Справа техніки

— Як ви оцінюєте стан технічної озброєності сільського господарства України?

– Технічний стан нашого сільського господарства, як не прикро про це говорити, просто катастрофічний. І ситуація, в якій працює наша Національна акціонерна компанія «Украгролізинг», також тяжка. Нашу компанію створено завдяки розумінню і підтримки Глави нашої держави Леоніда Даниловича Кучми, і вона постійно відчуває підтримку з його боку і справедливу критику також. Та на сьогодні нам вдається забезпечити потреби села у техніці сільськогосподарського призначення лише на 10 відсотків. Це прикро. Нам би хотілося, щоб ми могли забезпечувати на 30—40 відсотків, або й на 60, як у країнах Європи. Над цим ми працюємо. Але з огляду на те, що наші господарства сьогодні не мають змоги самостійно купувати дорогі сільгоспмашини, до поставленої мети нам ще далеко. Окрім того, компанія молода (з моменту її створення пройшло лише 3 роки). Однак вона вже має великий досвід. За час нашої роботи на ринку ми передали у користування сільгоспвиробникам понад 14,1 тисячі одиниць більш ніж складної техніки на суму близько 732,7 мільйона гривень. Треба б значно більше, але наші можливості сьогодні обмежені. З бюджету отримуємо 176 мільйонів гривень, а потреба у техніці вітчизняного виробництва, при всіх її недоліках, становить 2,5 мільярда гривень. Але як задовольнити цей ажіотажний попит? Повторюю: на сьогодні ми маємо фінансування 176 мільйонів. А конкретних замовлень на початок квітня до нас надійшло бiльше 700 мільйонів. На жаль, ми можемо задовольнити лише четверту частину. Сьогодні компанія заборгувала перед машинобудівниками. Тому ми вимушені 30 млн. грн. взяти в борг, тому що поле не чекає.

– Ваші замовники платоспроможні?

– Так. Що б там не говорили про негаразди на селі, але на техніку у селян кошти знаходяться. На жаль, ми не можемо задовольнити саме платоспроможний попит. Наші 176 мільйонів розписані у бюджеті по всіх місяцях. Ми просили уряд наблизити ці платежі та перенести їх, скажімо, з липня — червня на березень — квітень. Хлібороби хочуть отримати сівалки, культиватори, складну техніку, трактори. Але не встигли до весняних робіт. А далі вже підуть інші потреби: збиральна техніка — комбайни зернові, бурякозбиральні. А сьогодні потрібна землеобробна техніка з усіма необхідними пристроями, які ми називаємо шлейфом. Дрібниці, але в полі без цього нічого не зробиш. Чому ми не можемо ними забезпечити? Не тому, що не спрацьовуємо, а тому, що механізми фінансування не відпрацьовані. Якнайбільше ми зможемо забезпечити попит на мільярд гривень. А ще півтора мільярда залишається комусь іншому. Отож, ця ніша закривається в основному іноземною технікою, як новою, так і такою, що вже використовувалася. Якщо ми цього року по лізингу дали виробникові трохи більше 60 комбайнів, то з-за кордону надійшло дві тисячі. Ми могли б і більше закупити техніки, 130 комбайнів, але на превеликий жаль, з різних обставин наш комбайн «Славутич» поки що не користується великим попитом, щоб за ним черга стояла.

– А кажуть, що він не тільки не користується попитом, а й взагалі його брати не хочуть.

– Цього я не можу підтвердити. Хороший комбайн, але щоб на нього був попит, державі або інвестору треба мати бажати вкласти гроші у цю галузь.

– Довести комбайн, так?

– Довести, але немає ні першого, ні другого джерела коштів. Моя особиста думка: у завод треба вкласти як мінімум 100–150 мільйонів гривень, щоб виробник до нього в чергу став. В тому комбайні позитиву багато, але деякі моменти недороблені. А виробник хоче, щоб техніка працювала, якщо він платить такі значні кошти.

– А за співвідношенням ціна — якість цей комбайн витримує конкуренцію?

– Порівняймо. Є комбайн «Славутич», є комбайн «Дон». Вони мають приблизно рівні технічні параметри. І ціна майже однакова: «Славутич», що коштує 452 тисячі, лише на 52 тисячі гривень дорожчий. Та сьогодні «Дон» розкуповують. Чому? Якість краще, ніж у нашого «Славутича». І сьогодні ми дещо стримуємо попит на «Дон», щоб «Славутич» пішов. Є доручення прем’єр–міністра, міністерства про те, що цю машину треба підтримати. А він не йде... Сьогодні подає великі надії Павлоградський завод, який починає збирання вітчизняних комбайнів «Дніпро». До 1 червня він має виготовити 100 комбайнів. Крім того, німецька компанія «Клас» продає ліцензію, а пізніше й технологічну лінію для збирання такого типу комбайна. Керівництво держави вимагає: вітчизняний комбайн, який селянин охоче купуватиме, повинен бути. То компанія, знаючи цю потребу, знаючи вимогу часу, працює над шляхами мобілізації коштів. Йдеться, зокрема, про іноземну техніку, закуплену у 90-х роках під кредити держави, борг, який нині становить понад 4 мільярда гривень.

– Віддають?

– Так. Це суттєве поповнення бюджету компанії. Повертаючи кошти за ту техніку, ми тут таки пускаємо ці гроші в обiг і купуємо вітчизняні машини та агрегати. Відповідна постанова уряду вийшла в кінці березня.

– А яким чином кошти будуть повертатися?

– Перед боржником ми ставимо питання: повертайте або кошти, або техніку. У цьому разі ми її не забираємо, а передаємо в лізинг і слідкуємо за своєчасністю відповідних виплат. Зараз ми працюємо з тими, у кого та техніки знаходиться. Всі вони відомі. Щоправда, віддавати не поспішають. І борг нарощується...

– Вам доводиться вдаватися по допомогу до судів?

– В цьому році за допомогою судів ми повернули 72 мільйони гривень, виграли 6 позовів.

– А є випадки, коли ви програєте в судах?

– У справах щодо поверненню боргів за іноземну техніку, куплену за рахунок державних кредитів, ми ще жодної справи не програли. Отримав — плати гроші. Не платиш — поверни. Ми іншому віддамо, хто здатен платити. Техніку знаходимо навіть за межами України — в Білорусі, Росії або в Молдові.

– Її вже продано туди?

– Всякі випадки є. Робота ця тяжка, невдячна, вдаються до найрізноманітніших методів, аби тільки не повертати.

– А буває, що вже техніка просто добита?

– Маємо сотні фактів, коли суперсучасну техніку, що повинна працювати багато років, аби лише було своєчасне обслуговування та належний сервіс, добивають, як то кажуть, до ручки. Розтрощена, розібрана... І це трактори «Джон Дір» потужністю 240 кінських сил, іноземні комбайни, здатні замінити від трьох до п’яти наших «Нив». Питається, хто ж на цій машині працював? Її ж куплено за великі гроші. Держава останнє відірвала, щоб купити цю техніку, навчити наших людей на ній працювати. А в інших місцях на таку техніку ледве не моляться. Вона вже 5 років відпрацювала, а як учора привезена і працює як годинник. Механізатори говорять: міняємо масло, робимо профілактику і працює безвідмовно. Безвідмовно! Таких людей хочеться цілувати і носити на руках, а з тими варварами, які розтрощили цю золоту техніку, вже й не знаю що зробив би...

– Мабуть те, що сталося, є результатом того, що в країні не було системи нагляду за цією технікою?

– Безперечно. Спочатку йшлося лише про те, щоб дати техніку. Про її супроводження ніхто не думав. Тому сьогодні компанія працює над створенням регіональних технічних сервісних пунктів — обласних і районних. Вперше за підтримки уряду 5 відсотків грошей, що надходять від повернення коштiв за іноземну та вітчизняну техніку, пiдуть на її ремонт і обладнання тих наших підрозділів на місцях, які займаються сервісним обслуговуванням. Великим недоліком є нестача інженерних кадрів. Почесний президент нашої компанії, голова Асоціації аграрних інженерів України Василь Шпак звернувся із закликом залучити до роботи кожного інженера, навіть пенсійного віку чи то консультантом, чи то радником. У села зараз приходить потужна і складна техніка, але, на жаль, буває й таке, що в районі немає жодного інженера з експлуатації. Це питання номер один.

Ми сьогодні схаменулися, робимо це з запізненням. За півроку у нас створено 17 стаціонарних пуктів технічного сервісу. Відкрито 35 магазинів з продажу запчастин. Відповідно до потреб в організації сервісу перебудовуємо структуру центрального апарату компанії.

– Говорять, що основою догляду за технікою стануть машино-технологічні станції?

– Не зовсім так. Основою стануть саме технічні пункти сервісу і обслуговування. А у технологічних станцій інше завдання — виконання замовлень і послуг для нашого товаровиробника, яким дорого та невигідно утримувати весь спектр сільськогосподарської техніки. П’ять років тому в Україні налічувалося 98 МТС. А сьогодні з них живими залишилося 27. І саме їм належить надавати на селі послуги з механізованого виконання сільгоспробіт. Торік ми надали їх своєю технікою на 19 мільйонів гривень. Оранка, сівба, культивація, збирання врожаю тощо. На жаль, у розрахунок отримали лише 12 мільйонів, а решта зависла.

– Але цей вид послуг буде розвиватись?

– Однозначно. Окрім того, компанія веде політику на створення приватних машино-технологічних станцій. Тут ми виграємо у кількох напрямах. Віддаючи техніку в лізинг, ми впевнені, що вона буде нормально експлуатуватися і ефективно працювати. Краще буде оброблятися земля. І нарешті, це забезпечить створення нових робочих місць, нормальні умови та охорону праці.

– А не йдеться про те, щоб приватизувати частину тих МТС, які знаходяться сьогодні в вашому віданні?

– Для цього нема заперечень. Але згідно з законом про фінансовий лізинг споруди можна приватизувати, а от техніку, яка знаходиться у розпорядженні компанії, продаватимуть лише після того, як закінчиться термін її експлуатації у лізингу. На жаль, розтрощена техніка і знаходиться у МТС. Наш народ звик до того, що держава віддає трактор чи комбайн і далі не питає про те, у якому він стані. Відповідальності не було ніякої. Тому я за приватні МТС. І вони вже починають працювати. Якщо ми ще зустрінемося наприкінці року, я вам подам список iз десятків таких станцій.

– Це має бути рентабельний бізнес.

– Щодо прибутковості сказати важко. На селі з цим зараз не розженешся. Я був у багатьох країнах і пересвідчився, що селяни ніде надто не розбагатіли. Отримують підтримку з боку держави, то й працюють, мають від того задоволення, бо це ж земля і майно дідове, прадідове. На бутерброд iз маслом мають, а от на ікру не завжди. Та земля скрізь оброблена, а для нас, українців, це дуже багато важить, оскільки вона — найбільше наше багатство. Якщо вона оброблена і родить, то й ми будемо потрошку багатіти.

– Нещодавно прем’єр-міністр відзначав, що у сільському господарстві України дуже низька доля заробітної плати?

– Так. Найменша в державі.

– Яка доля зарплати у вашій компанії, у механізаторів, скажімо, вона така ж, як і в інши господарствах.

– Така, як у середніх господарствах, не у кращих, а саме у середніх. І це зрозуміло. Я щойно розповідав, що ми надали послуг на 19 мільйонів, а заплатили нам лише 12 мільйонів. Але ми в цьому напрямі працюємо. Чому розтрощили наші МТС на місцях? Бо районне керівництво вважає: коли є техніка, то вона має працювати незалежно від того, чи оплачуються послуги. Усі розрахунки вольовим рішенням відкладаються на потім... Отакі адміністративні підходи призвели до того, що значна частина створених МТС розвалилася. А були б вони приватними, цього б не сталося, і замовники тих чи інших сільськогосподарських робіт мусили би вчасно розраховуватися. Відтак і заробітки наших механізаторів були б більшими.

— Ви як недавній губернатор говорите про це з повним розумінням ситуації. Мабуть, вам також доводилося вдаватися до адміністрування у таких справах?

— Звичайно, ситуація до цього інколи змушувала, та й не слід забувати про те, звідки ми усі родом... Але я завжди ставився з розумінням до цих справ і занадто на людей не тиснув. Бо ринкова економіка вимагає інших підходів.

— Які, на вашу думку, виходячи з нинішніх погодних умов, види на врожай?

— Ситуація складна, бо раніше почалася весна, а отже і вегетація рослин, що вимагає зміни тактики сільгоспвиробників, а також нашого сільськогосподарського машинобудування, які мають працювати в єдиному ритмі. Треба забезпечити і підгодовування озимих, і підготовку грунту, і сівбу ярових культур. Завдяки діям уряду і особисто прем’єр-міністра Віктора Януковича (зауважу, не прем’єрська це справа, але він узявся за вирішення цього питання лише через те, що ситуація склалася критична) нині чітко визначено порядок і термiни забезпечення села мінеральними добривами. Були закиди також і до машинобудування та справедливі зауваження відносно фінансового лізингу. Тож, дякуючи Богові, можна сьогодні передбачити, що цього року хліб в Україні буде, хоча перед відповідними відомствами стоїть нелегке завдання відрегулювати ціни на нього, встановити справедливі заставні ціни. Я нині вже об’їхав півкраїни і переконаний, що озимий клин у хорошому стані. А щодо ярового, то пан Кириленко проводить у цьому серйозну політику і тримає під особистим контролем насіннєвий фонд та обсяги посівних площ. Повторюю, на мiй погляд, будемо з хлібом, та й ціна на нього матиме тенденцію до зниження. До того ж, зауважу, що в усій Європі ціна хліб постійно дотується. Зокрема, на внутрішньому ринку Швеції ціна на пшеницю постійно утримується на рівні, еквівалентному 500 доларів. Так підтримують товаровиробника.

— Чи означає такий ваш прогноз, що й у вашої компанії також добрі перспективи на цей рік?

— Наша компанія молода, але вже досить потужна і перед нею чудові перспективи. Ми набираємо обертів, користуємося усе більшим авторитетом у українського товаровиробника, а попит на лізингові послуги постійно зростає. Якщо минулого року їх отримало 600 господарств, то за три місяці поточного року — 1100. Це досить велике навантаження. Адже справа не лише у тому, щоб надати техніку. Треба налагодити індивідуальну співпрацю з кожним виробником таким чином, щоб допомогти йому, виходячи зi спеціалізації господарства, у термiн та без шкоди для господарювання зробити усі необхідні платежі. А водночас ми зобов’язані вчасно провадити розрахунки з машинобудівними підприємствами...

— А ви не плануєте взяти на себе функцію замовника сільськогосподарської техніки для машинобудівних підприємств?

— Бюджетні кошти, які нам виділяються, для цього звичайно, недостатні. Тож ми працюємо над ще одним джерелом фінансування — кредитами. Проробляємо цю проблему з Нацбанком. А ще хочемо залучити у нашу галузь інвестора, налагодити стосунки з Європейським банком реконструкції та розвитку. Я гадаю, що після цього ми матимемо можливість робити замовлення сільгоспмашинобудуванню і диктувати йому свої умови відносно продуктивності та якості техніки.