Солодкий металобрухт

Нинішній сезон цукроваріння, як прогнознують експерти, не зможе подолати негативних тенденцій у цукровiй галузі України. У зв’язку зі вступом до СОТ цього року можуть бути закриті ще 20 збиткових підприємств, і серед них не лише дрібні, але й такі, що входять до великих холдингів. Залишається чергового разу чекати обіцяної державою в особі Міністерства аграрної політики «розумної, зваженої державної політики, яка дозволить Україні, за рахунок найбільш запитаної на світових ринках продукції, підтягати проблемні галузі».

Нагадаємо, що Україні в спадщину від планової економіки Радянського Союзу дісталася надпотужна цукрова галузь. Адже в колишні роки республіка була зобов’язана забезпечувати «солодким золотом» не лише себе, але й шосту частину суші. Саме тому на вітчизняних просторах виникло понад 200 цукрових заводів.

Після розпаду СРСР виявилося, що український цукор має високу собівартість, що робить його неконкурентоздатним. Так, 2006—2007 маркетингового року собівартість тони кінцевого продукту перевищила $600, у той час, як середньосвітовий показник становить $400. Україна поступово стала втрачати традиційні ринки збуту, і, зокрема, російський. У результаті щорічно закривалася частина підприємств галузі. Багато з них було «експортовано» у вигляді металобрухту до Туреччини та країн Євросоюзу.

Кризові явища останніх років завдали нищівного удару як по буряковій, так і по цукровій галузям. Криза 2005 року сезоном пізніше переросла в кризу перевиробництва. Рекордний урожай 2006 року в 22 млн. тонн цукрового буряка, з яких було зроблено 2,65 млн. тонн цукру при місткості внутрішнього ринку близько 2 млн. тонн, різко знизив ціни на цукор (до 2,1—2,2 гривні за кілограм) проти задекларованих урядом 2,85 гривні. Разом із перехідними запасами на український ринок став «тиснути» 1,1 млн. тонн «зайвого» цукру, якість якого є вельми далекою від світових стандартів. Наслідки цього цукровий ринок відчуває досі.

2007 року посіви цукрового буряка скоротилися загалом по країні на 150 тис. гектарів, що призвело до згортання виробництва. У результаті минулого року працювало всього 109 цукрових заводів, у той час, як 2006 року — 121. Нинішній рік неминуче зажадає нових «жертв», оскільки цукрова галузь може виявитися найбільш вразливою після вступу нашої країни до СОТ.

Найбільш серйозні проблеми виникають у підприємств, які не мають власної сировинної бази. Уже минулого року скорочення посівних площ позначилося на внутрішній ціні продукції цукрових заводів і на їхніх взаємовідносинах із постачальниками сировини. Так, справжній скандал вибухнув між тернопільськими виробниками цукрового буряка та двома заводами — ТОВ «Бучач-цукор» і ТОВ «Борщів-цукор», які входять до складу «Української продовольчої компанії» (УПК).

Уже на початку сезону 2007 року стало відомо, що УПК заборгувала місцевим виробникам цукрового буряка 32,7 млн. гривень. Поки «пожежу» в терміновому порядку гасили, аграрії стали перепрофілювати виробництво. Тим більше, що цукровари не змогли належним чином забезпечити бурякосіючі господарства насінням, добривами та засобами захисту від шкідників. Площі під цукровий буряк скоротилися до 2,5 тис. га.

Восени Борщівський і Бучацький заводи, зазнаючи серйозних фінансових ускладнень, стали працювати з постачальниками сировини за давальницькими схемами. Тобто розраховуватися за цукровий буряк кінцевою продукцією.

За такими схемами працюють нині й інші підприємства галузі. Однак лише «Борщів- цукор» і «Бучач-цукор» почали встановлювати різні умови оплати сировини на призаводських і тимчасових бурякопунктах. І, крім того, стали наполягати на низькій цукристості буряка, який закуповується, що дозволило знижувати закупівельні ціни. Така цінова політика викликала обурення у виробників буряка та зацікавила Тернопільське відділення АМКУ. Сільгоспвиробники стали вивозити сировину до інших областей, де за нього платили більше. А АМКУ порушило проти заводів справу за фактом зловживання монопольним становищем.

Як наслідок, 2007 року названі підприємства пропрацювали всього 20 днів, тоді як позаминулого року сезон для них тривав 70 днів. Випуск продукції скоротився з 50,9 до 8,7 тис. тонн. І підприємства навіть не мали коштів, щоб розраховуватися з сільгоспвиробниками.

На захист останніх став тернопільський губернатор. Він звинуватив «Українську продовольчу компанію» в зупинці Бучацького і Борщівського цукрових заводів. А також підключив прокуратуру і МВС для прискорення розрахунків з аграріями. Зі свого боку виробники цукрового буряка в особі ТОВ «Бучачхлібпром» стали в судовому порядку домагатися арешту та відчуження майна цукрових заводів за борги.

Такий стан речей, очевидно, не радує власників. Та й працівників цих підприємств. Можливо, проблему міг би вирішити продаж заводів. Така ідея витала в повітрі, хоча в УПК відповідні наміри заперечують. Однак технічний стан цих заводів навряд чи може сприяти залученню потенційних інвесторів. Крім того, непривабливий нинішній стан підприємств посилюється небездоганним минулим. «Українська продовольча компанія» є правонаступницею «Тернопільського агропромислового комплексу», про скандальну реєстрацію і функціонування якого свого часу писала українська преса.

Швидше за все, допомогти ТОВ «Борщів-цукор» і ТОВ «Бучач-цукор» вже не зможе ніхто. Хіба що чиновники Агропрому дійсно стануть здійснювати обіцяну «розумну, зважену державну політику». Але сподіватися на ці обіцянки важко, оскільки заклики реформувати галузь звучать протягом всього періоду існування незалежної України. Але першим пунктом цих реформ так або інакше повинно стати планомірне та неухильне скорочення збиткових заводів. Іншого шляху, на жаль, немає. А тепер збитковим підприємствам свої жорсткі умови диктуватиме ринок. Так що в найближчому майбутньому потрібно чекати, що значна частина застарілих цукрових заводів піде на металобрухт. Чи залишиться він всередині країни або ж його вивезуть за кордон — залежить від кон’юнктури ринку.

В умовах вступу України до СОТ, безумовно, виживуть міцні підприємства повного циклу, яким вдалося провести реконструкцію основних виробничих фондів. У результаті, вони можуть випускати конкурентноздатну та якісну продукцію, яка відповідає європейським стандартам.