«Солодка» пісня

На бурякових плантаціях ще тільки-но розгортається «вирішальна битва за врожай», а гігант цукрової індустрії у Теофіполі вже почало лихоманити.

Так склалося у новій історії, що завод у руках двох компаній — «Агроцукор» і «Євросервіс», які мають пакети акцій. Менший і більший або інакше — міноритарний і мажоритарний. Одначе ці пакети у них такі, що зібрати збори акціонерів і вирішити всі питання, як-то кажуть, по-людськи вони не можуть. Отож є робота для адвокатів, служителів Феміди, листонош — несуть скарги у всі інстанції.

Поміж цих двох акціонерів третій — голова правління ВАТ «Теофіпольський цукровий завод» Михайло Співак. Він брав участь у будівництві цього підприємства «ще від першого кілка». Не забув про ті лихі часи, коли тут царював «вічний мертвий сезон», і як на одну з його причин вказували на те, що не було з чого варити цукор. Тобто тоді були інші «битви» — за сировину, тобто за буряки. Сумна перспектива зависала тоді хмарою і над заводом у Теофіполі. До речі, у Деражні такий же, як оцей, побудований у роки останніх радянських п'ятирічок, уже давно і остаточно вступив у свій останній «мертвий сезон». Отож Михайло Співак, як кажуть у народі, зі щирими обіймами зустрів молодого і завзятого засновника компанії «Агроцукор» Вадима Лейві.

«Ідуть машини, везуть буряки, але не повертають до Теофіпольського цукрового заводу», — згадує про свої перші сумні враження Лейві. Отож його план, схвалений і підтриманий Михайлом Співаком, зводився до того, що треба повернути буряківництво «на раніше зайняті позиції і впевнено рухатися до нових рубежів».

«Ми прийшли у 2000-му. Тоді на заводі розвантажили 120 тисяч тонн буряків за сезон», — нагадав Лейві і додав, що після цього обсяги зростали від року до року і «у 2005- му прийняли 253 тисяч тонн». «Пам'ятаємо, як зверталися до Лейві по насіння, добрива, засоби захисту рослин, пальне», — згадує голова районної ради Василь Кравчук. У ті часи він і сам звертався. Бо був директором агропідприємства.

Але сталося так, що Лейві та Співак, як мовиться, побили горшки. Голова правління вважає: це сталося через те, що Лейві застосував непрозорі схеми. Лейві говорить про найняту співвласником охорону, яка його і на гарматний постріл не пускає до адмінбудівлі. Мирний завод воєнізовано, наче режимний об'єкт.

Отож, якщо раніше Співак був з «Агроцукром», то тепер — з «Євросервісом». І разом «дружать» проти Лейві. Місцеві спостерігачі, докопуючись до причини, з якої поміж Співаком та Лейві проскочив чорний кіт, говорять про якусь третю силу. Оту силу, якій Співак і Лейві свого часу пліч-о-пліч протистояли. Саме вона і спрямовувала завантажені буряками машини у протилежний від Теофіпольського цукрового заводу бік. І, начебто, не здолавши обох, усе ж посіяла ворожнечу і таки досягла свого. Принаймні, таку думку висловлює голова райради.

Тим часом Лейві, здається, із головою поринув у бурякосіяння. «Десять тисяч гектарів буряків — від краю і до краю області. На 90% оцієї плантації ручну працю не застосовували. На недавньому семінарі з буряківництва навіть згадали, що востаннє таку велику площу засівали ще у далекому 1987 році. «Однак з тих пір врожайність збільшилася вдвічі», — розповідає керівник «Агроцукру».

Ясна річ, оці масштаби справляють враження. Одначе відомо й інше: на все це потрібні гроші. Й великі. «Залучено 39 мільйонів гривень. Це — кредит у банку і ресурси від партнерів: добрива, засоби захисту рослин», — говорить Лейві. А під заводською трубою, у коморі, — 7 тисяч тонн цукру з минулого сезону. Продавши його, Лейві планував виконати свої зобов'язання. Та Співак, виконуючи волю іншого власника, не дозволяє.

Тим часом кредитори вже виставили свої претензії, звернулися й до Феміди...

«Цукор на ринку дешевшає. На різниці у ціні, що була, і нинішньою загубили 10 мільйонів гривень. Компанія зазнає збитків, сплачуючи відсотки за обслуговування кредитів», — обурюється Лейві. Говорить, що ліпше ці гроші спрямували б на соціальні потреби робітників заводу і зазначає: якщо й надалі не знайде порозуміння зі Співаком і власниками «Євросервісу», то жодного буряка із «своїх» 10 тисяч гектарів на Теофіпольський завод не відправить. Мовляв, іншого виходу із цієї тупикової ситуації у нього немає.

«Як віддати цукор, коли він — у заставі?!» — допитується Михайло Співак. «Треба було вчасно продати і повернути кредит», — відповідає Лейві.

А завод лихоманить. Він є одним-єдиним годувальником багатьох родин. Що станеться, якщо, бува, «Агроцукор», як обіцяє, відправить буряки на інше підприємство? Адже й нині, як було колись, заводи конкурують за право отримати сировину. Гінці з інших районів пропонують гарні умови.

Втім, представники «Євросервісу» обіцяють не полишити завод без сировини за будь- яких умов. Мабуть, саме так і буде. Одначе 200 тисяч тонн від «Агроцукру» для Теофіпольського заводу також не «зайві». На скільки більше зварять цукру, на стільки ж більше зароблять для себе і для бюджетів усіх рівнів.

А Лейві згадує про зустріч у голови обласної ради Івана Гладуняка, куди було запрошено власників «Агроцукру» і «Євросервісу». Шукали порозуміння. Бо це не тільки в інтересах двох власників, а й усього району. Судовим процесам, в які втягнулися власники цих компаній, кінця-краю не видно. Треба сідати за стіл переговорів. Хтось із двох має, як кажуть у народі, наступити на горло власній пісні. Аби співати разом...