а не, тим більше, експлуатували їх. Північний же потік задумувався з метою використання насамперед Північного моря, родовищ, які, до слова, сьогодні ще не розроблені. Очевидно, західні партнери тиснуть на росіян, щоб труба була заповнена, позаяк інакше відбити затрачені на неї гроші не можна. Таким чином, «Газпром» змушений невигідно — тут слід наголосити саме на слові «невигідно» — переорієнтовувати газ через Північний потік.

Наша труба ніколи не буде порожньою. Вона завжди постачатиме газ внутрішньому споживачеві. По-друге, наші сховища завжди будуть потрібні насамперед заходу. Тому що Європа не є такою неекономною, як росіяни, — там рахують кожну копійку.

«ВІДБУДЕТЬСЯ ЗМІНА ТАКТИКИ ВТЯГУВАННЯ УКРАЇНИ В МС — ВІД ВАРІАНТА ПРЯМОГО ТИСКУ ДО ОПОСЕРЕДКОВАНОГО»

Михайло ГОНЧАР, директор енергетичних програм Центру «НОМОС», Київ:

— По-перше, переведення стрілок від Росії в бік комісії Митного союзу, що мовляв не Росія вирішує питання квот на українську трубну продукцію — це просто смішно. Тому що всі добре знають, що контрольні позиції у комісії МС займає Росія. Тому в принципі це інший трішки замаскований варіант того самого. По-друге, такими діями російська сторона хоче активізувати і стимулювати металургійну групу українського олігархата діяти більше в руслі інтересів Росії щодо залучення України до МС через мотив стимулювання особистої і корпоративної вигоди. Мовляв не натиснете на свій уряд на свою владу у приєднанні до МС, ваші труби брати не будемо. А натиснете — введемо Україну спільними зусиллями в МС, значить вам буде продовжено комфортне існування.

Не зумівши таким примусовим шляхом 18 грудня підписати документи у вигляді, у якому пропонувала Росія щодо приєднання України до МС, очевидно відбудеться зміна тактики від варіанту прямого тиску до опосередкованого. Але в ніякому випадку не в бік його зменшення.

Що стосується газової теми, яку порушив Путін, то тут те ж все поставлено з ніг на голову. Коли мова йде про газові кризи 2006 і 2009 років, які нібито послужили стимулом для реалізації Росією обхідних проектів, то слід сказати, що ще Енергетична стратегія, яка була затверджена Путіним у 2003 році до газових названих вище газових криз вже передбачала створення безтранзитних газотранспортних систем. Тобто все лежало в руслі геостратегічних інтересів Росії по унезалежненню від транзитних країн — не тільки України, але перше за все України. Тут росіяни послідовно проводять цю політику. По-друге, варіант створення тристороннього консорціуму із залученням європейського, російського і відповідно українського партнера зірвався 2002 року саме з вини Росії. Тому що після підписання Санкт-Петербурзької заяви Кучми-Путіна-Шрьодера не хто інший як російська сторона — саме Газпром — запропонував українській стороні у двосторонньому форматі узгодити всі питання, а потім залучити німців. Підприємство під назвою Консорціум з управління ГТС було створено і зареєстровано і воно існує до нині тільки в двосторонньому форматі. Тобто Росія завжди виходила з того, щоб максимально дистанціювати Європу від консорціуму і зрештою замість тристороннього зробити двосторонній формат, де вона б займала домінуючі позиції, а українська позиція була б практично зведена до нульової. І ніхто інший як Росія відмовлялась свого часу і зараз надавати гарантії обсягів транзиту через територію України. Ще в 2002-3 роках, коли обговорювався ще первісний варіант створення консорціуму і 2009 році, коли підписувався пріснопам’ятний транзитний контракт, де просто зафіксована індикативна цифра 110 млрд. куб. м. транзиту через українську ГТС щороку, але не зафіксований принцип «транспортуй чи плати». Це типові прийомчики пропаганди а ля Путін, де спрацьовує гебелівський підхід: чим більша брехня, тим легше у неї вірять.

Що стосується будівництва Росією обхідних маршрутів, то, звісно, від цього не буде краще Україні. Але від реалізації цих надмірних і непотрібних навіть самій Росії трубопровідних проектів, зрештою, програватиме сам Газпром і Росія в цілому. Тому що конкурентоспроможність російського газу на європейському ринку із-за наявності надмірних трубопровідних потужностей, які збільшують експлуатаційні затрати, буде нижчою і він буде поступатися і норвезькому, і північноафриканському газу, а в перспективі навіть північноамериканському, коли він прийде у виді скрапленого газу на європейський ринок. Тому росіяни самі собі риють економічну могилу.

— Що має робити в цій ситуації українська влада, якій важливо і далі використовувати свою ГТС?

— Вона мала робити те, що мала робити ще чотири роки тому: спільно з Європейським Союзом реалізовувати Брюссельську декларацію по модернізації ГТС. І нещодавно в черговий раз Брюссель заявив про готовність і далі співпрацювати у цьому напрямку. Тобто тут потрібна активізація української сторони. Якщо це раніше не реалізовувались, то саме через позицію нинішніх персоналій із нинішньої влади, яка в 2009 році була опозицією і говорила, що без Росії ми нікуди і не маємо права рухатись у цьому питанні. Тепер досвід майже трьох років показав, що і з Росією нікуди рухатись не виходе, бо в Росії в усьому один підхід: домінувати, монополізувати, примусити, нівелювати.

— Зрозуміло, що нас штовхають у МС, а чи залишилась можливість співпраці з країнами, що входять у цей союз без обов’язкового входження в цю організацію?

— Ніхто ж не відміняв двосторонню співпрацю. Вона продовжується. З іншого боку, формат МС, для країн, які не є його членами, передбачає деяке погіршення умов такої співпраці. Але світ клином на Митному союзі не зійшовся. Тут треба робити те, що мали давно робити, або якщо й щось робилось, але безсистемно. Потрібні системні підходи до диверсифікації зовнішньоекономічної діяльності та реструктуризації нашої економіки. Навіть якщо б нам надали режим найбільшого сприяння в МС, без входження у цей союз, у стратегічному плані це не було б добрим для України. Тому що це означає консервацію по суті низько технологічного характеру українського експорту до МС. Тому що відповідно, це консервуватиме нас у тому технологічному пострадянському просторі, в якому ми й так перебуваємо. Тобто тут економічна співпраця з країнами, які знаходяться на такому ж рівні чи більш високому рівні розвитку, стимулює і підтягує відповідні галузі економіки, щоб зробити їх більш конкурентоздатними. А якщо ми працюємо на менш вибагливі ринки і зачаровуємося тим, що можемо туди поставляти свою низькотехнологічну продукцію, то треба враховувати, що ці ринки теж не стоять на місці, а розвиваються. І можливо якийсь час вони споживатимуть українську недорогу продукцію, але потім по мірі того, як вони розвиватимуться, то будуть схильні купувати більш дорогу, але зате більш високоякісну продукцію.

І всі умовляння до України приєднатися до МС це швидше з розряду байок, за чим, перш за все, стоїть політичний контекст. А по-друге, за цим є і економічний серйозний контекст. Росія формує із пострадянських республік свою периферію, яка повинна їй частково компенсувати можливі серйозні втрати зі зниженням світової кон’юнктури на експортовані енергоресурси. Коли ціни на енергоресурси ростуть, то російська економіка почуває себе більш-менш упевнено. А якщо вони починають знижуватись, у Росії починають виникати проблеми. Тому їм потрібна така структура як ЄврАзЕС, а у ній Митний союз, де Росія через механізм власного домінування перерозподіляє митні надходження на свою користь.

— А ось радник президента РФ Сергій Глазьєв стверджує уже давно, що у разі вступу України до МС наша країна може розраховувати на скасування митних експортних мит на постачання енергоносіїв і загальне поліпшення умов торгівлі на 9 млрд доларів. Що ви скажете про це?

— Я думаю, що це абсолютно віртуальні гроші. Так він не вперше називає ці вражаючі цифри, але не відкриває методологію, по якій це було пораховано. Тому відноситись до цієї цифри як кваліфікованого підрахунку не варто. Тим більше, що це не верифікується з незалежних джерел. А відповідно, якщо це підрахунок сторони, яка зацікавлена в тому, щоб втягнути Україну в свою політичну орбіту, то до таких підрахунків треба відноситись дуже обережно. Більше того, виникає питання, чому Глазьєв, називаючи таку цифру, не каже, які будуть втрати для України. Або іншими словами у що може вилитися для України вступ до МС. Баланс може виявитися не в плюсі, а навпаки.

Підготували Микола СІРУК, Алла ДУБРОВИК, «День»