«Сіра» риба

Не те щоб живу рибу з ближнього штучного водоймища, а й навіть сьомгу нині можна купити не випотрошеною. І за більш-менш доступною ціною. Наприклад, на столичному деміївському ринку вона коштує всього 19 гривень за кілограм. «Брехати не буду, — каже продавець рибного ларка, погладжуючи живіт двокілограмової красуні, — але з десятка моїх «дівчаток» (за те, що всі вони без винятку самочки, я відповідаю) дві-три обов’язково з ікрою...». Ось такий безпрограшний маркетинговий хід: хто ж не ризикне отримати разом з червоною рибою ще й півкілограма такої ж ікри? От тільки ціна змушує сумніватися: в супермаркетах сьомга коштує не менш як тридцятку...

Чи легко сьогодні торгувати рибою й різними морепродуктами, коли ринок (його місткість наближається до 500 тисяч тонн), здавалося б, наповнений і щодо кількості, й щодо асортименту? Є майже все, чого можна забажати: від тюльки (щоправда, не видно чорноморської хамси) до осетра й від морської капусти до гігантських крабів і молюсків. За останні сім років споживання риби в країні збільшилося втричі. Проте середній українець, зокрема й грудні немовлята, з’їдає за рік всього 12 кілограмів риби, хоча, відповідно до біологічно обгрунтованих норм, кожен мав би споживати не менше ніж 20 кілограмів цього цінного продукту.

Учора ці цифри прозвучали на підсумковій (за 2003 рік) колегії Держдепартаменту рибної промисловості Мінагрополітики України. А перед її початком відбулося, прямо скажемо, знакове нагородження: Севастопольський і Керченський морські рибні порти за досягнення рекордних за всю свою історії показників отримали відзнаки під назвою «Золота тонна». Це може свідчити про те, що життя в країні, хоч би як цей факт оспорювала опозиція, потихеньку налагоджується — рибні порти нарощують обсяг профільних і непрофільних вантажів...

Проте й темп, і якість цього процесу, особливо щодо українського рибного прилавка, мало кого влаштовують. За рахунок скорочення експорту (від 169 тис. т 1995 р. до 42,5 тис. т 2003 р.) і зростання імпорту (від 48 тис. т в 1995 р. до 295 тис. т в 2003 р.) тут сталися істотні зсуви, що роблять вітчизняний рибний бізнес не надто привабливим. Як відзначив у своїй доповіді голова рибного держдепартаменту Сергій Алімов, українським рибалкам заважає імпорт, який продається на ринку дешевше, ніж продукція вітчизняних виробників. Щоправда, й імпортери також незадоволені. Проти них потужно працює насамперед контрабанда через практично прозорий українсько-російський кордон. Другий їхній «привілейований» конкурент на рибному ринку — так званий сірий імпорт, котрому якимось чином вдається позбуватися ввізного ПДВ, що й дає йому конкурентні переваги. Не будемо забувати, що купівельний попит у країні ще досить низький, та й споживчі уподобання населення все ще визначаються незабутньою формулою від Хрущова «найкраща риба — ковбаса». Усе це відчутно впливає на вилов риби в країні. Минулого року він зменшився на 14% і становив 250 тисяч тонн, тобто якраз половину ринку (нагадаємо, що майже 170 тис. т пішло на експорт, тож реально на внутрішній ринок потрапило лише 80 тис. т риби, виловленої українськими рибалками). Експорт рибної продукції також зменшився.

І це погано не лише виходячи з міркувань престижу. Україна увійшла в незалежність як велика рибопромислова держава. Її риболовецький флот і сьогодні становить майже 5,5 тисячі суден. З них півтисячі морських і 62 океанічні. Але про їхні вік і ступінь зносу навіть не хочеться говорити. Як вважають фахівці, якщо держава не вживе заходів для довгострокового кредитування будівництва риболовецьких суден, то український промисел у Світовому океані й виняткових економічних зонах інших держав до 2012 року може повністю припинитися. Тоді як компенсувати ці втрати за рахунок Азово-Чорноморського басейну та внутрішніх водоймищ неможливо, упевнені експерти Укрдержрибгоспу.

Звісно, в ринкових умовах рибальські сіті держпідприємств належить латати за рахунок приватизації. Про це знають і в держрибгоспі, й у Фонді держмайна. Не зрозуміло лише, чому вони вибрали для цього процесу таку непрозору форму, як створення спільних підприємств у формі закритих акціонерних товариств. Тепер Алімов збирається ставити перед ФДМУ питання про невиконання інвесторами своїх зобов’язань... Проте відкриті товариства також не можуть похвалитися ефективною роботою. Зокрема в Марокко, за даними посольства України, восени минулого року два українські судна, що належать ВАТ «Керчрибпром», були продані з молотка. Але офіційних відомостей про них немає й досі. Тим часом Держрибгосп пояснює «недолов» океанічної риби втратами робочого часу, несприятливими кліматичними умовами, очікуванням ліцензій та іншими незалежними від риболовецьких екіпажів причинами, а головним чином старінням флоту.

Чи збирається український уряд кинути рибалкам рятувальний круг у вигляді довгострокових кредитів, без яких флот, звісно, не підняти? Держрибгосп готує із цього приводу свої міркування. Тим часом уряд уже зробив маленький крок на зустріч. Очевидно, враховуючи, що для підготовки до виходу в море одного судна потрібно в середньому не менш як мільйон гривень, прийнято рішення компенсувати рибалкам, як і селянам, ставки банківських кредитів до рівня ставки рефінансування Нацбанку. Повідомляючи на колегії цю новину, Алімов порекомендував рибалкам: складайте бізнес-плани й беріть кредити. Але чи дадуть їх банкіри під заставу проржавілих посудин? І куди направляти тоді 7000 студентів і курсантів, які навчаються в Україні риболовецької справи?