Тарифи дорожчі за життя

Україна має чудові, але неявні енергетичні перспективи. Якщо через століття історики спробують проаналізувати причини нашого стрімкого економічного зльоту, перед їхніми очима постане суперечлива за своєю суттю картина. З одного боку, розвинена атомна енергетика, що дає не менше половини всієї електроенергії. Добудовують Ташлицьку ГАЕС, що дозволить підвищити якість вироблюваної в країні електроенергії та можливості її експорту в Європу. Є блискучі перспективи з видобутку власної нафти та газу на шельфі Чорного й Азовського морів. Але, з іншого боку, неплатоспроможне населення, застаріла система житлово-комунального господарства, неповороткі підприємства-гіганти, які невпинно споживають газ. Одна лише українська металургійна галузь на одиницю випущеної продукції витрачає втричі більше енергоносіїв, ніж у середньому в усьому іншому світі. Щоправда, на відміну від переважної більшості жителів України, меткомбінати мають достатні фінансові ресурси для модернізації власних енергосистем.

Ми живемо на зламі епох. Попереду — або крах, або прорив у світле постіндустріальне майбутнє. Небезпека поточного моменту для України полягає зовсім не у втраті поставок туркменського газу і не в бажаннях росіян підвищити ціну на голубе паливо. Ми ризикуємо не використати наданих нам долею і природою найбагатших ресурсів, поставивши таким чином під сумнів наших громадян саме значення державного суверенітету України. Як казав великий письменник О’Генрі, слабке місце будь-якого тресту — в його середині.

Коли 23 січня 2006 року в Алчевську прорвало теплотрасу Східної котельні, аварію збиралися ліквідувати протягом доби силами однієї ремонтної бригади. Але на той час через безглуздий збіг стався перебій подачі електроенергії на другу міську котельню — Заводську. Велика частина труб Алчевська змерзла. Кажуть, де тонко, там і рветься.

Для капітального ремонту системи комунального теплопостачання в Алчевську були потрібні сотні мільйонів гривень. Їх вчасно не знайшли. У результаті знадобилася допомога всієї країни у вигляді автономних систем опалювання, теплих речей, ковдр, польових кухонь. Були задіяні сотні фахівців МНС й «Укрзалізниці». Всіх алчевських дітей і значну частину пенсіонерів евакуйовували в санаторії Криму та Росії. Утім, кілька осіб змерзли на смерть, десятки отримали сильні обмороження. Скупий платить двічі: модернізувати місцеві котельні, міняти труби все одно треба.

Які шанси на повторення алчевських подій уже в масштабі всієї України? І хто рахував гроші, необхідні для повномасштабного ремонту комунального господарства в усіх населених пунктах? Адже йдеться не лише про крайнощі на зразок тих, що сталися в Алчевську, а й елементарне теплозбереження, економію вугілля та газу. Виходить замкнене коло: ми всі платимо невиправдано великі суми грошей за опалювання повітря на вулицях через нашу бідність, відсутність коштів на заміну труб, їх теплоізоляцію та впровадження нових технологій при заміні обладнання котельних. А зима з кожним місяцем дедалі ближче...

Нещодавно велика частина районів Харкова залишилася без гарячої води. Причина — борги населення перед обленерго, десь близько 120 мільйонів гривень. Це не вкладається у свідомості: регіон, що мав у своєму розпорядженні колись найбагатше Шебелінське родовище газу, не може забезпечити для своїх жителів нагрів води в літній час. Таке «нововведення» стало можливим у результаті розпорядження колишнього прем’єра, що дозволило обласним енергопостачальним компаніям відключати водоканали при критичному рівні заборгованості за енергоресурси.

В обленерго свої проблеми: експлуатовані ними лінії електромережі вельми зношені. Негайної заміни вимагають приблизно 150 тисяч кілометрів ліній електропередач. Крім того, для скорочення втрат в енергосистемі треба модернізувати приблизно 200 тисяч електропідстанцій. Знайти необхідні кошти фізичним особам поки що не вдається. Тому подібне відключення вже найближчим часом може чекати області, які лідирують за рівнем заборгованості: Київську, Дніпропетровську, Кіровоградську, Черкаську та Луганську. У самому Луганську гарячу воду відключили двома тижнями раніше.

Схожа ситуація, хоч і не пов’язана прямо з енергетикою, спостерігалася у США в 20-ті роки минулого століття. Група американських економістів, аналізуючи тенденції спаду промислового виробництва, дійшла висновку, що в усьому винна нестача кредитних ресурсів. Гроші в держави були, й їх надали під низьку відсоткову ставку приватним банкам. Маючи як забезпечення додаткові вільні кошти, банки випустили в обіг багато паперових векселів. Люди почали їх скуповувати. У результаті сумарний об’єм готівкової грошової маси на руках у населення поменшав, відповідно скоротилася й купівельна спроможність американців. Стан справ зі збутом вироблюваних підприємствами товарів народного споживання погіршився, заводи і фабрики, щоб не стати банкротами, почали просити кредити в банків, але ті відмовляли — який сенс давати гроші юридичній особі, яка не сьогодні- завтра розориться? Почалися сім років найважчої економічної кризи, коли половина жителів США опинилася на межі голоду. Таку ситуацію на Заході згодом назвали недоспоживанням (у нас за радянських часів вона через марксистське непорозуміння називалася перевиробництвом). Те, що загрожує Україні в найближчі кілька зим, — нічим не виправдане недоспоживання енергоресурсів нашими громадянами.

На тлі ціни на газ у $230— 260 за 1000 кубометрів уже не здається фантастичною вимога Федерації профспілок України ввести погодинну мінімальну оплату праці — $3 на годину.

Добре було б також, якби хтось потурбувався про права сотень тисяч міноритарних акціонерів — жертв ваучерної приватизації 90-х років минулого століття. Цим нещасним господарі контрольних пакетів підприємств або зовсім не платять дивідендів, або відраховують на виплату копійки, що жодним чином не відповідають ринковій ціні акцій. Непогано провести й радикальну житлово-комунальну реформу, що передбачає, наприклад, передати землі безпосередньо під будинками та прилеглу до будинків територію в приватну власність мешканцям багатоквартирних будинків (із правом її комерційного використання на власний розсуд). Виручені у такий спосіб гроші якраз і могли б піти на заміну згаданих вище іржавих водопровідних труб.

Єдина реальна небезпека для будь-якої держави в епоху глобалізації — убоге неплатоспроможне населення. Воно здатне створити безліч проблем, зокрема й загрозу цілісності та незалежності держави. Проблема суто енергетичної безпеки на цьому тлі має вигляд незначної проблеми.